Рішення № 62030716, 11.10.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2016Справа №910/14293/16

За позовом Комунального підприємства "Ватутінськінвестбуд"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 69 426,26 грн.

Суддя Якименко М.М

Представники сторін:

від позивача: Стовбан Н.І. - за довіреністю №102/46-1 від 04.01.2016 року;

від відповідача: ОСОБА_1 (особисто) та ОСОБА_3 - за довіреністю №102/46-1 від 04.01.2016 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Ватутінськінвестбуд" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 69 426,26 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати та відшкодування податку на землю, згідно умов Договору №1435 про передачу майна комунальної власності територіальної громади Деснянського району міста Києва в оренду від 01.01.2010 року.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь: 31 194,55 грн. - заборгованості за оренду, 4 215,89 грн. - пені, 1 642,46 грн. - 3% річних, 24 373,35 грн. - боргу по відшкодуванню податку на землю, 1 378,00 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2016 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 06.09.2016 року.

06.09.2016 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, від представника позивача - додаткові письмові пояснення з додатками.

В судовому засіданні 06.09.2016 року оголошено перерву до 21.09.2016 року.

15.09.2016 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення з додатками.

В судовому засіданні 21.09.2016 року оголошено перерву до 11.10.2016 року.

В судовому засіданні 11.10.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, представники відповідача позовні вимоги не визнали.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 11.10.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2010 року між Комунальним підприємством "Ватутінськінвестбуд" (далі по тексту - позивач, орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач, орендар) укладено Договір №1435 про передачу майна комунальної власності територіальної громади Деснянського району міста Києва в оренду (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) орендодавець на підставі розпорядження Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації від 31.12.2009 р. №1229 передає, а орендар приймає в оренду нежитлове приміщення (будівлю, споруду), за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 45,70 кв.м. для складу.

Відповідно до п. 2.1 Договору, об'єктом оренди є: нежитлове приміщення (будівля, споруда) загальною площею 45,70 кв.м., в тому числі, підвал - 45,70 кв.м.; а також устаткування, інвентар та інше майно (за наявності).

Згідно з п. 3.1 Договору, за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади Деснянського району, затвердженої рішенням № 7 Деснянської райради від 07.12.2006 р., місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною до даного договору, на дату підписання договору становить 1 017,73 грн.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

У п.п. 3.5, 3.6 договору сторони узгодили, що орендна плата сплачується відповідачем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі об'єкта оренди (при укладанні договору вперше). При поверненні об'єкта оренди позивачеві останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі. Орендна плата сплачується відповідачем незалежно від наслідків господарської діяльності відповідача, щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Умовами п. 3.7 Договору визначено, що вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж спільного використання не входить до складу орендної плати та сплачується орендарем окремо на підставі розрахунків вартості послуг, визначеному в додатку-2 до цього договору.

Пунктом 4.1.1 Договору передбачено, що відповідач зобов'язаний прийняти по акту приймання-передачі об'єкт оренди (при умові укладення договору оренди вперше) не пізніше 3-х днів після підписання договору оренди. У разі невиконання даного пункту, договір оренди вважається недійсним.

Згідно з п. 9.1. договору даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 01.01.2010 року до 31.12.2010 року.

Відповідно до п. 9.3 договору після закінчення строку його дії орендоване приміщення (будинок) має бути звільненим і передано позивачу за актом. За час фактичного користування об'єктом оренди після припинення дії даного договору до передачі приміщення за актом відповідач зобов'язаний внести плату за користування приміщення в розмірі орендної плати та комунальних платежів.

Матеріалами справи підтверджується те, що у подальшому договір оренди від 01.01.2010 року №1435 про передачу майна комунальної власності територіальної громади Деснянського району міста Києва в оренду продовжений до 31.03.2012 року (додаткова угода № 1 від 01.11.2011 р.).

Суду не надано доказів припинення дії договору, а тому суд дійшов до висновку що договір є таким, що діє.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 45,70 кв.м., що підтверджується підписаним між сторонами актом прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.01.2010 року.

Листом №13-669 від 30.07.2013 року позивачем повідомлено відповідача про доповнення Додатку №2 до Договору пунктом 8 про відшкодування податку на землю, згідно якого вартість відшкодування податку на землю становить 529,30 грн. (без ПДВ) щомісячно.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасності та повноти сплати орендної плати та відшкодування податку на землю відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем за період з грудня 2011р. по липень 2016р. виникла заборгованість з орендної плати в розмірі 39 194,55 грн., а з серпня 2013р. по липень 2016р. - заборгованість з відшкодування податку на землю в розмірі 24 373,35 грн. На підтвердження іншого суду не надано жодних доказів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч.1. ст. 760 ЦК України).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності

Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачеві у тимчасове платне користування об'єкт оренди на певний строк та за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору не сплатив на користь позивача орендну плату в розмірі 39 194,55 грн. (за період з грудня 2011р. по липень 2016р.), та не відшкодував податку на землю в розмірі 24 373,35 грн. (за період з серпня 2013р. по липень 2016р.), в зв'язку з чим має перед позивачем заборгованість зі сплати вказаних сум.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відзив відповідача на позовну заяву не приймається судом в якості належного та допустимого доказу та спростовується наявними в матеріалах справи документами та чинним законодавством.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 31 194,55 грн. (заборгованості за оренду) та 24 373,35 грн. (боргу по відшкодуванню податку на землю), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився прострочення сплати вартості отриманих послуг, а тому позивач, керуючись п.6.2. Договору просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 4 215,89 грн.

Пунктом 6.2. Договору передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар на користь орендодавця сплачує пеню в розмірі 0,5% за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 4 215,89 грн., нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 1 642,46 грн. - 3% річних.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1 642,46 грн. (3% річних), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Ватутінськінвестбуд" (02217, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЕЛЕКТРОТЕХНІЧНА, будинок 11; код ЄДРПОУ 30977943) 31 194 (тридцять одну тисячу сто дев'яносто чотири) грн. 55 коп. - заборгованості за оренду, 4 215 (чотири тисячі двісті п'ятнадцять) грн. 89 коп. - пені, 1 642 (одну тисячу шістсот сорок дві) грн. 46 коп. - 3% річних, 24 373 (двадцять чотири тисячі триста сімдесят три) грн. 35 коп. - боргу по відшкодуванню податку на землю, 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. - судового збору.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 18.10.2016 року.