Рішення № 62030589, 04.10.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11427/16 04.10.16 р.

За позовом Публічного акціонерного товариства "РОМАНІВСЬКА РАЙАГРОПРОМТЕХНІКА"

до Публічного акціонерного товариства "АПЕКС-БАНК"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1

про визнання договору недійсним,

Суддя Зеленіна Н.І.

При секретарі судового засідання Ліпіній В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Чирський Ю.В. за довіреністю № б/н від 01.03.2016 р.;

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю № 403 від 04.01.2016 р.;

від третьої особи: ОСОБА_2 за довіреністю № б/н від 29.06.2016р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "РОМАНІВСЬКА РАЙАГРОПРОМТЕХНІКА" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "АПЕКС-БАНК" про визнання договору недійсним.

Ухвалою суду від 15.07.2016 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 02.08.2016 р.

18.07.2016 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зміну підстав позову.

29.07.2016 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив.

У судовому 02.08.2016 р. засіданні представник відповідача подав клопотання про продовження строку вирішення спору у справі на 15 днів.

Ухвалою суду від 02.08.2016 р. продовжено строк вирішення спору у справі на 15 днів.

У судовому засіданні 02.08.2016 р. по справі оголошувалась перерва до 21.09.2016р.

13.09.2016 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про заміну відповідача у справі.

20.09.2016 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення по справі.

У судовому засіданні 21.09.2016 р. представник відповідача підтримав раніше подану заяву про заміну відповідача у справі його процесуальним правонаступником - ОСОБА_1. Також, клопотання обґрунтоване тим, що між Публічним акціонерним товариством "АПЕКС-БАНК" та ОСОБА_1 укладено Договір про відступлення прав вимоги, зокрема, за Договором застави, дійсність якого являється предметом спору у даній справі.

Ухвалою суду від 21.09.2016 р. розгляд справи відкладено на 27.09.2016 р., залучено ОСОБА_1 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмету спору, на стороні відповідача.

У судове засідання 27.09.2016 р. представник відповідача не з'явився, проте 23.09.2016р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 27.09.2016 р. представник третьої особи не з'явився, проте 23.09.2016р. через відділ діловодства суду від третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 27.09.2016 року розгляд справи відкладено на 04.10.2016 .

03.10.2016 р. через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли письмові пояснення.

У судовому засіданні 04.10.2016 року представник позивача підтримав позов в повному обсязі.

Представник відповідача та третьої особи проти позову заперечив.

У судовому засіданні 04.10.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

24.12.2013 р. Публічним акціонерним товариством "РОМАНІВСЬКА РАЙАГРОПРОМТЕХНІКА" (позивач, Заставодавець) та Публічним акціонерним товариством "АПЕКС-БАНК" (відповідач, Заставодержатель) укладено договір застави основних засобів (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.3. Договору, предметом застави є під'їзна залізнична колія (під'їзний залізничний шлях, місцезнаходження: Житомирська область, Романівський район, ст. Разіно, вул. Привокзальна, 70) № 7 на станції Разіно Козятинської дирекції залізничних Перевезень Південно-Західної залізниці. Своїм початком під'їзна залізнична колія № 7, загальною довжиною 475,4 м від вістряка стрілки № 22 до упора, примикає до станційної колії № 5 через стрілочний перевод № 22. Стрілочний перевод № 22 від вістряка стрілки до граничного стовпчика, довжиною 53,6 м є частиною залізничного обладнання та знаходиться у державній власності. станції Разіно. Межею під'їзної залізничної колії № 7 на станції Разіно є граничний стовпчик. Загальна довжина під'їзної колії № 7 від граничного стовпчика до упора складає 421,8 м.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, зазначає про недійсність укладеного з відповідачем Договору з огляду на наступне.

Як зазначає позивач, залізнична колія відноситься до нерухомого майна, відтак, договір застави такого нерухомого майна має посвідчуватись нотаріально, чого при укладанні оспорюваного правочину не відбулось.

Статтею 13 закону України «Про заставу» визначено, що договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів. Законодавством України може бути передбачено й інші випадки нотаріального посвідчення договору застави. Угодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це є не обов'язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін. Норми цієї статті не поширюються на право податкової застави, що регулюється податковим законодавством.

Статтею 14 зазначеного Закону встановлено, що недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.

Згідно Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 р. № 507. інженерні споруди - це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та т. ін.

Інженерні споруди класифікуються в основному за інженерним задумом, що визначається цільовим призначенням об'єкта.

До інженерних споруд відносяться: транспортні споруди (залізниці, шосейні дороги, злітно-посадкові смуги, мости, естакади тощо), трубопроводи та комунікації, дамби, комплексні промислові споруди, спортивні та розважальні споруди та т. ін.

До інженерних споруд вказаний нормативний документ відносить транспортні споруди, а саме: під'їзні, станційні та сортувальні колії (2121.2), до складу яких включено і залізничні колії промислових підприємств (2122.4)

Тобто, під'їзні залізничні колії є інженерними спорудами, призначеними для транспортування вантажів.

У Національному стандарті № 2 "Оцінка нерухомого майна", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 №1442 визначено, що споруди - це земельні поліпшення, що належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій (пункт 2), тому під'їзна залізнична колія належить до споруд.

Згідно з методичними рекомендаціями щодо визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 14.04.2009 № 600/5, які діяли на момент укладання договору застави, основними ознаками нерухомої речі є те, що ці об'єкти розташовані на земельній ділянці та нерозривно пов'язані з землею, тобто вони не можуть існувати без землі; переміщення зазначених об'єктів є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення - ці ознаки необхідно розглядати у сукупності (пункт 1.1).

Пунктом 1.3. методичних рекомендацій визначено, що під'їзні залізничні колії, які призначені для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств, організацій та установ у взаємодії із залізничним транспортом загального користування відповідно до статті 1 Закону України "Про залізничний транспорт", є нерухомим майном, тому має здійснюватися їх державна реєстрація права власності.

Статтею 1 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що залізничні колії, які призначені для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств, організацій та установ у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.

Згідно зі статтею 64 статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, до залізничних, під'їзних колій належать колії, що з'єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією, і які належать підприємствам, підприємцям, організаціям та установам незалежно від форм власності, а також громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності. Під'їзні колії призначено для транспортного обслуговування одного або кількох підприємства у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.

Відповідно до статті 181 Цивільного кодексу України, до рухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Враховуючи вищевикладене, під'їздні залізничні колії являються об'єктами нерухомості, у зв'язку з чим договір застави таких колій підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Зобов'язанням, згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 626-629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, зокрема, що предметом застави за Договором являється не під'їзна залізнична колія, а рухоме майно: піщаний насип, рельси та шпали.

Проте, такі висновки відповідача не відповідають дійсності та спростовуються зібраними у матеріалах справи доказами, зокрема, п. 1.3. Договору, яким встановлено, що предметом застави є під'їзна залізнична колія.

Відтак, судом встановлено порушення вимог Закону України «Про заставу» щодо нотаріального посвідчення оспорюваного Договору, що відповідно до ст. 14 Закону, має наслідком недійсність вказаного правочину.

Крім того, позивач, зазначаючи про недійсність спірного договору, посилається на те, що Голова Правління не мав права самостійно діяти від імені Товариства без довіреності при підписанні договору застави, якщо не прийняте відповідне рішення Правління; Голова Правління не мав права вчиняти правочини - договір застави від імені Товариства, якщо тільки Загальні збори чи Наглядова Рада не прийняли рішення щодо укладення договору застави та уповноваження Голови Правління на його підписання. Однак, ні Загальні збори, ні Наглядова рада, ні Правління не приймали рішень про укладення договору застави та уповноваження Голови правління на його підписання.

Дослідивши матеріали справи та, зокрема, статут позивача, суд погоджується з твердженнями останнього про можливість укладання Договору за рішенням Загальних зборів чи Наглядової Ради позивача.

Твердження відповідача щодо укладання Договору з боку позивача повноважною особою не підтверджуються матеріалами справи та не приймаються судом до уваги.

Також, суд погоджується із доводами позивача про неналежне визначення вартості предмета застави у Договорі.

Так, пунктом 1.4. Договору визначено, що ринкова вартість предмету застави оцінюється в суму 1,00 грн.

Проте, жодних доказів належного визначення ринкової вартості предмета застави до матеріалів справи не надано.

Більш того, позивачем надано копію заяви Банку про визнання забезпечених заставою кредиторських вимог до позивача на суму 441 268,00 грн.

Вказана сума являється вартістю предмета застави за спірним Договором, яка визначена Звітом ПП «Паритет-Консалт» станом на 15.09.2015 р.

Суд зазначає, що вказана у Звіті вартість предмета застави не може прийматись судом при розгляді даної справи як беззаперечно встановлена, проте, безумовно свідчить про невизначеність вартості предмета застави належним чином, при укладанні спірного Договору.

Щодо доводів позивача про те, що договір застави було укладено поза межами поточної діяльності ПАТ «Романівська Райагропромтехніка», суд вважає такі твердження безпідставними, оскільки нормами чинного законодавства не встановлено обмежень щодо укладення юридичною особою будь-яких правочинів, у тому числі, неприбуткових.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За правилами ст. 34 Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги доведеними, обґрунтованими, неспростованими належним чином і у встановленому законом порядку відповідачем, відтак, вказані вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

У відповідності до ст. 49 ГПК України збір покладається на відповідача.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 43, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір застави основних засобів від 24.12.2013 р., укладений між Публічним акціонерним товариством "РОМАНІВСЬКА РАЙАГРОПРОМТЕХНІКА" (код ЄДРПОУ 00903699) та Публічним акціонерним товариством "АПЕКС-БАНК" (код ЄДРПОУ 36482677).

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "АПЕКС-БАНК" (01014, м. Київ, вул. Печерська, буд. 2/16; код ЄДРПОУ 36482677) на користь Публічного акціонерного товариства "РОМАНІВСЬКА РАЙАГРОПРОМТЕХНІКА" (13001, Житомирська область, смт. Романів, вул. Леніна, буд. 18; код ЄДРПОУ 00903699) 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня підписання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 17.10.2016 р.

Суддя Н.І. Зеленіна