Ухвала суду № 62019909, 05.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/61702/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Олендера І.Я., Юрченко В.П.,

розглянула в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Груп» на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 у справі №824/797/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Груп» до Державної податкової інспекції у місті Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області про скасування рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.10.2013, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Груп» до Державної податкової інспекції у місті Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області про скасування рішень - задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.01.2013 № 0000050232 про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Вест Груп» грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 137737 грн. за основним платежем та в сумі 34434,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове повідомлення-рішення від 24.12.2012 №0003060232 по зменшення від'ємного значення в сумі 26437 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Груп» судові витрати в сумі 4086,08грн., в тому числі: 1986,08грн. судового збору та в сумі 2100,00грн. витрат на правову допомогу.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.10.2013 змінено, з третього абзацу резолютивної частини постанови виключено: «стягнення судових витрат на правову допомогу в сумі 2100,00грн.», в решті - залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вест Груп» 06.12.2013 звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 03.01.2014 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 в частині зміни постанови Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.10.2013 та залишити вказане рішення суду першої інстанції в силі.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні питання щодо відшкодування позивачу витрат на правову допомогу, зокрема, статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», частини першої статті 87, частини третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріали справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 158 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття постанови суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Зі змісту положень частини першої статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що постанова складається з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. При цьому в резолютивній частині постанови зазначається порядок розподілу судових витрат.

Системний аналіз наведених положень Кодексу дає підстави для висновку, що питання розподілу судових витрат при ухваленні постанови є частиною процесуальних дій суду щодо вирішення справи по суті.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною першою статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України витрати на правову допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Враховуючи викладене, фактично понесені стороною, на користь якої ухвалено судове рішення в адміністративній справі, витрати на правову допомогу у такій справі підлягають компенсації за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на підставі рішення суду.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вест Груп» та адвокатом ОСОБА_1 укладено договір від 21.03.2013 №01/13 про надання правової допомоги. Зі змісту пункту 5.3 вказаного Договору вбачається, що за надання правової допомоги позивач зобов'язується виплатити на користь адвоката гонорар в сумі 2100,00грн.

Стягуючи з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Груп» судові витрати в частині витрат на правову допомогу в сумі 2100,00грн., суд першої інстанції виходив із визначеної сторонами в Договорі суми гонорару.

Ухвалюючи постанову про зміну рішення суду першої інстанції шляхом виключення з її резолютивної частини словосполучення щодо стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Груп» витрат на правову допомогу в сумі 2100,00грн., суд апеляційної інстанції виходив з відсутності документів, які б підтверджували фактичне придбання та виконання послуг з надання правової допомоги, зокрема акту виконаних робіт.

Проте, суд касаційної інстанції не може визнати законними та обґрунтованими судові рішення судів попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача адвокат ОСОБА_1 брав участь у судовому розгляді справи в суді першої інстанції, що підтверджується журналами судових засідань, а отже такий представник надавав товариству правову допомогу в судових засіданнях. Тобто, посилання суду апеляційної інстанції на відсутність документального підтвердження фактичного отримання позивачем правової допомоги є необґрунтованим.

Відповідно до частини другої статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Зі змісту статті 30 вказаного Закону вбачається, що за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги адвокат отримує від клієнта гонорар у вигляді винагороди у формі фіксованого розміру або погодинної оплати, порядок обчислення, підстави для зміни розміру, порядок сплати та інші умови якої визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Враховуючи викладене, договір про надання правової допомоги є документом, який підтверджує домовленість між клієнтом та адвокатом щодо надання останнім послуг зі здійснення захисту, представництва тощо в обмін на визначений у такому договорі гонорар (фіксований розмір або погодинна оплата).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у договорі від 21.03.2013 №01/13 про надання правової допомоги сторони передбачили фіксований розмір гонорару адвоката - в сумі 2100,00грн.

В той же час, відповідно до статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (у редакції, чинній на момент здійснення судами розподілу судових витрат) розмір компенсації витрат на правову допомогу в адміністративних справах, в яких така компенсація виплачується суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Станом на 01.01.2013 місячний розмір мінімальної заробітної плати становив 1147,00грн. (стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік»).

З огляду на зазначене, при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат у зв'язку з прийняттям судового рішення в адміністративній справі на користь позивача, судам слід було врахувати встановлений статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» граничний розмір витрат на правову допомогу, який може бути компенсований стороні, на користь якої прийнято рішення в адміністративній справі, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, який станом на 2013 рік складає не більше 458,8грн. (40% х 1147,00грн.) за годину участі особи, яка надавала правову допомогу.

Системний аналіз вищевикладених положень законодавства, а також встановлених судами обставин справи, дає підстави для висновку, що витрати на правову допомогу адвоката за договором від 21.03.2013 №01/13, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань у зв'язку з ухваленням судового рішення в адміністративній справі на його користь:

- не можуть перевищувати встановленого у такому договорі розміру - 2100,00грн.;

- повинні обчислюватися з розрахунку кількості годин участі адвоката у розгляді вказаної справи, із врахуванням того, що максимальний обсяг компенсації таких витрат за кожну годину участі адвоката складає 458,80грн.

Суд першої інстанції не досліджував, здійснивши компенсацію позивачу понесених витрат на правову допомогу у повному розмірі, визначеному договором.

Суд апеляційної інстанції також не дослідив таких обставин, вказавши на те, що відсутність акта виконаних робіт позбавляє суд можливості встановити факт надання правової допомоги позивачу.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій зазначені обставини не враховані, питання щодо кількості годин участі адвоката у розгляді вказаної справи залишено поза увагою.

Так, для правильного вирішення справи в частині розподілу судових витрат щодо витрат на правову допомогу судам необхідно обчислити кількість часу участі адвоката у розгляді справи та здійснити відповідний розрахунок компенсації таких витрат, проте суди попередніх інстанцій зазначених вимог процесуального законодавства не виконали, що і потягло за собою ухвалення судових рішень, які не відповідають статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в частині вирішення питання про розподіл судових витрат щодо витрат на правову допомогу.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Груп» задовольнити частково.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.10.2013 та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 у справі №824/797/13-а скасувати в частині вирішення питання про розподіл судових витрат щодо витрат на правову допомогу, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ І.Я. Олендер

___ В.П Юрченко