Рішення № 62020665, 23.09.2016, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/39602/15-ц

Провадження № 2/761/3100/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2016 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого - судді Маліновської В.М.

при секретарі - Кріт І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання недійсним пункту кредитного договору та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року ОСОБА_1 (Позивач, Позичальник) звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (Відповідач, Банк) про визнання частково недійсним кредитного договору.

Свої вимоги з урахуванням письмових пояснень (а.с.38), Позивачка обґрунтовує тим, що 22.09.2006р. між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 8/2006/840-К/459-Н, згідно з яким Позивачу було надано кредит в розмірі 26 600,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 10% річних. Відповідно до п.1.3.2. кредитного договору позичальником також щомісячно сплачується плата за управління кредитом протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,35% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом. Разом з тим, в зв'язку з набранням чинності Постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007р. № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», якою передбачено, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), відтак починаючи з 04.06.2007р. нарахування Позивачем зазначеної комісії за управління кредитом є незаконним та суперечить нормам чинного законодавства України. Кредитний договір не містить жодних даних про те, які саме послуги надаються Позивачу за вказану плату, ніяких додаткових послуг, що є такими у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» Відповідачем Позивачу не надавалися. Таким чином, відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживача», п.1.3.2. кредитного договору не відповідає вимогам чинного законодавства, є несправедливим та дискримінаційним, а отже підлягає визнанню недійсним.

Водночас, після визнання недійсним пункту 1.3.2. Кредитного договору Відповідач буде зобов'язаний повернути Позивачу сплачені кошти у розмірі 7 589,56 доларів США, проте у Позивача існує заборгованість за Кредитним договором перед Відповідачем.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 12.07.2016р. (а.с.56), Позивачка просила: 1) визнати недійсним п.1.3.2. кредитного договору № 8/2006/840-К/459-Н від 22.09.2006р., укладеного між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1; 2) зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором № 8/2006/840-К/459-Н від 22.09.2006р., зарахувавши сплачені суми комісії (плати) за управління кредитом в рахунок сплати прострочених відсотків за користування кредитом та нарахованих відсотків в порядку черговості, визначеної кредитним договором.

В судовому засіданні представник Позивача - ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала та просила задовольнити їх у повному обсязі.

Представник Відповідача - Кошельник І.В. в судовому засіданні заявила, що стягнення банками комісії, передбачено чинним законодавством, та просила застосувати наслідки сплину строків позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1, а тому просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовна заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.

У судовому засіданні достовірно встановлено, що 22 вересня 2006 року між ВАТ Комерційний банк «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «Комерційний банк «Надра») та ОСОБА_1 (Позивач, Позичальник) укладено Кредитний договір № 8/2006/840-К/459-Н (а.с.5-6), за умовами якого Банк надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 26 600,00 доларів США, зі сплатою відсоткової ставки у розмірі 10% річних, строком на 240 місяців.

Відповідно до п.1.3.2. Кредитного договору плата за управління кредитом сплачується Позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,35% від розміру фактичного залишку заборгованості за Кредитом (без урахування розміру процентів, які позичальник повинен сплатити Банку), зазначених у п.1.1. цього Договору. Плата сплачується у повному обсязі за кожний календарний місяць протягом якого Позичальник користувався Кредитом, незалежно від фактичної кількості днів, протягом яких Позичальник користувався Кредитом.

При цьому пунктом 3.3.2 Кредитного договору передбачена щомісячна сума мінімально необхідного платежу, яка складає 334,83долари США.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України яка визначає, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, свобода договору означає право громадян вступати чи утримуватись від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.

Як вбачається зі змісту позовної заяви стосовно визнання недійсним п.п.1.3.2. Кредитного договору Позивач посилається на те, що в зв'язку з набранням чинності Постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007р. № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», починаючи з 04.06.2007р. нарахування Позивачем зазначеної комісії за управління кредитом є незаконним, та в силу норм ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливим та дискримінаційним.

Відповідно до п.3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007р. № 168, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.05.2007р. за № 541/13808, який набув чинності 05.06.2007р., банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Разом з тим, відповідно до п.п.2.4. Розділу 2 Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених Постановою Правління Національного банку України 18.06.2003р. № 255, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 11.07.2003р. за № 583/7904, визначено, що комісійні доходи і витрати (далі - комісії) - операційні доходи і витрати за наданими (отриманими) послугами, сума яких обчислюється пропорційно сумі активу або зобов'язання чи є фіксованою.

Комісії за наданими (отриманими) послугами залежно від мети їх оцінки та основи обліку пов'язаного з ними фінансового інструменту поділяються на: а) комісії, що є невід'ємною частиною доходу (витрат) фінансового інструменту. Ці комісії визнаються в складі первісної вартості фінансового інструменту і впливають на визначення сум дисконту та премії за цим фінансовим інструментом.

До них належать такі комісії: комісії за ініціювання кредиту, що отримані (сплачені) банком і пов'язані зі створенням або придбанням фінансового інструменту, що не обліковується в торговому портфелі з визнанням переоцінки через прибутки/збитки; комісії, що отримані (сплачені) банком за зобов'язання з кредитування (резервування кредитної лінії) під час ініціювання або придбання кредиту; комісії, що отримані (сплачені) банком від випуску боргових зобов'язань, що обліковуються за амортизованою собівартістю.

Комісії за ініціювання кредиту, що отримані (сплачені) банком і пов'язані зі створенням або придбанням фінансового інструменту, що не обліковується в торговому портфелі з визнанням переоцінки через прибутки/збитки, включають: комісії за оцінку фінансового стану позичальника; комісії за оцінку гарантій, застав; комісії за обговорення умов інструменту; комісії за підготовку, оброблення документів та завершення операції тощо.

Комісії, що отримані (сплачені) банком за зобов'язання з кредитування (резервування кредитної лінії) під час ініціювання або придбання кредиту, визнаються невід'ємною частиною доходу (витрат) фінансового інструменту, якщо є ймовірність того, що кредитний договір буде укладено. Якщо строк наданого зобов'язання з кредитування закінчується без надання кредиту, то на кінець строку зобов'язання комісії визнаються комісійними доходами (витратами).

Якщо фінансовий інструмент обліковується за справедливою вартістю із визнанням змін справедливої вартості через прибутки/збитки, то комісії, отримані (сплачені) банком, визнаються комісійними доходами (витратами) під час первісного визнання такого фінансового інструменту;

б) комісії, що отримуються (сплачуються) під час надання послуг, визнаються доходами (витратами). До них належать: комісії за розрахунково-касове обслуговування клієнтів; комісії за обслуговування кредитної заборгованості; комісії за резервування кредитної лінії, які розраховуються на пропорційній часу основі протягом строку дії зобов'язання; комісії за управління інвестицією тощо;

в) комісії, що отримуються (сплачуються) після виконання певних дій, визнаються як дохід (витрати) після завершення певної операції. До них належать комісії за розподіл акцій (часток) клієнтів, розміщення цінних паперів за операціями з андеррайтингу, за операціями на валютному ринку та ринку банківських металів для клієнтів, синдикування кредиту, за довірче обслуговування клієнтів тощо.

Банк визнає комісії, що є невід'ємною частиною доходу (витрат) фінансового інструменту, у складі процентних доходів за фінансовим інструментом.

Згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, підписавши Кредитний договір №8/2006/840-К/459-Н від 22.09.2006р., Позивач вступив в договірні відносини з відповідачем, взявши на себе певні обов'язки зазначені у договорі із зазначенням терміну виконання даних зобов'язань.

У відповідності зі ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (§ 1. Позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

При цьому, відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.ч.4, 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Водночас, згідно Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених Постановою Правління Національного банку України 18.06.2003р. № 255, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 11.07.2003р. за № 583/7904 комісії є невід'ємною частиною доходу (витрат) фінансового інструменту, у складі процентних доходів за фінансовим інструментом.

До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Згідно положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Разом з тим, однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У судовому засіданні представник відповідача зробила усну заяву, згідно з якою просила застосувати до вимог позивача позовну давність, оскільки про наявність плати за управління кредитом, передбаченої п.п.1.3.2. Кредитного договору, вона знала з моменту укладення договору.

Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно правової позиції висвітленій в Постанові Верховного Суду України від 19.03.2014р. у справі № 6-14цс14 відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, суд дійшов висновку, що строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсним п.1.3.2. Кредитного договору має обчислюватися, починаючи з дня після набрання чинності Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007р. № 168, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.05.2007р. за № 541/13808, тобто, починаючи з 05.06.2007р. - з моменту, коли у Позичальника виникло право на позов до ПАТ «КБ «Надра» про визнання частково недійсним кредитного договору, а саме п.1.3.2. щодо встановлення плати за управління кредитом.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Днем звернення Позивачки до суду є 28.12.2015р., що підтверджується штампом поштового відділення на конверті, в якому позов надійшов до канцелярії суду.

З огляду на викладене суд вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо визнання недійсним п.1.3.2 Кредитного договору № 8/2006/840-К/459-Н від 22.09.2006р., тому вважає за можливе застосувати позовну давність до вимог позивача щодо визнання частково недійсним кредитного договору.

Так, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності з урахуванням дати звернення Позивача з позовом до суду - 28.12.2015р. (відмітка канцелярію суду про дату надходження позову), суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання недійсним пункту кредитного договору та зобов'язання вчинити дії, - не підлягають задоволенню в зв'язку зі спливом строку позовної давності щодо заявлених вимог.

Враховуючи наведене, на підставі ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 2, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 192, 203, 215, 217, 524, 525, 526,533, 627, 1046, 1049, 1054 ЦК України, та керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 64, 179, 208, 209, 212-215, 218, 222, 223, 294, 296 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання недійсним пункту кредитного договору та зобов'язання вчинити дії, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через Шевченківський районний суд м.Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: