Постанова № 62031521, 13.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2016 р. Справа№ 910/32043/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Отрюха Б.В.

За участі представників:

від позивача: Касперов О.В. - керівник

від відповідача-1: Раєнок В.А. - за дов.

від відповідача-2: Яковлева В.М. - за дов.

від третьої особи: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд»

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2016

у справі №910/32043/15 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд»

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адмініструванню недержавних пенсійних фондів «Фінансова компанія «Партнер-Капітал»;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Девелопмент»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Фарелл»

про визнання недійсним договору цесії від 17.09.2015 №1709-15/2

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (далі, позивач або ДП «Укрвійськбуд») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адмініструванню недержавних пенсійних фондів «Фінансова компанія «Партнер-Капітал» (далі, відповідач-1 або ТОВ «Партнер-Капітал») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Девелопмент» (далі, відповідач-2) про визнання Договору цесії від 17.09.2015 №1709-15/2 недійсним з моменту його вчинення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2015 залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Фарелл» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (далі, третя особа або ТОВ «ВК «Фарелл»).

Позовні вимоги мотивовані тим, що зміст Договору цесії від 17.09.2015 №1709-15/2 суперечить Цивільному кодексу України та порушує права і охоронювані законом інтереси ДП «Укрвійськбуд», що згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2016 у справі №910/32043/15 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Рішення суду мотивоване відсутністю законодавчо обґрунтованих підстав для визнання спірного договору недійсним.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ДП «Укрвійськбуд» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2016 у справі №910/32043/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що Договір цесії від 17.09.2015 №1709-15/2 суперечить Цивільному кодексу України, оскільки за цим договором були передані виключно права вимоги, які були набуті ТОВ «Партнер-Капітал» не за правочином, а виключно за рішенням суду.

Отже, як стверджує апелянт, при укладенні оспорюваного договору цесії відповідач-1 та відповідач-2, не змінюючи кредитора у зобов'язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично змінили стягувача на стадії виконання судового рішення незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена, що є підставою для визнання недійсним договору цесії від 17.09.2015 №1709-15/2.

Також, скаржник наголосив на тому, що ДП МОУ «Укрвійськбуд» взагалі не укладало правочинів, щодо виконання солідарного зобов'язання по погашенню іменних безпроцентних цільових облігацій серії «А», емітованих ТОВ «ВК «Фарелл», тому в цій частині ТОВ «Партнер-Капітал» не набув права вимоги до ДП «Укрвійськбуд» за правочином, а відтак не може передати такі права вимоги.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Федорчук Р.В., судді: Майданевич А.Г., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 (головуючий суддя Федорчук Р.В., судді: Майданевич А.Г., Михальська Ю.Б.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 01.08.2016.

19.07.2016 відповідач-2 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. У вказаному відзиві відповідач-2 зазначив, що договором не порушено прав та законних інтересів позивача; відповідач-1 та відповідач-2 не замінювали стягувача на стадії виконання судового рішення, а замінювали кредитора у зобов'язанні, тобто, оспрюваний договір цесії не є уступкою права стягувача за рішенням суду, про що помилкового вказує позивач, а є договором заміни кредитора у зобов'язанні зі сплати грошових коштів, що відповідають загальній номінальній вартості облігацій серії А; оспорюваним договором не вирішувались процесуальні питання, пов'язані з виконанням судового рішення та заміною стягувача у виконавчому провадження.

Відповідач-1 25.07.2016 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. У відзиві відповідач-1 зазначив, що у спірному Договорі цесії жодним чином не вказано ні на відступлення прав стягувача за рішенням суду, ні на відступлення права вимоги за рішенням суду, ні жодних інших умов щодо відступлення права вимоги саме за рішенням суду.

29.07.2016 позивач подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник третьої особи у судове засідання 01.08.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2016 розгляд справи було відкладено на 22.08.2016.

У зв'язку із перебуванням судді Михальської Ю.Б., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, розпорядженням начальника відділу забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2016 №09-52/3985/16 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів для розгляду апеляційної скарги Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» у справі №910/32043/15 сформовано колегію суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя Федорчук Р.В., судді: Майданевич А.Г., Власов Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Федорчук Р.В., судді: Майданевич А.Г., Власов Ю.Л.

Представник третьої особи у судове засідання 22.08.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 розгляд справи було відкладено на 14.09.2016.

У зв'язку з припиненням повноважень судді Федорчука Р.В., розпорядженням в.о. керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 №09-52/4738/16 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до повторного автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2016 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.; розгляд справи призначено 13.10.2016.

Представник третьої особи у судове засідання вкотре не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Як зазначено у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 №01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» та пункті 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 №01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення третьої особи про час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення , яке повернулося на адресу суду з відміткою «інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення», колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити повністю.

Представники відповідачів проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечували, просили залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін. Представник відповідача-1 надав суду для огляду у судовому засіданні оригінали договорів поруки №13 та №14 від 30.06.2016.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, матеріалами справи підтверджується, що 17.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адмініструванню недержавних пенсійних фондів «Фінансова компанія «Партнер-Капітал», що діє від власного імені в інтересах та за рахунок активів пайового венчурного інвестиційного фонду «Будінвестпартнер» недиверсифікованого виду закритого типу та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Девелопмент» укладено Договір цесії №1709-15/2 (далі, Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору цесії Цедент (ТОВ «Партнер - Капітал») передає Цесіонарію (ТОВ «Укрбуд Девелопмент»), а Цесіонарій набуває право солідарної вимоги, належне Цеденту і стає кредитором наступних Солідарних боржників; поручителя Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» та емітента - Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Фарелл» щодо виконання наступного солідарного обов'язку, а саме: сплати 643 333,99 грн., що відповідає загальній номінальній вартості 32 773 штук іменних безпроцентних (цільових) облігацій емітента, серії «А», проспект емісії випуску яких опублікований у Віснику «Цінні папери» від 15 листопада 2006 року №263-264 (1775), а також виконання інших зобов'язань у обсязі, визначеному цим договором.

Відповідно до пункту 1.2. Договору цесії, за цим договором до Цесіонарія переходить паво вимагати (замість Цедента) від солідарних боржників належного та реального виконання наступних обов'язків:

- 1.2.1. зі сплати 643 333 99 грн., що відповідає загальній номінальній вартості 32 773 штук іменних безпроцентних (цільових) облігацій емітента серії "А";

- 1.2.2. до Цесіонарія переходить право на стягнення замість Цедента з солідарних боржників штрафних санкцій за порушення основного зобов'язання;

- 1.2.3. до Цесіонарія переходить право вимоги Цедента в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав;

- 1.2.4. до Цесіонарія переходять усі права, які забезпечують виконання обов'язків солідарних боржників, кожного з них.

Згідно з пунктом 1.3. Договору цесії наявність у Цедента права вимоги зобов'язання, що відступається, підтверджується такими документами:

- проспектом емісії, випуск яких опублікований у Віснику "Цінні папери" від 15.11.2006 № 263-264 (1775);

- рішенням Господарського суду Київської області від 27.09.2011 у справі №32/214- 48/98/12/090-11;

- наказом Господарського суду Київської області від 14.10.2011 у справі №3/214- 48/98/12/090-11;

- постановою про відкриття виконавчого провадження від 25.01.2013 ВП №36106469 про примусове виконання наказу Господарського суду Київської області, виданого 14.10.2011 у справі №3/214-48/98/12/090-11.

Моментом переходу прав вимоги Цедента до Цесіонарія за договором є дата підписання цього договору (пункт 1.4. Договору цесії).

Заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником здійснюється за правилами, встановленими законодавством (пункт 1.5. Договору).

Як зазначає позивач, Договір має бути визнаний судом недійсним на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки укладаючи оспорюваний правочин відповідачі, не змінюючи кредитора у зобов'язанні, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладання цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних правових наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

За змістом статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

У відповідності до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Як встановлено статтею 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

З аналізу наведених норм вбачається, що заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг і порядок виконання боржником своїх обов'язків, не погіршує становище боржника і не зачіпає його інтересів, та здійснюється без згоди боржника.

За своєю правовою природою відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредитору і відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому зміна кредитора у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання.

Судом не встановлено факту невідповідності в момент вчинення спірного Договору положенням чинного законодавства, у т.ч. й приписам Цивільного кодексу України, на які посилається позивач у позовній заяві.

Посилання скаржника на те, що укладаючи спірний Договір відповідачі, не змінюючи кредитора у зобов'язанні, замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, не відповідають змісту оспорюваного Договору, оскільки предметом вказаного договору є передача первісним кредитором новому кредитору права солідарної вимоги до позивача (поручителя) та ТОВ «Виробнича компанія «Фарелл» (емітента) щодо виконання наступного солідарного обов'язку, а саме: сплати 643333,99 грн., що відповідає загальній номінальній вартості 32 773 штук іменних безпроцентних (цільових) облігацій емітента серії «А», проспект емісії виписку яких опублікований у Віснику «Цінні папери» від 15.11.2006 №263-264 (1775).

При цьому, зі змісту оспорюваного Договору вбачається, що ним не вирішувались процесуальні питання, пов'язані з виконанням судового рішення та заміною стягувача у виконавчому провадженні.

Натомість, у пункті 1.5. Договору навпаки зазначено, що заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником здійснюється за правилами, встановленими законодавством.

За умовами Договору відповідач-1 відступив відповідачу-2 саме право солідарної вимоги, що виникло із зобов'язань зі сплати грошових коштів, що відповідають загальній номінальній вартості облігацій серії «А», а не право виконання судового рішення.

У пункті 1.3. Договору сторони посилаються на наявність документів, що підтверджують право вимоги відповідача-1 до позивача. Серед цих документів є посилання на первинне цивільне право вимоги, що випливає з Проспекту емісії, і, відповідно, доказ того, що це право є безспірним - рішення Господарського суду Київської області від 27.09.2011 у справі №32/214-48/98/12/090-11, а також те, що дане право знаходиться на конкретній стадії судового процесу - на стадії виконання судового рішення - це матеріали виконавчого провадження.

Отже, рішення Господарського суду Київської області від 27.09.2011 у справі №32/214-48/98/12/090-11 вказує лише у якості доказу на наявність у Цедента права вимоги зобов'язання, що відступається.

Тобто, вищевказаний Договір цесії не є уступкою права стягувача за рішенням суду, про що помилково вказує позивач, а є договором заміни кредитора у зобов'язанні із сплати грошових коштів, що відповідають загальній номінальній вартості облігацій серії «А».

З огляду на зазначене, посилання позивача на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 19.08.2014 у справі №923/945/13, є безпідставними, оскільки умовами оскаржуваного у справі №923/945/13 договору було надано цесіонарію право вимагати від боржника саме належного виконання рішення суду, що свідчило про те, що сторони, не замінюючи кредитора у зобов'язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, шляхом укладення цивільно-правової угоди замінили стягувача на стадії виконання судового рішення. Водночас, зі змісту оскаржуваного у справі №910/32043/15 договору вбачається, що уклавши останній, відповідач-1 та відповідач-2 замінили саме кредитора у зобов'язанні, а не стягувача на стадії виконання судового рішення.

Щодо наявності солідарного обов'язку позивача та третьої особи перед відповідачем-1 колегія суддів зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що 30.06.2006 між третьою особою (емітентом облігацій) та позивачем було укладено Договір поруки №14, спрямований до невизначеного кола осіб - кредиторів третьої особи, (власників облігацій серії А, які емітовані боржником на фінансування будівництва об'єкту нерухомості 209-ти квартирний будинок по вул. Горького в м. Бориспіль Київської області ) у відповідності до пунктів 1.1., 2.1. яких позивач поручився перед кредиторами третьої особи у разі порушення боржником обов'язку виконати обов'язок третьої особи щодо погашення безвідсоткових цільових облігацій серії А та, відповідно - солідарно відповідати за виконання третьою особою своїх зобов'язань щодо погашення облігацій серії А.

30.06.2006 між третьою особою (емітентом облігацій) та позивачем було укладено договір поруки №13, відповідно до пунктів 1.1., 2.1. яких позивач поручився перед кредиторами третьої особи виконати обов'язок третьої особи щодо погашення безвідсоткових цільових облігацій серії В та, відповідно - солідарно відповідати за виконання третьою особою своїх зобов'язань щодо погашення облігацій серії В.

З матеріалів справи вбачається, що 22.02.2016 відповідач-1 з метою отримання документів, що свідчать про наявність солідарного боргу позивача і третьої особи по виконанню солідарних зобов'язань третьої особи і позивача зі сплати грошових коштів, що відповідають загальній номінальній вартості облігацій серії А та серії В емітента - третьої особи надав до Національної комісії з цінних паперів і фондового ринку (далі, НКЦПФР) публічний запит про надання копій договорів поруки №13 і №14 від 30.06.2006 (том 1, а.с. 212).

НКЦПФР листом №12/02/1958 від 28.01.2012 (том 1, а.с. 213) у відповідь на вказаний публічний запит направила відповідачу-1 копії вказаних договорів поруки від 30.06.2006 №13 та №14, укладених між позивачем і третьою особою.

Оригінали вказаних договорів поруки були оглянуті колегією суддів у судовому засіданні 13.10.2016.

Згідно з частиною 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Частиною 1 статті 554 Цивільного кодексу України закріплено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, вищевказані договори поруки №13 та №14 від 30.06.2006 свідчать про те, що позивач поручився перед власниками облігацій третьої особи виконати обов'язок з погашення вказаних цільових облігацій третьої особи серії А та В перед кредиторами третьої особи.

Відповідно до проспекту емісії випуску облігацій третьої особи (далі, Проспект), опублікованого у Віснику «Цінні папери» 15 листопада 2006 року №263-264 (1775) (том 1, а.с. 77-91), третя особа зобов'язалась за кошти, залучені шляхом продажу цільових облігацій, здійснити будівництво 189-квартирного житлового будинку в Київської області та 209-квартирного житлового будинку в м. Бориспіль, Київської області та передати власникам цільових облігацій відповідну кількість квадратних метрів у об'єктах, що відповідають кількості придбаних цільових облігацій.

У пункті 11.4. Публічного зобов'язання - Проспекту емісії (випуску) цільових облігацій ТОВ «Фарелл», що опублікований у Віснику «Цінні папери» від 15.11.2006 №263-264 (1775), вказано, що позивач є поручителем відповідно до Договору поруки №14 від 30.06.2006 третьої особи щодо погашення безвідсоткових цільових облігацій серії А.

Також, наявність солідарного обов'язку позивача та третьої особи перед відповідачем-1 встановлена рішенням Господарського суду Київської області від 27.09.2011 №32/214-48/98/12/090-11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адмініструванню недержавних пенсійних фондів «Фінансова компанія «Партнер-капітал», яке дії від власного імені і в інтересах пайового венчурного інвестиційного фонду «Інвестбудпартнер» недиверсифікованого виду закритого типу та від власного імені і в інтересах пайового венчурного інвестиційного фонду «Будінвестпартнер»недиверсифікованого виду закритого типу до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Фарелл»; Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд»; за участю військової прокуратури Дарницького гарнізону про визнання права власності, стягнення коштів та зобов'язання вчинити дії.

Так, рішенням Господарського суду Київської області від 27.09.2011 у справі №32/214-48/98/12/090-11 стягнуто, зокрема, солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Фарелл» та Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адмініструванню недержавних пенсійних фондів «Фінансова компанія «Партнер-капітал», яке дії від власного імені і в інтересах пайового венчурного інвестиційного фонду «Інвестбудпартнер» недиверсифікованого виду закритого типу та від власного імені і в інтересах пайового венчурного інвестиційного фонду «Будінвестпартнер» недиверсифікованого виду закритого типу 643 333,99 грн. (шістсот сорок три тисячі триста тридцять три грн. 99 коп.), що відповідає номінальній вартості облігацій серії «А» у кількості 32773 штук.

Рішення суду від 27.09.2011 у справі №32/214-48/98/12/090-11 набрало законної сили.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, обставини та факти, встановлені в вищевказаному рішенні суду у справі №32/214-48/98/12/090-11, не потребують повторного доказування.

14.10.2012 на виконання рішення Господарського суду Київської області від 27.09.2011 видано наказ від 14.10.2012 у справі №32/214-48/98/12/090-11 про примусове виконання рішення.

При цьому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, а тому заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав сторін спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 №923/945/13.

Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Київської області від 22.10.2015 замінено стягувача за наказом Господарського суду Київської області №32/214-48/98/12/090-11 від 14.10.2011 у виконавчому провадженні №36106449 Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адмініструванню недержавних пенсійних фондів «Фінансова компанія «Партнер Капітал», яке діє від власного імені і в інтересах Пайового венчурного інвестиційного фонду «Інвестбудпартнер» недиверсифікованого виду закритого типу та від власного імені і в інтересах Пайового венчурного інвестиційного фонду «Будінвестпартнер» недиверсифікованого виду закритого типу на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Девелопмент».

Зазначена ухвала є предметом апеляційного оскарження у справі №32/214-48/98/12/090-11. Наразі ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 апеляційне провадження у справі №32/214-48/98/12/090-11 зупинено до вирішення пов'язаних з нею інших справ №910/30343/15 та №910/32043/15.

Однак, у будь-якому випадку, вказані обставини свідчать про те, що заміна стягувача відбувалась не за наслідком укладення спірного Договору цесії, а за наслідком заміни сторони виконавчого провадження на підставі ухвали Господарського суду Київської області від 22.10.2015 у справі №32/214-48/98/12/090-11.

Отже, за встановлених обставин справи, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту існування обставин, з якими закон у відповідності до приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язує можливість визнання недійсним спірного договору, у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні позову.

Водночас, як вірно зазначив суд першої інстанції, за загальним правилом особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Разом з цим, відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, і такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові Пленуму №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009.

Позивач у даній справі не є стороною оспорюваного Договору цесії, та ним не доведено, які саме його права та законні інтереси було протиправно порушено вчиненням вказаного Договору.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2016 у справі №910/32043/15 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2016 у справі №910/32043/15 залишити без змін.

Матеріали справи №910/32043/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

Б.В. Отрюх