Постанова № 62031467, 11.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2016 р. Справа№ 910/4818/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Агрикової О.В.

Станіка С.Р.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників:

від позивача: Кубрак Я.А. - за належним чином оформленою довіреністю;

Пашковський Д.В. - за належним чином оформленою довіреністю;

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи-1: не з'явились;

від третьої особи-2 : Питель Л.С.- за належним чином оформленою довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгівельно-промислова група "Спеценергомаш"

на рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2016р. у справі №910/4818/16 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Хімнафтомашпроект"

до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова Алла Володимирівна

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська торгівельно-промислова група "Спеценергомаш"

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Хімнафтомашпроект" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" про:

- визнання недійсним з моменту вчинення Договору іпотеки №З_01Ю/6 від 21.03.2013 року;

- скасування запису про іпотеку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер іпотеки №416805 від 21.03.2013 року);

- скасування запису про заборону відчуження нежилого приміщення площею 2 684,40 кв.м. (літера А), нежилі приміщення площею 3 365,30 грн. (літера А'), загальною площею 6 049,70 кв.м., яке є власністю позивача, що був накладений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Аллою Володимирівною за Іпотечним договором №З_01Ю/6 від 21.03.2013 року за реєстровим №416641 від 21.03.2013 року запис про обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.04.2016 року у справі №910/4818/16 позов задоволено повністю з огляду на відсутність перевищення повноважень у представника позивача на підписання оскаржуваного договору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Українська торгівельно-промислова группа "Спеценергомаш" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2016р. у справі №910/4818/16 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що відповідно до ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення. Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Апелянт зазначає, що 21.03.2013 року позачерговими загальними зборами акціонерів Позивача було прийнято рішення, оформлене протоколом №1 від 21.03.2013р., щодо виступу майновим поручителем за ТОВ «Фінансовий дім «Інвестиційний союз» та ТОВ «Ресурс транзит» шляхом надання в іпотеку ПАТ «Комерційний банк «Південкомбанк» належного ВАТ «Хімнафтомашпроект» нежилого приміщення, загальною площею 6049,70 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 34.

Також, апеляційна скарга обґрунтована тим, що такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 року апеляційну скаргу задоволено повністю, рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2016р. у справі №910/4818/16 про задоволення позову скасовано, в задоволені позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.08.2016 року касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Хімнафтомашпроект" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Відповідно автоматичного розподілу справ між суддями для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: Гончаров С.А. (головуючий), Агрикова О.В., Станік С.Р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгівельно-промислова група "Спеценергомаш" до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 910/4818/16, розгляд справи призначено на 05.10.2016 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 року відкладено розгляд апеляційної скарги на 11.10.2016 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 року залучено Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгівельно-промислова група "Спеценергомаш" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Позивач, згідно з поданим до суду 05.10.2016 року клопотанням, просить апеляційний суд припинити апеляційне провадження у справі №910/4818/16, оскільки апелянт не наділений відповідним процесуальним статусом для оскарження рішення.

Колегією суддів дане клопотання відхиляється тому, що відповідно до ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (пп. 22 - 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мельник проти України" № 23436/03 від 28.03.2006 року).

З цих же підстав, колегією суддів Київського апеляційного господарського суду ухвалою від 11.10.2016 року залучено Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгівельно-промислова група "Спеценергомаш" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Відповідач та третя особа-1 до судового засідання, що відбулось 11.10.2016 року, не з'явились, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників відповідача, третя особа-1 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності відповідача та третьої особи-1 є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

21.03.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Південкомбанк" (іпотекодержатель) та Публічним акціонерним товариством "Хімнафтомашпроект" (іпотекодавець) було укладено Іпотечний договір №З_01Ю/6.

Відповідно до п. 1.1. Договору він забезпечує іпотекодержателя, що витікають з:

- Договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії №80К0-01Ю від 10.04.2012р., а також усіх додаткових угод/додаткових договорів до нього, які можуть бути укладенні до закінчення стоку його дії, надалі за текстом - Кредитний договір 1, укладеного між іпотекодерждателем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансовий дім "Інвестиційний союз" (позичальник 1), за умовами якого позичальник зобов'язаний до 08.04.2014р. (включно) повернути іпотекодержателю отримані за Кредитним договором кредитні кошти у розмірі 147 000 000,00 грн. або отримані в рамках кредитної лінії кошти в доларах США/Євро, сплатити проценти за його користування у розмірі 22,0% річних у гривні, 12,0% процентів річних у доларах США, а також повністю сплатити штрафні санкції (пеню) у випадках та розмірах, передбачених Кредитним договором 1, інші витрати на здійснення забезпеченої вимоги. Строк, порядок повернення кредитних коштів та сплати процентів визначено Кредитним договором 1;

- Договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії №85К-01Ю від 31.08.2012 року, а також усіх додаткових угод/додаткових договорів до нього, які можуть бути укладенні до закінчення стоку його дії, надалі за текстом - Кредитний договір 2, укладеного між іпотекодерждателем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Транзит" (позичальник 2), за умовами якого позичальник зобов'язаний до 28.11.2013 року (включно) повернути іпотекодержателю отримані за Кредитним договором кредитні кошти у розмірі 120 000 000,00 грн. або отримані в рамках кредитної лінії кошти в доларах США/Євро, сплатити проценти за його користування у розмірі 24,0% річних у гривні, 14,5% процентів річних у доларах США, а також повністю сплатити штрафні санкції (пеню) у випадках та розмірах, передбачених Кредитним договором 2, інші витрати на здійснення забезпеченої вимоги. Строк, порядок повернення кредитних коштів та сплати процентів визначено Кредитним договором 2.

В забезпечення виконання позичальниками зобов'язань за Кредитними договорами іпотекодавець відповідно до цього Договору надає в іпотеку нерухоме майно (нежитлову нерухомість): а саме нежилі приміщення площею 2 684,40 кв.м. (літера А), в тому числі: з №1 по №4, з №6 по №9 (групи приміщень №16) №№І, І, ІІ (групи приміщень №4), з №1 по №31, №І (групи приміщень №11), з №1 по №31, №1 (групи приміщень №12), з №1 по 34, №1 (групи приміщень №13), з №1 по №28, №1 (групи приміщень №14), з №1 по №25, №1 (групи приміщень №16А); нежилі приміщення площею 3 365,30 кв.м. (літера А), в тому числі: з №1 по №17 (групи приміщень №8), №1 підвалу, з №1 по №16 (група приміщень №1), №1 першого поверху, з №1 по №23 (групи приміщень №2), №1 Другого поверху, з №1 по №23 (групи приміщень №3), №1 третього поверху, з №1 по №22 (групи приміщень №4), №1 четвертого поверху, з №1 по №26 (групи приміщень №5), №№І, ІІ, ІІІ п'ятого поверху, з №1 по №19 (групи приміщень №6), №№І, ІІ шостого поверху, з №1 по №21 (групи приміщень №7), №№І, ІІ сьомого поверху - загальною площею 6 049,70 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, №34 (предмет іпотеки). (п. 1.2. Договору).

Як вбачається з Договору зі сторони позивача його підписано ОСОБА_11, який діє на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В. 25.12.2012р., зареєстрованої в реєстрі за №3219, виданої Головою правління Цупором Іваном Івановичем, діючого на підставі статуту.

Зі сторони відповідача Договір підписано ОСОБА_14, який діє на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 21.03.2013 року, зареєстрованої в реєстрі за №807, що виступає майновим поручителем за юридичні особи за законодавством України - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансовий дім "Інвестиційний союз" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Транзит".

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є визнання недійсним з моменту вчинення Договір іпотеки №З_01Ю/6 від 21.03.2013 року, укладений з відповідачем, вилучення запису про іпотеку з Державного реєстру іпотек, та зняття заборони відчуження нежилого приміщення площею 2 684,40 кв.м. (літера А), нежилі приміщення площею 3 365,30 грн. (літера А'), загальною площею 6 049,70 кв.м., яке є власністю позивача накладеного Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Аллою Володимирівною (надалі також - третя особа) за іпотечним договором №З_01Ю/6 від 21.03.2013 року за реєстровим №416641 від 21.03.2013 року запису про обтяження у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що договір №З_01Ю/6 від 21.03.2013 року підлягає визнанню недійсним, оскільки він укладений з перевищенням повноважень представників, які його підписали.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі - Цивільного кодексу України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом, укладений між позивачем та відповідачем правочин за своїм змістом та правовою природою є договором іпотеки, який підпадає під правове регулювання § 6 Глави 49 Цивільного кодексу України та Закону України "Про іпотеку".

Згідно зі ст. 1052 Цивільного кодексу України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою. Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором (ст. 548 Цивільного кодексу України). Згідно ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст. 574 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Якщо предметом застави є нерухоме майно, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 577 Цивільного кодексу України).

Згідно положень ст. 584 Цивільного кодексу України та ст.ст. 3, 12 Закону України "Про заставу", у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі.

Водночас, Законом і, зокрема, ст. 583 Цивільного кодексу України та ст. 11 Закону України "Про заставу", передбачено, що заставодавцем може виступати як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Крім того, Цивільного кодексу України та Закон України "Про іпотеку" визначають такий окремий вид застави, як іпотеку.

За визначенням ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а згідно ст. 1 ЗУ "Про іпотеку", іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

При цьому, ст. 18 ЗУ "Про іпотеку" встановлено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотечний договір та договір, що обумовлює основне зобов'язання, можуть бути оформлені у вигляді одного документа. Цей документ за формою і змістом повинен відповідати вимогам, встановленим у цій статті, та вимогам, встановленим законом, для договору, який визначає основне зобов'язання. У разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

Також, вказана ст. 1 ЗУ "Про іпотеку" розкриває поняття "майнового поручителя", як особу, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно ч. 3 ст. 92 ЦК орган або особа яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Статтею 97 ЦК встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 145 ЦК вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 ЦК загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

Частиною 4 ст. 62 ЗУ "Про господарські товариства" встановлено, що дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Пунктом 10.1. Статуту позивача встановлено, що виконавчим органом позивача є правління.

Згідно пункту 10.2. Статуту правління в кількості 5 членів обирається на загальних зборах терміном на три роки.

Усі рішення правління позивача оформлюються протоколом. (п. 10.5. Статуту).

У відповідності до абзацу 3 ст. 10.7. Статуту позивача, до компетенції правління, зокрема, належить затвердження договорів (угод, контрактів) на проведення всіх операцій з рухомим та нерухомим майном.

Голова правління товариства, крім організації роботи правління, вирішує питання діяльності товариства, зокрема, без доручення здійснює діяльність та дії від імені позивача, представляє його перед усіма установами та організаціями як в Україні, так і за кордоном, крім питань, вказаних в пункті 10.7., абзац 3. (абзац 5, п. 10.9. Статуту).

Таким чином, повноваження щодо погодження та підписання договорів на проведення операцій з нерухомим майном позивача належать виключно лише правлінню, а не голові правління.

Отже, будь-які рішення, прийняті головою правління від імені Товариства з порушенням приписів п. 10.9. цього Статуту є неправомірними.

Як вбачається зі змісту спірного правочину, від імені позивача його підписав представник, якого уповноважено головою правління Цупором Іваном Івапновичем, які не мали відповідних повноважень на укладення такого роду Договору, оскільки правління позивача не приймало відповідного рішення та не уповноважувало своїх представників на укладення такого правочину.

До того ж, Господарським судом м. Києва по справі № 910/4058/16 29.03.2016 року прийнято рішення, яким визнано недійсним рішення позачергових загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства «ХІМНАФТОМАШПРОЕКТ», оформлене Протоколом позачергових загальних зборів акціонерів № 1 від 21.03.2013 року про прийняття рішення про попереднє схвалення значних правочинів, які можуть вчинятися Товариством протягом не більше як одного року, обрання особи (осіб), які уповноважуються на підписання угод про вчинення значних правочинів.

Отже, рішення загальних зборів Відкритого акціонерного товариства «ХІМНАФТОМАШПРОЕКТ», оформлене Протоколом позачергових загальних зборів акціонерів № 1 від 21.03.2013 року, не створило відповідних правових наслідків для сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами або довіреністю та скріплюється печаткою.

Відповідно до п. 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" припис абзацу першого частини третьої статі 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи, не перевищувати своїх повноважень.

Також, згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" обов'язковою умовою для визнання правочину недійсним є встановлення судом факту порушень прав та інтересів позивача, у зв'язку з його (правочину) вчиненням.

Як зазначалось вище, спірний правочин укладено представником, який не мав на те належних правових повноважень і без фактичної згоди позивача підписав Договір, що в свою чергу свідчить про його неправомірність.

Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; вчинення правочину у формі, встановленій законом; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 7 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року №9 (надалі - постанова Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року №9), правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (із змінами, внесеними постановою Пленуму Вищого господарського суду України №13 від 17.12.2013 року) (надалі - постанова Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013 року) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (абз. 5 п.п. 2.10. п. 2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11).

Окрім того, слід зазначити, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на об'єкт незавершеного будівництва та їх обтяжень проводиться у порядку, визначеному цим Законом, з урахуванням особливостей правового статусу такого об'єкта.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.

Обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.

Поняття визначені ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі зміни ідентифікаційних даних суб'єкта права, відомостей про об'єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом "в" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. (ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

У зв'язку із встановленням судом факту невідповідності спірного правочину нормам діючого законодавства, всі наслідки, які він спричинив підлягають скасуванню на підставі рішення суду.

Іпотека припиняється у разі, зокрема, визнання іпотечного договору недійсним (п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону "Про іпотеку").

Отже, у випадку скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасовуються записи про проведену державну реєстрацію прав.

Однак, як вбачається із заявлених позивачем позовних вимог він просить вилучити відповідний запис про іпотеку, що чинним законодавством не передбачено.

Проте, позивач звернувся до суду із клопотання про вихід за межі позовних вимог.

Відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, зокрема, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Таким чином, задля необхідності захисту прав позивача, у зв'язку із встановлення судом факту, що спірний Договір не відповідає нормам законодавства, враховуючи положення ст. 83 Господарського суду міста Києва, суд першої інстанції правомірно вийшов за межі позовних вимог та скасував запис про іпотеку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та скасувати запис про заборону відчуження нежилого приміщення площею 2 684,40 кв.м. (літера А) та нежилого приміщення площею 3 365,30 грн. (літера А'), загальною площею 6 049,70 кв.м., які є власністю Публічного акціонерного товариства "Хімнафтомашпроект" (код ЄДРПОУ 00219632, адреса: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34), який був накладений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Аллою Володимирівною за Іпотечним договором №З_01Ю/6 від 21.03.2013 року за реєстровим №416641 від 21.03.2013 року запис про обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року №6 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, а також подану позивачем заяву про вихід суду за межі позовних вимог, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/4818/15 підлягають задоволенню та визнанню недійсним з моменту вчинення Іпотечного договору №З_01Ю/6 від 21.03.2013 року, скасуванню запису про іпотеку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер іпотеки №416805 від 21.03.2013 року) та скасуванню запису про заборону відчуження нежилого приміщення площею 2 684,40 кв.м. (літера А), нежилі приміщення площею 3 365,30 грн. (літера А'), загальною площею 6 049,70 кв.м., яке є власністю позивача, який був накладений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Аллою Володимирівною за Іпотечним договором №З_01Ю/6 від 21.03.2013 року за реєстровим №416641 від 21.03.2013 року запис про обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2016 року у справі № 910/4818/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгівельно-промислова група "Спеценергомаш", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгівельно-промислова група "Спеценергомаш" на рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2016 року у справі № 910/4818/16 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгівельно-промислова група "Спеценергомаш" на рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2016 року у справі № 910/4818/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2016 року у справі № 910/4818/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/4818/16 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді О.В. Агрикова

С.Р. Станік