Ухвала суду № 62021630, 21.09.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

21 вересня 2016 року м. КиївКолегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 1 червня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Руденко Вікторія Аркадіївна, ОСОБА_9, про визнання будинку об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на будинок та земельну ділянку в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 5 жовтня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2016 року, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 5 жовтня 2015 року в частині визнання будинку АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_10, визнання за ОСОБА_4 права власності на Ѕ частину спірного будинку як за дружиною померлого ОСОБА_11 та визнання за нею права власності на 1/8 частини цього будинку в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_11 та в частині солідарного стягнення з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь позивача судового збору в розмірі 243 грн 60 коп. і судового збору на користь держави в розмірі 3 410 грн 40 коп. скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання будинку об'єктом спільної сумісної власності подружжя відмовлено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на ј частину спірного будинку , що складається з житлового будинку А (А-1Ж, А-2Ж), загальною площею 268,1 кв. м, житловою площею 106, 5 кв. м, а також господарських будівель і споруд: ганок, козирок, ганок, ПД-підвал, Б-гараж, В-сарай, Г-літня кухня, Д - вбиральня, з.я.- зливна яма, № 1 - ворота, № 2 - огорожа в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_11, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1. Вирішено питання про оплату судового збору. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2016 року залишено без змін.

У вересні 2016 року до Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2016 року з підстав передбачених пунктами 1, 4 частини 1 статті 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах, а саме статей 60, 62, 63, 69, 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення заявниця посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року, від 13 липня 2016 року та від 3 липня 2013 року й постанову Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що у допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, встановивши, що спірний житловий будинок був придбаний ОСОБА_12 до реєстрації шлюбу із ОСОБА_4, та позивачкою не надано доказів того, що за рахунок її грошових та трудових затрат вартість спірного житлового будинку істотно збільшилася, дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_4 про визнання цього будинку об'єктом спільної сумісної власності подружжя, при цьому задовольнивши її позовні вимоги в частині визнання права власності в порядку спадкування за законом на ј частину спірного будинку.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2013 року наданій заявницею для порівняння, суд касаційної інстанції, погодившись з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя і встановлення порядку користування житловим будинком виходив з того, що за відсутності доказів такої суттєвої ознаки як істотність збільшення вартості будинку, відсутні підстави для визнання такого майна спільною сумісною власністю та встановлення порядку користування цим майном.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року суд касаційної інстанції скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог про визнання квартири спільним майном подружжя та визначення часток у праві власності на квартиру та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції виходив з того, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Такий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року, що надана заявницею для порівняння.

Що стосується наданої для порівняння ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, то вона не може бути прикладом неоднакового застосування норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд з підстави, передбаченої статтею 338 ЦПК України в зв'язку з порушенням норм процесуального права, оскільки судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Із огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що наведені у заяві ОСОБА_4 доводи не вказують на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а тому в допуску справи до провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

ухвалила:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Руденко Вікторія Аркадіївна, ОСОБА_9, про визнання будинку об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на будинок та земельну ділянку в порядку спадкування за законом відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Сімоненко

Л.І. Охрімчук

А.Г. Ярема