Ухвала суду № 62019899, 29.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2016 року м. Київ К/800/13069/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Борисенко І.В.

Островича С.Е.

за участю:

секретаря судового засідання Орєшко Ю.О.

представника позивача Більської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби та Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02.06.2015

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2016

у справі № 813/542/15

за позовом Дочірнього підприємства «Санаторно-курортний комплекс «Моршинкурорт» Закритого акціонерного товариства Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби, Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Санаторно-курортний комплекс «Моршинкурорт» Закритого акціонерного товариства Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі по тексту - позивач, ДП «Санаторно-курортний комплекс «Моршинкурорт» ЗАТ Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця») звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби (далі по тексту - відповідач-1, СДПІ з ОВП у м. Львові Міжрегіонального ГУ ДФС), Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі по тексту - відповідач-2, Стрийська ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.01.2015 №0000034300/913, №0000024300/915, від 26.01.2015 №0000731702.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.06.2015, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2016, позов задоволено.

В касаційних скаргах відповідач-1 та відповідач-2 просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем-1 проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 31.12.2014 № 560/28-06-43/02649905.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог: п.п. 14.1.27., п.п. 14.1.36. п. 14.1. ст. 14, п. 138.1., п.п. 138.12.2. п. 138.12. ст. 138, п.п. 139.1.1., п.п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139, п. 146.17.2 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення витрат в сумі 18599648,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за перевіряємий період в сумі 3944406,00 грн.; п. 198.6. ст. 198, п. 201.2., ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту за грудень 2011 року в сумі 8458,31 грн., січень 2012 року в сумі 4760,78 грн., лютий 2012 року в сумі 608,88 грн.; п.п. 14.1.13 п.п. 14.1.47., 14.1.180 п. 14.1. ст. 14, п.п. 163.1.1 ст. 163, п. 164.1., п. 164.5., «д», п.п. 164.2.17., п.п. 164.2.20 п.164.2. ст. 164, п. 167.1. ст. 167., п.п. 168.1.1., 168.1.5., п. 168.1. ст. 168, п.п. «а» п. 171, п.п. «б» п. 176.2., ст. 176 Податкового кодексу України, в результаті чого призвело до донарахувань до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб в розмірі 40516,08 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем-1 прийнято податкові повідомлення - рішення від 23.01.2015 №0000024300/915, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 577590,00 грн, в тому числі за основним платежем 462072,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 115518,00 грн; №0000034300/913, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 4544310,00 грн, в тому числі за основним платежем 3944406,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 599904,00 грн.

Також, 26.01.2015 відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0000731702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 66615,45 грн., в тому числі за основним платежем 38616,03 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 27999,42 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Підставою для збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податку на прибуток підприємств слугувало те, що позивачем віднесено до складу валових витрат витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, амортизаційні відрахування та не пов'язані з господарською діяльністю.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено поняття витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім зміни капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, обов'язковою умовою для врахування витрат для визначення об'єкта оподаткування є наявність первинних документів, що підтверджують здійснення платником податків цих витрат.

Відповідно до п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України амортизації підлягають, зокрема, витрати на придбання основних засобів для використання в господарській діяльності підприємства. А відповідно до п.п. 14.1.3 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України амортизація - систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації)». При цьому відповідно до п.п. 14.1.19 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України «вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, яка амортизується, - первісна або переоцінена вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

На думку податкового органу, позивачем безпідставно віднесено до витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, суми амортизаційних відрахувань по окремих об'єктах нерухомості у зв'язку з відсутністю понесених витрат на їх придбання, відсутністю права власності на зазначену нерухомість (у зв'язку з відсутністю державної реєстрації), та які не є об'єктами, що передані в господарське відання згідно норм п. 146.17.2 ст. 146 Податкового кодексу України .

ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» у відповідності до ст. 63, ст. 126 Господарського кодексу України та п. 2.15 Статуту Товариства є власником Дочірнього підприємства «Санаторно - курортний комплекс «Моршинкурорт» ЗАТ Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

Згідно п.3.1 Статуту Підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, який входить у зведений баланс Товариства, інші атрибути, передбачені законодавством України для юридичних осіб.

Також, згідно п.3.12 Статуту ДП «СКК «Моршинкурорт», вказані об'єкти перебувають на балансі ДП «СКК «Моршинкурорт» на правах господарського відання відповідно до мети своєї діяльності з обмеженням дій щодо відчуження, міни, застави, позики, оренди нерухомого майна, транспортних засобів, інших основних фондів, отримання кредиту, укладення договорів про спільну інвестиційну діяльність, що здійснюється органами управління ПАТ «Укрпрофоздоровниця» відповідно до Статуту.

Об'єкти на, які позивачем нараховано амортизацію перебувають на балансі ДП «СКК «Моршинкурорт» з 2007 року. Об'єкти були оприбутковані на баланс на підставі Рішення загальних зборів ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» №36-15/15 від 18.12.2007 шляхом оформлення передавальних актів прийому-передачі цілісних майнових комплексів від ДП «Санаторій «Лаванда», від ДП «Санаторій «Світанок» та від ДП «Санаторій «Черемош» Прикарпатському дочірньому підприємству ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» 30.09.2007.

Згідно Рішення Загальних зборів акціонерів від 04.10.2006 №36-12/5, назву Прикарпатське дочірнє підприємство Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» змінено на Дочірнє підприємство «Санаторно-курортний комплекс «Моршинкурорт» Закритого акціонерного товариства Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

У періоді з грудня 2007 року по квітень 2011 року перелічені об'єкти нерухомості перебували у складі виробничих основних засобів та підлягали амортизації в податковому обліку згідно норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР, який втратив чинність з 01.04.2011 згідно з Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-УІ.

З 01.04.2011 набрав чинності розділ III «Податок на прибуток» Податкового кодексу України.

Згідно норм п. 6 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України: Для визначення переліку об'єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за групами відповідно до п. 145.1 ст. 145 цього Кодексу з метою нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу застосовуються дані інвентаризації, проведеної за станом на 01.04.2011.

Відповідно, враховуючи норми п. 6 підр. 4 розд. XX ПК України ДП «СКК «Моршинкурорт» проведено інвентаризацію всіх об'єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за даними бухгалтерського обліку станом на 01.04.2011, дані якої в подальшому слугували для визначення вартості, що підлягає амортизації у податковому обліку.

Стосовно факту відсутності на момент перевірки у ДП «СКК «Моршинкурорт» документів, що підтверджують право власності на зазначену нерухомість (у зв'язку з відсутністю державної реєстрації) необхідно зазначити, що п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинним документом, який підтверджує факт переходу права на об'єкт основних засобів при внесенні його до статутного капіталу підприємства, є акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (типової форми №03-1), затвердженої наказом Міністерства статистики України від 29.12.1995 №352.

Отже, майно ДП СКК «Моршинкурорт» сформоване за рахунок активів Дочірніх приємств. Статутний капітал дочірніх підприємств було сформовано за рахунок внесків цілісних майнових комплексів Приватним акціонерним товариством ЛОЗПУ Укрпрофоздоровиця».

Згідно п. 144.1. ст. 144 Податкового кодексу України , амортизації підлягають, зокрема і витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності.

Згідно п.п. 146.17.1,146.17.2 ст. 146 Податкового кодексу України, для цілей цього розділу: для продажу або іншого відчуження основних засобів та нематеріальних активів прирівнюються операції із внесення таких основних засобів та нематеріальних активів до статутного фонду іншої особи. До придбання прирівнюються операції з отримання основних засобів та нематеріальних активів у разі внесення основних засобів та нематеріальних активів до статутного фонду (капіталу) платника податку.

Первісною вартістю основних засобів, що включені до статутного капіталу підприємства, визнається їх вартість, погоджена засновниками (учасниками) підприємства, але не вище звичайної ціни.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанційй дійшли обґрунтованого висновку щодо правомірності здійснення позивачем нарахування амортизації по об'єктах нерухомості у податковому обліку з подальшим віднесенням до складу витрат та врахуванням при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток.

Щодо завищення валових витрат у сумі 4340382,00 грн. та суми податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 448244,00 грн. за 2013 рік , як таких, що не пов'язані з господарською діяльністю, оскільки на думку податкового органу, позивачем здійснено без ліцензійну діяльність з надання медичних послуг в період з 14.03.2013 по 03.04.2013, слід зазначити наступне.

Судами встановлено, що ДП СКК «Моршинкурорт» мало ліцензію «Медична практика» Міністерства охорони здоров'я Серії АВ №394848 строк дії ліцензії з 13.03.2008 по 13.03.2013 Наступна ліцензія «Медична практика» Міністерства охорони здоров'я Серії АЕ №197000 ДП СКК «Моршинкурорт» отримано 25.04.2013 (дата видачі) строк дії ліцензії з 04.04.2013.

Відповідно до пп. 14.1.228 ст. 14 Податкового кодексу України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - це витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням розділу III Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України).

Враховуючи наведене, за відсутності необхідної ліцензії Міністерства охорони здоров'я «Медична практика», податковий орган вважає, що ДП СКК «Моршинкурорт» немає підстав вважати витрати на забезпечення санаторно-курортного лікування по путівкам, такими, що пов'язані з господарською діяльністю за період з 14.03.2013 по 03.04.2013 включно.

Не заперечуючи про фактичне надання здійснених послуг, відповідач з тих самих підстав вважає, що за вказаний період ДП СКК «Моршинкурорт» протиправно завищено податковий кредит з податку на додану вартість.

Однак, за умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, дотримання ним вимог наведених норм законів, відсутні підстави для позбавлення платника податків права на валові витрати та податковий кредит.

Судами першої та апеляційної інстанції вірно зазначено, що сам собою факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі договору, не є підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування встановлена ст. 22 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» і передбачає накладення на суб'єкта господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії фінансових санкцій у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом. Зазначені штрафи спрямовуються до Державного бюджету України.

Рішення про стягнення штрафів, приймаються органом, на який згідно з чинним законодавством покладено функції контролю за наявністю ліцензій.

Таким чином, саме по собі здійснення платником діяльності без наявності ліцензії не є правопорушенням у сфері податкового законодавства та не може призводити до негативних наслідків у податковому обліку платника.

Зважаючи на викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про правомірне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за операціями з придбання послуг та протиправне визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість за вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями.

Щодо витрат, що не підтвердженні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами на суму 13123248,00 грн, то необхідно зазначити наступне.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 135.2 статті 135 Податкового кодексу України).

Судами встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Євровік», ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ПП Заготпродукт щодо яких податковий орган вважає, що такі господарські операції не відбулись.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

За приписами п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, право на формування витрат та податковий кредит у платника податків виникає за умов придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності, господарські операції для відображення їх у податковому обліку мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають економічний зміст та реальність таких операцій.

Судами встанволено, між ДП СКК «Моршинкурорт» (покупець) та ТОВ «Євровік», ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ПП Заготпродукт було укладено договори поставки товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до умов договорів контрагенти позивача постачали останньому в основному продукти харчування, що стверджується податковими накладними та накладними на поставку товару.

Сторона відповідача не заперечує тієї обставини, що за поставлені продукти харчування позивачем перераховано постачальникам кошти в безготівковій формі.

Посилання відповідача на те, що відсутність специфікацій до даних договорів та в окремих випадках, товарно-транспортних накладних є підставою вважати про завищення витрат є помилковим.

Так представленими позивачем додатковими угодами стверджується, що виконання постачальником зобов'язань щодо поставки товароматеріальних цінностей підтверджується видатковими накладними.

На підставі досліджених доказів та обставин справи необхідно вказати, що укладені позивачем правочини з контрагентами є дійсним, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, ніким не оскаржені, та у судовому порядку не визнані недійсними.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірним договором, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Євровік», ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ПП Заготпродукт правочину є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

Також необхідно погодитись з висновками судів попередніх інстанцій, що за загальними правилами, акти законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи. Якщо відносини виникли раніше і регулювалися актом законодавства, який втратив чинність, новий акт законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

З пред'явлених відповідачем порушень позивачем податкового законодавства, на момент прийняття податкового повідомлення - рішення №0000034300/913 від 23.01.2015, положення п.п. 14.1.27. п. 14.1. ст. 14, п.п. 138.12.2. п. 138.12. ст. 138, п.п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139, п.п. 146.17.2. п. 146.17.2. ст. 146 Податкового кодексу України було виключено.

Суд не наділений повноваженнями в замін виключених норм податкового законодавства кваліфікувати дії позивача за іншими нормами Податкового кодексу України, оскільки при вирішенні питання щодо правомірності рішень суб'єкта владних повноважень може вирішувати лише питання щодо його відповідності нормам чинного законодавства, та не може підміняти собою інший орган державної влади і перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені по компетенції цього ж органу державної влади.

Таким чином, донарахування позивачу грошових зобов'язань за нормами, які були виключені з Податкового кодексу України на момент прийняття спірно рішення є підставою для визнання протиправним і скасування цього ж рішення. Однак вказані обставини не позбавляють можливості відповідача у встановленому законом порядку прийняти податкове повідомлення-рішення, яке б відповідало вимогам чинного на момент прийняття законодавства.

Одночасно необхідно погодитись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що в частині визнання протиправним і скасування податкового повідомлення - рішення №0000731702 від 26.01.2015, а саме, що на ст. ст. 57-58 вищевказаного акту перевірки відповідачем встановлено порушення підприємством вимог п.171.2 ст.171 Податкового кодексу України щодо правовідносин із ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, однак в матеріалах справи наявні докази, що зазначені особи є самостійними платниками податків, а відтак висновки відповідача в цій частині суперечать вимогам п.п. «б» п.176.2 ст. 176 Податкового кодексу України.

Також, судами встановлено наявність розбіжності між сумою збільшеного податкового зобов'язання визначеного цим же податковим повідомленням-рішенням та сумою вказаною в акті перевірки. Факт таких розбіжностей відповідачем не заперечується, а наданий позивачем розрахунок цих же розбіжностей не спростовує.

За таких обставин, нема можливості самостійно суду розрахувати суми визначених податковим органом грошових зобов'язань по цьому ж рішенню, оскільки неможливо виокремити неправомірну його частину, що є підставою для скасування такого рішень в цілому.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в спосіб, визначений ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України , оскільки відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатні та беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, та не довів правомірність прийнятих рішень.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби та Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02.06.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2016 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)С.Е. Острович