Ухвала суду № 62019803, 12.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/43572/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Вербицької О.В., Цвіркуна Ю.І., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «РТРІ-Рітейл Трекінг Рісеч Інтернешнл»

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015 року

у справі № 826/5188/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «РТРІ-Рітейл Трекінг Рісеч Інтернешнл» (далі - позивач, ТОВ «РТРІ-Рітейл Трекінг Рісеч Інтернешнл»)

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся у березні 2015 року до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.11.2014 року № 0000212207.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015 року, в задоволенні позову відмолено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань повноти нарахування податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Астілон» за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року, за результатами якої складено акт від 13.11.2014 року № 550/1/22-07-21628814 та виявлено порушення позивачем вимог: п. 44.1 ст. 44, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 108 333,00 гривні.

За наслідками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.11.2014 року № 0000212207, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 135 416,00 гривень, з яких 108 333,00 гривні - за основним платежем, 27 083,00 гривні - за штрафними санкціями.

Відмовляючи в задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість спірного рішення контролюючого органу, оскільки фактичне здійснення господарських операцій позивача з контрагентом, внаслідок яких позивачем сформовано податковий кредит, відсутнє. Відтак, задекларовані показники податкового кредиту належно не підтверджуються, що свідчить про заниження необхідних до сплати в бюджет сум податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасними, як таким, що зроблений без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Оскільки згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з положеннями ПК України.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів (послуг) та порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Отже, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином первинними документами, складеними правоздатним суб'єктом господарювання, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції не може вважати обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій щодо протиправного формування позивачем сум податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Астілон», який вмотивовано виключно тим, що з актів здачі-прийняття робіт не можливо встановити зміст та обсяг наданих послуг, відсутністю доказів, які б мали супроводжувати надання такого роду послуг, а саме направлення виконавцю заявок, узгодження конкретних місць проведення досліджень, набору виконавців, складання анкет, тощо, відсутністю у контрагента позивача необхідних трудових ресурсів для їх виконання, оскільки вказані обставини самі по собі не можуть слугувати беззаперечною підставою для визнання факту безтоварності спірної господарської операції за умови наявності інших обов'язкових належно оформлених первинних документів, якими може бути підтверджений факт реального здійснення господарської операції.

Крім того, стверджуючи про відсутність фактичного виконання договору про надання маркетингових послуг від 13.01.2014 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Компанія «Астілон», суди першої та апеляційної інстанцій посилаються на акт про неможливість проведення зустрічної звірки вказаного контрагента.

Проте, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що вказаний акт не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарської операції за договором від 13.01.2014 року за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає, що судами попередніх інстанцій належно досліджено обставини реальності здійснення спірної операції позивача з ТОВ «Компанія «Астілон», а оскаржувані рішення судів винесено з дотриманням принципів законності та обґрунтованості, у відповідності до приписів ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, дослідити фактичне здійснення господарської операції між позивачем та його контрагентом, тобто, встановити наявність ознак, які б свідчили про реальність її здійснення, передбаченого укладеним договором, встановити зв'язок між фактом придбання послуг, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідної операції, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «РТРІ-Рітейл Трекінг Рісеч Інтернешнл» - задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015 року у справі № 826/5188/15 - скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова Судді: О.В. Вербицька Ю.І. Цвіркун