Ухвала суду № 62021633, 19.09.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У х в а л а

19 вересня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Охрімчук Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Яреми А.Г.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про застосування наслідків недійсності правочинів, стягнення грошових коштів, відшкодування завданої моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 13 листопада 2015 року позов ОСОБА_4 задовольнив, ухвалив застосувати наслідки недійсності кредитного договору, стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») на користь ОСОБА_4 27 тис. 483 грн 60 коп.

Апеляційний суд Дніпропетровської області 19 січня 2016 року рішення суду першої інстанції скасував, постановив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 30 травня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилила, рішення суду апеляційної інстанції залишила без змін.

29 серпня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2016 року з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Обґрунтовуючи підставу подання заяви про перегляд зазначених судових рішень, передбачену пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на постанови Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року та 2 березня 2016 року.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини першої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що оскільки кошти стягнуто з позивача на користь банку в порядку виконавчого провадження за рішенням Шевченківського районного суду

м. Києва, яке набрало законної сили у встановленому законом порядку, то підстави для застосування в цій справі реституції як способу захисту цивільного права відсутні.

Разом з тим у наданих для порівняння постановах Верховного Суду України містяться такі правові висновки:

- у постанові від 24 вересня 2014 року суд зазначив, що відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не можна усунути за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому;

- у постанові від 2 березня 2016 року суд зазначив, що кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може застосовуватись самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права в тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави. Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця за допомогою правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Отже, порівняння наведених судових рішень із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав вважати, що висновки, викладені в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2016 року, суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України

від 24 вересня 2014 року та 2 березня 2016 року.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява є необґрунтованою, тому в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.

Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про застосування наслідків недійсності правочинів, стягнення грошових коштів, відшкодування завданої моральної шкоди за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Л.І. Охрімчук

В.І. Гуменюк

А.Г. Ярема