Ухвала суду № 62029242, 10.10.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/4704/16 Головуючий 1 інст. Шабас О.С.

Справа № 619/6404/13-ц Доповідач Бурлака І.В.

Категорія: право власності

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«10» жовтня 2016 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Бурлака І.В.,

Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 25 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні власником права власності, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним та у подальшому уточненим позовом до ОСОБА_2.

В обґрунтування свого позову посилалася на те, що вона є власником житлового будинку розташованого за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Ємці, вул. Робоча, № 23 на підставі договору купівлі-продажу від 19 травня 2011 року.

ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем та діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію № 2456000000000923 від 19 липня 2005 року, вид господарської діяльності є кування, пресування, штампування, профілювання, порошкова металургія. Місцем здійснення підприємницької діяльності є Харківська область, Дергачівський район, с. Ємці, вул. Робоча, № 31.

Зазначила, що на протязі багатьох років відповідач безпосередньо в житловому секторі, на території земельної ділянки, цільове призначення якої для житлової та громадської забудови, яка згідно відповіді Відділу Держземагенства у Дергачівському районі Харківської області № 1382/13 від 12 червня 2013 року нікому на праві власності, на праві постійного користування не належить, договорів оренди землі за вищезазначеною адресою не зареєстровано, організував незаконне промислове виробництво з кування, пресування, штампування, профілювання та фарбування металу на території житлових домоволодінь за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Ємці, вул. Робоча, №№ 29-31.

Вказала, що незаконність даного промислового виробництва та протиправність ОСОБА_2 доведена перевірками та актами контролюючих та правоохоронних органів.

Зазначила, що незаконне промислове виробництво відповідача межує з її земельною ділянкою та знаходиться в безпосередній близькості з її будинком. Поблизу її житлового будинку завжди стоїть шум та вібрація, які заважають їй та членам її сім`ї жити, працювати та відпочивати. Через функціонування електромолотів та іншого устаткування зявились деформації у її житловому будинку.

Вважала, що її подальше життя стало неможливим, отруйний запах фарби, забруднене повітря підриває її здоровя кожен день, у звязку з чим їй спричинено моральну шкоду, розмір якої оцінює в розмірі 23000,00 грн.

Просила заборонити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 вчиняти дії, повязані із здійсненням промислового виробництва з кування, пресування, штампування, профілювання та фарбування металу на території житлових домоволодінь за адресою Харківська область, Дергачівський район, с. Ємці, вул. Робоча, №№ 25-31; стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 23000,00 грн.; судові витрати покласти на фізичну особу підприємця ОСОБА_2 та стягнути з нього на її користь в рахунок відшкодування її витрат: по оплаті послуг адвоката 5000,00 грн. та по оплаті судової експертизи 6835,20 грн.

Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 25 травня 2016 року, в якому ухвалою Золочівського районного суду Харківської області від 13 червня 2016 року виправлено описку, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити у повному обсязі позовні вимоги, судові витрати покласти на відповідача у повному обсязі. При цьому посилалася на неповне зясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі і як доводи апеляційної скарги виклала позовні вимоги.

При цьому зазначила, що судом не надана оцінка поясненням експерта про те, що рівень звуку навіть при відсутності вібрації на території її житлового домоволодіння перевищує гранично - допустимий у денний час доби; що в результаті діяльності відповідача відбувається концентрація шкідливих речовин у атмосферному повітрі, перевищується рівень шуму, вібрацій, ультразвуку, електромагнітних та іонізуючих випромінювань, статистичної електрики, норм інсоляції тощо.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення зявившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно відхилити, рішення суду залишити без змін.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року із змінами передбачено, що санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан здоров'я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами; державні санітарні норми та правила, санітарно-гігієнічні та санітарно-протиепідемічні правила і норми, санітарно-епідеміологічні правила і норми, протиепідемічні правила і норми, гігієнічні та протиепідемічні правила і норми, державні санітарно-епідеміологічні нормативи, санітарні регламенти (далі - санітарні норми) - обов'язкові для виконання нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, що встановлюють медичні вимоги безпеки щодо середовища життєдіяльності та окремих його факторів, недотримання яких створює загрозу здоров'ю і життю людини та майбутніх поколінь, а також загрозу виникнення і розповсюдження інфекційних хвороб та масових неінфекційних захворювань (отруєнь) серед населення.

Частиною 2 статті 22 цього Закону передбачено, що у процесі експлуатації виробничих, побутових та інших приміщень, споруд, обладнання, устаткування, транспортних засобів, використання технологій їх власник зобов'язаний створити безпечні і здорові умови праці та відпочинку, що відповідають вимогам санітарних норм, здійснювати заходи, спрямовані на запобігання захворюванням, отруєнням, травмам, забрудненню навколишнього середовища.

Пунктами 4.3. та 5.7. Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених Наказом Міністерства охорони здоровя України від 19 червня 1996 року № 173 передбачено, що у селищній зоні населеного пункту допускається розташування промислових підприємств, які не є джерелами викидів шкідливих речовин, не створюють шуму, вібрації, електромагнітних та іонізуючих випромінювань вище нормативних рівнів, що не потребують обладнання підїзних залізничних шляхів, інтенсивного руху автомобільного транспорту (понад 40 автомобілів за добу). При цьому відстань до житлових будинків, ділянок дитячих дошкільних закладів, шкіл, закладів охорони здоровя, відпочинку та фізкультурних споруд слід встановлювати за погодженням з органами державного санітарного нагляду, але не менше 50 м від межі території обєкту.

Санітарно-захисна зона для підприємств та обєктів, що проектуються з впровадженням нової технології або реконструюються, може бути збільшена при необхідності та належному техніко-економічному та гігієнічному обґрунтуванні, але не більше, ніж в 3 рази у випадках:

- відсутності способів очищення викидів;

- неможливості знизити надходження в навколишнє середовище хімічних речовин, електромагнітних та іонізуючих випромінювань та інших шкідливих факторів до меж, встановлених нормативами;

- при розташуванні житлової забудови, оздоровчих та інших прирівняних до них обєктів з підвітряного боку відносно підприємств в зоні можливого забруднення атмосфери.

Якщо трикратне збільшення санітарно-захисної зони не забезпечує припинення впливу підприємства на стан навколишнього середовища та здоровя населення, слід приймати рішення відповідно до п.5.5 цих Правил.

Розміри санітарно-захисної зони можуть бути зменшені, коли в результаті розрахунків та лабораторних досліджень, проведених для району розташування підприємств або іншого виробничого обєкта, буде встановлено, що на межі житлової забудови та прирівняних до неї обєктів концентрації шкідливих речовин у атмосферному повітрі, рівні шуму, вібрації, ультразвуку, електромагнітних та іонізуючих випромінювань, статичної електрики не перевищуватимуть гігієнічні нормативи.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, обгрунтовано виходив з недоведеності позовних вимог.

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експерта.

Відповідно до статті 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 59 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень. Крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 19 липня 2005 року ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем. Вид господарської діяльності, якою займається ОСОБА_2 є кування, пресування, штампування, профілювання; порошкова металургія. Місце провадження господарської діяльності Харківська область Дергачівський район с. Ємці, вулиця Робоча, № 31. З проведення цієї господарської діяльності він сплачує податки, (а. с. 7, т. 1). Господарську діяльність він здійснює в приміщенні гаражу, який належить йому на праві власності. Головним управлінням державної санітарно-епідеміологічної служби у Харківській області проводилися неодноразові перевірки. Із висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 13 березня 2014 року за № 05.03.02-07/17246 вбачається, що обєкт експертиз відповідає встановленим медичним критеріям безпеки та виміряні рівні шуму відповідають вимогам СН № 3077-84. Із протоколу № 81 проведення досліджень шумового навантаження та інфразвуку від 29 липня 2013 року вбачається, що рівень шуму в житловій забудові відповідає вимогам СН №3077-84. Оцінку зроблено за Гігієнічною класифікацією праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу.

Із висновку комплексної судової будівельно-технічної експертизи та експертизи з охорони праці та безпеки життєдіяльності № 2385/3299 від 29 липня 2015 року вбачається, що еквівалентний рівень звуку при відсутності вібрації у житловому будинку ОСОБА_1 під час одночасної роботи на визначену діями відповідача потужність обладнання, встановленого у будівлі гаражу з прибудованим навісом дорівнює 39 дБА, що не перевищує гранично - допустиме у денний час доби значення у 40 дБА.

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19 травня 2011 року належить житловий будинок № 23 за адресою: с. Ємці вул. Робітника в Дергачівському районі Харківської області. Проте, зазначений житловий будинок у 2014 році знесений. Розміщена на цій земельній ділянці літня кухня «В» переобладнана в житловий будинок, однак документи на переобладнання відсутні, право власності на переобладнану під житловий будинок літню кухню належним чином не зареєстровано.

В суді апеляційної інстанції допитані за клопотанням представника ОСОБА_1 експерти, які проводили дослідження ОСОБА_3 та ОСОБА_4, підтвердили висновок комплексної судової будівельно-технічної експертизи та експертизи з охорони праці та безпеки життєдіяльності № 2385/3299 та пояснили, що дійсно більша частина літньої кухні ОСОБА_1 знаходиться в санітарно - захисній зоні. Відстань від її літньої кухні до виробничого будинку ОСОБА_2 не відповідає державним будівельним нормам, проте, навіть при такому розташуванні будівель норми інсоляції житлового приміщення ОСОБА_1 не порушені. При цьому ОСОБА_3 уточнив, що в пункті 3 висновку він мав на увазі, що найкоротша відстань, яка передбачена нормами між будівлею гаражу з прибудованим навісом до житла ОСОБА_1 складає 50 метрів, що не впливає на висновок експертизи в цілому. Також, експерти зазначили, що еквівалентні та максимальні рівні шуму, що проникають до житлових кімнат квартир не повинні перевищувати 40 дБА (максимальний 55 дБА) у денний час (з 7 до 23 годин); 30 дБА (максимальний 45 дБА) у нічний час (з 23 до 7 годин). ОСОБА_4 пояснив, що вимірювання шуму здійснювалося в житловому приміщенні ОСОБА_1, оскільки на території рівень шуму був або слабкіший, або не відрізнявся від рівня шуму в приміщенні. В приміщенні він вимірював рівень шуму більш ніж з 300 місць, протягом 30 хвилин з фіксацією рівнів шуму через кожні 5-6 сек. і за формулою 1 ГОСТ 23337- 78 (СТ СЄВ 2600-80) «Шум. Методы измерения шума на селитебной территории и в помещениях жилых и общественных зданий» визначив, що рівень звуку в приміщенні ОСОБА_1 не перевищує гранично - допустимого у денний час доби. При цьому він підкреслив, що вібрація була відсутня, а були шумові хвилі, що не вплинуло на рівень звуку в приміщенні.

Таким чином як вбачається з матеріалів справи та пояснень експертів, допитаних в суді апеляційної інстанції, доказів того, що рівень звуку навіть при відсутності вібрації на території житлового домоволодіння ОСОБА_1 перевищує гранично - допустимий у денний час доби; що в результаті діяльності відповідача відбувається концентрація шкідливих речовин у атмосферному повітрі, перевищується рівень шуму, вібрацій, ультразвуку, електромагнітних та іонізуючих випромінювань, статистичної електрики, норм інсоляції тощо матеріали справи не містять і в суді апеляційної інстанції їх не надано.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні часті та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Частиною 3 статті 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Із розяснень, які містяться в пунктах 5, 9, 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами вбачається, що до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому необхідно з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи у 2011 році ОСОБА_1 придбала житловий будинок, який у подальшому нею був знесений, а ОСОБА_2 займався виробничою діяльністю з 19 липня 2005 року і починаючи з цього часу до теперішнього часу будь - яких скарг від мешканців села не було. Навпаки, в матеріалах справи міститься акт з підписами депутата Дергачівської міської ради та підписами 48 мешканців цього села з подякою ОСОБА_2 за допомогу селу, тому посилання ОСОБА_1 та її представників на те, що мешканці села також скаржаться на виробничу діяльність ОСОБА_2 є безпідставними. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1, з моменту придбання будинку, тобто з 2011 року до моменту звернення до суду з позовом у грудні 2013 року, яка пояснила, що вона в цьому будинку проживала, також влаштовувало те, що ОСОБА_2 займався підприємницькою діяльністю.

Таким чином, належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 своєю виробничою діяльністю спричинив ОСОБА_1 моральну шкоду матеріали справи не містять і в суді апеляційної інстанції їх не надано.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що відповідні органи зверталися до суду з позовом до ОСОБА_2 щодо порушення ним норм, визначених в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року із змінами.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позову за недоведеністю, суд першої інстанції правильно зазначив, що підстав для заборони фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 вчиняти дії, повязані із здійсненням промислового виробництва з кування, пресування, штампування, профілювання та фарбування металу та стягнення моральної шкоди в розмірі 23000,00 грн. позивач не надала.

У зв'язку з чим судова колегія вважає, що суд, дотримуючись засад змагальності, забезпечивши сторонам можливість доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дійшов обгрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову.

Зазначена апеляційна скарга зведена до посилання на ті обставини, які були предметом розгляду в суді першої інстанції і яким суд надав відповідну правову оцінку.

Даних, які б вказували на наявність підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

За таких обставин згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1.ч.1.ст. 307, ст. 308, ст. 313, п.1.ч.1.ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Золочівського районного суду Харківської області від 25 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Судді колегії