Ухвала суду № 62020106, 28.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2016 року м. Київ К/800/22867/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Борисенко І.В., Веденяпіна О.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства «Юридичне агентство «Патронус» адвокатського об'єднання «Адвокатська фірма «Наше право»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013

у справі № 2а-14574/12/2670 Окружного адміністративного суду міста Києва

за позовом Підприємства «Юридичне агентство «Патронус» адвокатського об'єднання «Адвокатська фірма «Наше право»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позову

Відповідач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов`язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 19.06.2012 за № 613/22-80/31108462. Згідно з цими висновками позивач порушив норми підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), пункту 198.6 ст. 198, пункту 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (ПК): завищив валові витрати на загальну суму 5464065,00 грн. у податковому обліку за ІІІ, ІV квартали 2009 року, І, ІІ, ІІІ та ІV квартали 2010 року, І квартал 2011 року та податковий кредит на загальну суму 1099065,00 грн. у податковому обліку за період з листопада 2009 року по березень 2011 року за наслідками нікчемних правочинів з поставки від ТОВ «Лоу Консалт» юридичних та консультаційних послуг, у результаті чого позивач занизив податок на прибуток на загальну суму 1366017,00 грн. у податковому обліку за ІV квартал 2009 року, І, ІІ, ІІІ та ІV квартали 2010 року, І квартал 2011 року; завищив податковий кредит на загальну суму 1099065,00 грн. у податковому обліку за період з листопада 2009 року по березень 2011 року. Висновок про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ «Лоу Консалт» обґрунтовано ознаками фіктивності цього постачальника, який відсутній за місцезнаходженням, не має основних фондів, трудових ресурсів та інших матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення поставки; порушенням СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва кримінальної справи за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (КК України), за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Лоу Консалт».

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.07.2012: № 0004622280 - про визначення грошового зобов'язання із податку на прибуток на загальну суму 1671724,75 грн., у тому числі: 1366017,00 грн. за основним платежем та 305707,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0004632280 - про визначення грошового зобов'язання із ПДВ на загальну суму 1345194, 25 грн., у тому числі: 1099065,00 грн. за основним платежем та 246129,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від імені ТОВ «Лоу Консалт» юридичних та консультаційних послуг вказаним постачальником були виписані податкові накладні, на підставі яких позивач сформував валові витрати та податковий кредит у податкових деклараціях з податку на прибуток та ПДВ за вищевказані податкові звітні періоди.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 квітня 2011 року, за винятком деяких положень, у зв'язку з набранням чинності ПК України) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності ПК України) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції, чинній станом на березень - жовтень 2011 року).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення на збільшення валових витрат та включення сум ПДВ до складу податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із встановленого в судовому процесі факту відсутності поставки позивачу від ТОВ «Лоу Консалт» юридичних та консультаційних послуг, який встановили на підставі оцінки доказів у справі, що відповідає вимогам статті 86 КАС України. Оцінка наданих позивачем документів бухгалтерського та податкового обліку судом зроблена з врахуванням доказів про відсутність у ТОВ «Лоу Консалт» основних засобів (складських приміщень, транспортних засобів) трудових ресурсів, необхідних для здійснення поставки; порушення постановою старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 19.01.2012 кримінальної справи за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 ст. 205 КК України, зокрема за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Лоу Консалт». Як свідчить приєднана до справи копія листа Державної міграційної служби України від 17.05.2012 № 49/8-8331, громадянка Російської Федерації ОСОБА_3, яка згідно з реєстраційних документів є засновником ТОВ «Лоу Консалтінг» і прізвище та ініціали якої вказані в податкових накладних, виписаних від імені ТОВ «Лоу Консалт» на поставку послуг позивачу з 01.02.2010 по 30.07.2010 (на цей період часу припадають дати виписування податкових накладних) (а.с. 166-229, т. 2-й), за обліками служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб впродовж періоду часу з 01.01.2008 по 12.03.2012 не значиться (а.с. 44-48, т. 3-й). До всього позивач не надав доказів фактичного отримання та використання послуг, на поставку яких виписані податкові накладні від імені ТОВ «Лоу Консалт», у власній господарській діяльності.

Застосування судами попередніх інстанції норм процесуального і матеріального права при вирішенні спору у цій справі відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Одне лише надання позивачем податкових накладних, виписаних від імені ТОВ «Лоу Консалт», не є безумовним доказом реальності господарських операцій з цим постачальником, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки ітим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Підприємства «Юридичне агентство «Патронус» адвокатського об'єднання «Адвокатська фірма «Наше право» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписІ.В. Борисенко підписО.А. Веденяпін