Ухвала суду № 62026518, 12.10.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

12 жовтня 2016 рокусправа № 808/2291/16 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Іванова С.М.

суддів: Панченко О.М. Чередниченка В.Є.

за участю секретаря судового засідання:Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу малолітньої особи ОСОБА_1, від імені якого діє мати ОСОБА_2, на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року у справі № 808/2291/16 за позовом малолітньої особи ОСОБА_1, від імені якого діє мати ОСОБА_2, до реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізькій області, треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, відділ по Шевченківському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, ОСОБА_4, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Малолітня особа ОСОБА_1, від імені якого діє мати ОСОБА_2 (далі позивач), звернулася з адміністративним позовом до реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізькій області (далі відповідач), треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, відділ по Шевченківському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, ОСОБА_4, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо перереєстрації права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та зобовязати відповідача поновити реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з ОСОБА_5 на малолітню особу ОСОБА_1, від імені якого діє мати ОСОБА_2.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом малолітньої особи ОСОБА_1, від імені якого діє мати ОСОБА_2, до реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, малолітня особа ОСОБА_1, від імені якого діє мати ОСОБА_2, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначену ухвалу як таку, що прийнята з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Представник позивача та третя особа ОСОБА_4 у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі, просили останню задовольнити на підставах, що в ній зазначені, та скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Інші особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що суть спору полягала у суперечностях щодо реєстрації права власності на спірне майно, тобто стосовно захисту цивільного права, що виникло з відносин права власності, а тому вказана справ підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з п. 1 частини другої ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Як зазначено в п.п. 2, 3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» від 20 травня 2013 року № 8, за змістом частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення; законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір". Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Частиною першою статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачений порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, а саме: 1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; 6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; 8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з пунктом 12 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року, розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

Предметом даного позову є визнання протиправними дій державного реєстратора щодо перереєстрації права власності саме з огляду на недотримання відповідачем приписів зазначеного Порядку в частині не встановлення відповідності заявлених прав з боку третіх осіб, не вчинення дій щодо перевірки відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими вимогами.

Враховуючи правову позицію Верховного Суду України, висловлену в постанові від 14 червня 2016 року у справі № 826/4858/15, відповідної до якої суд дійшов висновку, що спір у справі не є публічно-правовим, тому як спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правової угоди, колегія суддів зазначає, що в рамках даної справи, виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди (договорів дарування) не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду. Предметом даного спору є виключно дії та рішення відповідача, що стосуються порушення ним встановленого порядку державної реєстрації прав за наявності підстав для відмови у такій реєстрації. Тобто, у даній справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії відповідача, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.

Згідно з частиною першою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що заявлені в рамках даного спору вимоги позивача підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження по справі є помилковим, а тому ухвала останнього підлягає скасуванню з направленням справи до того ж суду для продовження розгляду.

Відповідно до ст. 204 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду прийнята з порушенням процесуального законодавства, що тягне за собою її скасування, а справу слід направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 199, 204, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу малолітньої особи ОСОБА_1, від імені якого діє мати ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року у справі № 808/2291/16 за позовом малолітньої особи ОСОБА_1, від імені якого діє мати ОСОБА_2, до реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізькій області, треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, відділ по Шевченківському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, ОСОБА_4, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий:С.М. Іванов

Суддя:О.М. Панченко

Суддя:В.Є. Чередниченко