Рішення № 62028936, 10.10.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження №22-ц/790/6384/16 Головуючий 1-ї інстанції - Нев'ядомський Д.В.

Справа №640/8648/16-ц Доповідач - Довгаль А.П.

Категорія: трудові

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді Довгаль А.П.

суддів - Бездітка В.М., Коваленко І.П.

при секретарі - Щегельському Д.О.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в приміщенні суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 липня 2016 року по справі за позовом Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України до ОСОБА_1, Національної академії аграрних наук України про визнання трудового контракту недійсним, зобов'язання припинити дії щодо продовження дії трудового контракту, -

в с т а н о в и л а:

У травні 2016 року Інститут тваринництва Національної академії аграрних наук України (надалі - Інститут тваринництва НААН України або Наукова установа чи Інститут) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (відповідач-1), Національної академії аграрних наук України (надалі - НААН України або Академія - відповідач-2), в якому просив визнати недійсним на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України контракт від 12.12.2014року, укладений між відповідачами, та припинити дії НААН України стосовно продовження цього контракту на 2016 рік.

Заявлені вимоги позивач мотивує тим, що 12 грудня 2014 року НААН України уклало з ОСОБА_1 контракт про призначення його на посаду керівника Державного підприємства «Дослідного господарства» Інституту тваринництва НААН» строком на один рік - до 12.12.2015року. Згідно ст.1.6 Статуту Інституту тваринництва НААН України, Науковій установі безпосередньо підпорядковані як самостійні статутні суб'єкти, з правами юридичної особи, одним з яких є - Державне підприємство «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва НААН України» (надалі - ДП «ДГ «Гонтарівка» ІТ НААН» або господарство). Позивач зазначає, що в Статуті останнього передбачено, що Академія здійснює свої права щодо управління господарством безпосередньо через директора інституту та господарства. З огляду на це, Академія аграрних наук України наділена лише повноваженнями погоджувати нову кандидатуру директора господарства, а не призначати на посаду директора господарства, та не наділена повноваженням підписувати контракт з керівниками господарства, які знаходяться у віданні Інституту. Інститут жодних намірів на укладення контракту з ОСОБА_1, а також документів, щодо погодження його кандидатури на посаду директора ДП «ДГ «Гонтарівка» Інституту тваринництва НААН» на адресу Академії не надавав та не направляв. Вважають, що Академія не мала достатніх правових підстав для укладення і підписання спірного контракту. Крім того, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що органом управління ДП «ДГ «Гонтарівка» ІТ НААН є - Інститут тваринництва НААН і саме останній наділений правом укладання контракту з директором господарства, а також звільняти його з посади. Проте, незважаючи на вказані положення Статуту, Академія підписала контракт з ОСОБА_1 і на даний момент, у зв'язку з закінченням терміну його дії, направляє на їх адресу незаконні повідомлення про продовження строку дії контракту з ОСОБА_1 на 2016 рік.

В судовому засіданні суду першої інстанції представники позивача Інститут тваринництва НААН України - Лазарєва А.В. та Мухутдінов Р.Д. заявлені вимоги підтримали і просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідачі ОСОБА_1 та НААН України не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися в установленому законом порядку, останнім надано суду заперечення, в яких зазначають, що позов не визнають у зв'язку з його безпідставністю.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 липня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним трудовий контракт від 12.12.2014року, укладений між НААН України та ОСОБА_1 щодо призначення на посаду керівника ДП «ДГ «Гонтарівка» Інституту тваринництва НААН України». Зобов'язано НААН України припинити дії щодо продовження дії трудового контракту від 12.12.2014року з ОСОБА_1 на 2016 рік. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою цього ж суду від 31.08.2016року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати і ухвали у справі нове рішення про відмову Інституту тваринництва НААН України в позові, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, на порушення норм матеріального і процесуального права. Зокрема вказує, що судом невірно встановлені обставини справи, до даних правовідносин застосовані норми матеріального права, які не підлягали застосуванню, а наявним у справі доказам дана не належна правова оцінка.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення, апеляційний суд з'ясовує чи були враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти); якими доказами мотивовано рішення, належними чи допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримані та правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Задовольняючи позов та визнаючи недійсним контракт від 12.12.2014р., укладений НААН України зі ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що цей контракт є правочином, до якого повинні застосовуватися положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Однак, погодитися з таким висновком не можна, оскільки суд дійшов його без повного, всебічного і об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, з неправильним тлумаченням та застосуванням норм матеріального права, що регулюють дані правовідносини, з порушенням норм процесуального права, без належної правової оцінки наданим доказам, що привело до помилкового вирішення спору.

Згідно пунктів 89-91 Статуту Національної академії аграрних наук України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012р. №315, (в редакції чинній на час розгляду справи) майновий комплекс Академії складається з усіх матеріальних та нематеріальних активів (далі - об'єкти майнового комплексу), які перебувають на балансі Академії і наукових та інших установ, підприємств та організацій, що перебувають у її віданні, закріплені державою за Академією в безстрокове користування або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів, одержаних в результаті фінансово-господарської діяльності, чи набуті іншим шляхом, не забороненим законом. Об'єкти майнового комплексу Академії належать їй на праві господарського відання і передаються науковим та іншим установам, підприємствам та організаціям, що перебувають у її віданні, на праві оперативного управління з урахуванням особливостей, встановлених законодавством та цим Статутом. Академія, здійснюючи повноваження з управління об'єктами майнового комплексу, забезпечує реалізацію прав держави як власника таких об'єктів, ефективно їх використовує та розпоряджається у межах, визначених законодавством.

Відповідно до статті 4 Закону України від 07.02.2002року № 3065-ІІІ «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» Національні галузеві академії наук, здійснюючи повноваження з управління об'єктами майнового комплексу національних галузевих академій наук, забезпечують реалізацію прав держави як власника цих об'єктів, ефективно їх використовують та розпоряджаються цими об'єктами майнового комплексу у межах, визначених законодавством. Національні галузеві академії наук: за погодженням з Кабінетом Міністрів України створюють, реорганізовують, ліквідовують організації, що перебувають у їх віданні, виступають засновниками підприємств із змішаною формою власності, надають дозвіл організаціям, що віднесені до їх відання, на створення підприємств, до статутних фондів яких передаються належні їм майнові права; приймають на загальних зборах статути національних галузевих академій наук та вносять до них зміни і доповнення з наступним затвердженням їх Кабінетом Міністрів України; призначають (обирають) керівників наукових та науково-дослідних установ згідно із законодавством та діючими статутами національних галузевих академій тощо.

Згідно пункту 79 Статуту НААН керівники наукових та інших установ, підприємств та організацій, що перебувають у віданні Академії, призначаються на посаду і звільняються з посади шляхом укладення і розірвання (припинення дії) укладеного з ними президентом Академії контракту в порядку, передбаченому законодавством.

Судовим розглядом встановлено, що 12 грудня 2014 року Національною академією аграрних наук України, як державною науковою організацією, на яку покладено функції з управління майном, що перебуває у державній власності, в особі президента НААН України Гадзало Я.М, який діяв на підставі Статуту НААН України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012року №315, з одного боку, і ОСОБА_1, з другого боку, укладено Контракт про призначення останнього на посаду керівника державного підприємства Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва «Національної академії аграрних наук України» на термін з 12.12.2014р. по 11.12.2015р. Цим контрактом, зокрема, визначені права та обов'язки сторін, їхня відповідальність, умови матеріального забезпечення, підстави для внесення змін і доповнень та його припинення.

У зв'язку з укладанням контракту між його сторонами виникли не цивільно-правові відносини, як помилково вважав суд, а трудові відносини, які врегульовано іншим галузевим законодавством - трудовим, основу якого становить Кодекс законів про працю України.

Згідно ч.3 ст.21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 приступив до своїх посадових обов'язків - директора державного підприємства Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва «Національної академії аграрних наук України» і протягом 2015 року працював на цій посаді.

При цьому будь-яких претензій на протязі усього 2015 року з приводу неправомірності укладеного НААН України з ОСОБА_1 трудового контракту позивач не пред'являв. Лише після закінчення терміну дії контракту та погодження з НААН України питання щодо можливого продовження його дії ще на один рік - 2016р., позивач почав виражати свою не згоду з цього приводу.

Підставою для задоволення позову суд вважав порушення відповідачем НААН України вимог п.80 власного Статуту, де зазначено, що директором національного наукового центру, інституту, державної сільськогосподарської дослідної станції або галузевої дослідної станції, що перебувають у віданні Академії, призначається особа, обрана загальними зборами відповідного відділення, рішення яких з цього питання затверджено президією Академії. Контракт з керівниками зазначених наукових та інших установ, підприємств та організацій строком до одного року може бути укладений президентом Академії, як виняток, без дотримання процедур, передбачених п.79 Статуту НААН, та абзацом першим цього пункту, зокрема щодо затвердження їх президією Академії.

Колегія суддів вважає, що судом неправильно витлумачено і застосовано до даних правовідносин положення цього пункту Статуту.

Відповідно до п.85 Статуту НААН України наукові та інші установи, підприємства та організації, що перебувають у віданні Академії, є юридичними особами і діють згідно із законодавством, цим Статутом та їх статутами, які затверджуються у порядку, визначеному президією.

Саме реалізовуючи власні статутні повноваження НААН України уклав 12.12.2014року зі ОСОБА_1 контракт, як особливу форму трудового договору.

При цьому суд першої інстанції не звернув належної уваги, що пунктом 80 Статуту НААН України врегульовано дещо інші правовідносини. Зокрема в цьому пункті Статуту мова йде про можливість укладання контрактів лише з директором національного наукового центру, інституту, державної сільськогосподарської дослідної станції або галузевої дослідної станції, що перебувають у віданні Академії, а не державних підприємств, які перебувають у віданні Академії.

Визнаючи недійсним контракт, як особливу форму трудового договору, через призму його порівняння з цивільним правочином, суд не застосував до нього спеціальні норми, які містяться в КЗпП України.

Умовами контракту (розділ 5) та чинним законодавством України (КЗпП) визначено підстави припинення дії контракту. При цьому, припинення дії контракту, як особливої форми трудового договору можливе лише з ініціативи роботодавця - Національної академії аграрних наук України, чи працівника - ОСОБА_1 У жодному випадку припинення дії контракту за позовом іншої особи чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до положень ч.1 ст.3, ст.4 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частина 2 ст.3 КЗпП України передбачає можливість установлення особливостей праці, тобто особливостей правового регулювання певних трудових відносин, надаючи окремим підприємствам, установам, організаціям право регулювати трудові відносини їхніми статутами, положеннями.

За ст.21 КЗпП України контракт це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою.

При цьому КЗпП України визначає правові підстави припинення трудового договору, в тому числі й розірвання контракту. Разом із тим нормами чинного трудового законодавства не передбачена можливість визнання трудового договору чи контракту недійсними з підстав, визначених статтями 203, 215 ЦК України, як і не передбачено правових підстав для визнання в судовому порядку незаконним призначення особи на відповідну посаду.

Враховуючи, що відповідно до ст.21 КЗпП України предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об'єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема статтями 3, 7, 9, 9-1, 44 КЗпП України), положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв'язку з укладенням трудового договору (контракту).

Аналогічні висновки містяться в рішеннях Верховного Суду України та ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відтак, у розумінні ст.202 ЦК України такий контракт не є тим правочином, на який поширюються передбачені ст.203 ЦК України вимоги чинності правочину та який може бути визнаний недійсним із передбачених ЦК України підстав.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами ст.ст.57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки спірний трудовий контракт не є правочином в розумінні ст.202 ЦК України, тому застосування положень ст.ст. 203, 215 ЦК України до правовідносин, що склалися між сторонами, не ґрунтуються на нормах закону і є безпідставними.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За ст.16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Так, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за ст.204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину, а в даному випадку трудового контракту, який позивач та суд відносять саме до цивільно-правової угоди, - підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Зі змісту п. 6.11 Статуту інституту тваринництва НААН вбачається, що директор підпорядкованого Науковій установі дослідного господарства, яка діє як юридична особа, призначається на посаду та звільняється з неї директором Наукової установи після погодження з Академією, відповідно до її Статуту.

З наведеного та зі змісту пунктів 56, 79 Статуту НААН вбачається, що коли контракт з керівником підприємства, яке перебуває у віданні Академії укладено безпосередньо з Національною академією аграрних наук України, то жодного погодження від Інституту тваринництва НААН або примушування його до вчинення таких дій не вимагається, і навпаки: якщо контракт з керівником державного підприємства, що перебуває у віданні Академії укладається Інститутом тваринництва НААН, то саме Інституту слід отримати попереднє погодження від Національної академії аграрних наук України.

Окрім того, судом першої інстанції не було звернуто уваги на те, що НААН України разом з Інститутом тваринництва НААН України проводилася підготовка пакету документів щодо продовження дії контракту директору ДП «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва» НААН України ОСОБА_1 До підписання нового контракту за директором ДП «ДГ «Гонтарівка» ІТ НААН України ОСОБА_1 зберігалися усі повноваження передбачені контрактом від 12.12.2014року, що підтверджується листом НААН України №11-10/21 від 29.02.2016 року.

Листом НААН України від 03.03.2016року №11-10/26, адресованого на ім'я директора Інституту тваринництва НААН України Руденко Є.В., Національна академія аграрних наук України повідомляла, що розглянувши подання Вовчанської РДА Харківської області, дає свою згоду на продовження строку контракту на один рік з директором ДП «ДГ «Гонтарівка» ІТ НААН України ОСОБА_1

Далі, листом НААН України №11-10/67 від 07.04.2016року було повідомлено, що листом НААН України №11- 10/26 від 03.03.2016року, у відповідності до Статуту НААН було погоджено продовження терміну дії контракту ОСОБА_1 на новий термін.

При цьому, всі ці дії НААН щодо продовження дії контракту ОСОБА_1 носили виключно одноосібний імперативний характер та не покладали на Інституту тваринництва НААН жодного обов'язку до укладання контракту з ОСОБА_1, тобто не примушували Інститут тваринництва НААН до вчинення подібних дій.

Наведеним, спростовуються доводи позивача та висновки суду, що Національна академія аграрних наук України примушує Інститут тваринництва НААН до вчинення дій, які для неї є небажаними. Таким чином, доказів тому, що у випадку одностороннього продовження Національною академією наук України терміну дії контракту з ОСОБА_1 було порушено, не визнано або оспорено права позивача не існує, що також унеможливлює задоволення позову в цій частині.

Враховуючи, що оскаржуване рішення постановлено без додержання вимог закону, воно підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення - про відмову Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України в позові.

Згідно п.п.3), 4) ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307ч.1п.2), 309ч.1п.п.3),4), 313, 314ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.

Заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 липня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким в позові Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України до ОСОБА_1, Національної академії аграрних наук України про визнання трудового контракту недійсним, зобов'язання припинити дії щодо продовження дії трудового контракту - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -