Ухвала суду № 62026084, 11.10.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 216/8103/15-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1242/К/16 суддя Кузнецов Р.О.

Категорія № 30 (1) Доповідач Бондар Я.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Бондар Я.М.,

суддів:Барильської А.П., Митрофанової Л.В.,

секретар: Чубіна А.В.,

за участю: представника позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_3 на заочне рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 24 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначили, що 15 вересня 2015 року ними було підписано договір поруки, згідно з яким вони поручалися за ОСОБА_4 щодо виконання нею зобовязань, які виникли у останньої перед кредитором за угодою. Напередодні підписання договору, до них підійшла відповідач з пропозицією виплатити їм по 15000 грн., якщо вони погодяться підписати договір поруки та переконала, що обіцяні грошові кошти будуть їм виплачені одразу ж після підписання договору. Все це відбувалося в присутності двох свідків.

Отже, 15 вересня 2015 року ними було підписано договір поруки № 382, але грошові кошти ОСОБА_4 їм виплачені так і не були. Більш того, вона почала уникати спілкування та зустрічі з ними. Просили суд стягнути з відповідача на їх користь матеріальну шкоду та понесені судові витрати.

Заочним рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 24 березня 2016 року в задоволенніпозову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, поставив питання про скасування заочного рішення суду та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.

Зазначив, що судом за весь час судового засідання не було вирішено питання щодо допиту свідків, у звязку з чим свідок ОСОБА_5 виклав свої свідчення в письмовому вигляді, які були посвідчені нотаріусом, однак суд, на його думку надав невірну оцінку свідченням ОСОБА_5 Також його самого не було допитано в якості свідка.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судом першої інстанції дотримані, тому рішення суду є законним та обґрунтованим.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 15 вересня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» (далі - Кредитор), в особі ОСОБА_6, що діє на підставі довіреності в порядку передоручення, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 02.12.2014 року за реєстровим № 1672, та громадянином ОСОБА_1 (далі - поручитель), громадянином ОСОБА_3 (далі - поручитель), громадянкою ОСОБА_2 (далі - поручитель) було укладено договір поруки, оскільки між кредитором і ОСОБА_4 (далі - боржник), укладено угоду № 315306 від 30.03.2010 року, додаток № 1 від 30.03.2010 року, додаток № 2 від 30.03.2010 року, додаток № 3 від 28.08.2015 року, згідно якої кредитор надає боржникові послуги, спрямовані на придбання автомобіля через організовану кредитором систему «Автотак», а боржник зобовязаний сплачувати передбачені угодою та додатками до неї внески. Вказаний договір поруки підписаний поручителями та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 (а.с. 3).

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», - рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2, між сторонами виникли правовідносини з приводу відшкодування шкоди, завданої внаслідок невиконання усних домовленостей між позивачами та відповідачем ОСОБА_4, тобто до даних відносин слід застосувати норми Цивільного кодексу України в частині, що регулюють питання відшкодування матеріальної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в діях відповідача ОСОБА_4 відсутні елементи протиправної поведінки, які виразились у невиконанні усних домовленостей між сторонами, тобто відсутні деліктні правовідносини, а тому, як наслідок, відсутній факт спричинення матеріальної шкоди відповідачем.

Як зазначають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в позовній заяві, відповідач ОСОБА_9 за умовами зобовязання, договору поруки від 15.09.2015 року, повинна була сплатити ОСОБА_1 та ОСОБА_10 по 15000 грн.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

В даному випадку, договір поруки, укладений з позивачами, є формою забезпечення виконання відповідачем кредитного договору № 315306 від 30.03.2010 року.

Відповідно до вимог ст. 558 ЦК України, поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Поняття зобовязання визначено в ч. 1 ст. 509 ЦК України, а саме зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 2 ст. 22 ЦК України передбачено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як вбачається з договору поруки від 15.09.2015 року, його умовами не визначено обовязку ОСОБА_4 оплатити послуги поручителів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також не зазначено вартість таких послуг, а тому, на думку колегії, нездійснення відповідачем такої оплати цілком відповідає умовам укладеного договору, а вимоги про стягнення таких сум не ґрунтуються на вимогах законодавства.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з тим, ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції, позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту зобовязання відповідача ОСОБА_4 щодо сплати їм по 15000 грн. кожному.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд надав невірну оцінку свідченням ОСОБА_5, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки свідок ОСОБА_5 взагалі не був допитаний судом та не попереджався про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показаннята відмову від давання показань, відповідно до ст.ст. 384, 385 КК України.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та є незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права таобов'язки сторін, що беруть участь у справі, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку і ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню як недоведена, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 24 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Я.М. Бондар

Судді: А.П. Барильська

ОСОБА_11