Ухвала суду № 62020100, 28.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2016 року м. Київ К/800/54888/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Борисенко І.В., Веденяпіна О.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 20.02.2013

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2013

у справі № 2а-5131/12/2170 Херсонського окружного адміністративного суду

за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства (ПВКП) «Аверс»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (ДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 20.02.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2013, позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 28.08.2012 № 0006282200, № 0006292200.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 13.08.2012 за № 1583/22-4/24948399. Згідно з цими висновками позивач порушив норми підпункту 138.1.1 пункту 138.1 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (ПК): завищив витрати на загальну суму 887675,00 грн. у податковому обліку за 2-4 квартали 2011 року та податковий кредит на 177535,00 грн. у податковому обліку за листопад 2011 року за наслідками нікчемних правочинів з поставки від ПП «А-Ліра» товарів (нафтопродукти), у результаті чого занизив податок на прибуток на загальну суму 204165,00 грн. у податковому обліку за 2-4 квартали 2011 року та ПДВ на 177535,00 грн. у податковому обліку за листопад 2011 року.

Висновок про нікчемність правочинів між позивачем та цим постачальником обґрунтовано відсутністю останнього за місцезнаходженням, відсутністю у нього основних фондів, трудових ресурсів та інших матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення поставки нафтопродуктів; ознаками фіктивності його контрагентів у ланцюзі поставки; недоліками товарно-транспортних накладних.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 28.08.2012: № 0006282200 - збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 204165,00 грн. за основним платежем; № 0006292200 - про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 177535,00 грн. за основним платежем та 44384, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу від ПП «А-Ліра» товарів (нафтопродукти) цей постачальник виписав на адресу позивача видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував витрати та податковий кредит у податкових деклараціях з податку на прибуток та з податку на додану вартість за вищевказані податкові періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу..

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку ( в редакції Закону України від 02.12.2010 № 2755-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача витрат та податкового кредиту, ДПІ посилається на нікчемність правочину з поставки позивачу ПП «А-Ліра» товарів з огляду на ознаки фіктивності цього контрагента, який відсутній за своїм місцезнаходженням, не має основних фондів, трудових ресурсів та інших матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення поставки; ознак нікчемності його контрагентів у ланцюзі поставки; а також на недоліки товарно-транспортних накладних, наданих як доказ перевезення товару.

Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки доказів, приєднаних до справи, а саме: копій видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, пояснень СПД - фізичних осіб, які були залучені для здійснення перевезення - СПД ОСОБА_2, СПД ОСОБА_3, СПД ОСОБА_4, які підтвердили надання позивачу транспортних послуг; доказами зберігання нафтопродуктів - договір про надання послуг по зберіганню від 24.12.2010, укладений позивачем із ПП «Нафтовий союз»; а також доказів подальшої реалізації нафтопродуктів позивачем, встановили факт поставки позивачу від ПП «А-Ліра» товарів та відповідно до цих обставин зробили правильні висновки про правомірність формування за наслідками господарських операцій з цим постачальником витрат та податкового кредиту відповідних податкових звітних періодів. Оцінка доказів судами зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України.

Вищенаведені норми ПК не ставлять у залежність право платника податку на податковий кредит від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг) по всьому ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі контролюючим органом не спростована. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 20.02.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписІ.В. Борисенко підписО.А. Веденяпін