Ухвала суду № 62019550, 21.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2016 року м. Київ К/800/60947/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Олендер І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.05.2013

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013

у справі № 815/1256/13-а Одеського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цивільжитлобуд»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (ДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16.05.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 08.02.2013 № 0000402250.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов`язання із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 25.01.2013 за № 382/22-5/34672770. Згідно з цими висновками позивач порушив норми пунктів 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК): завищив податковий кредит у податковому обліку за квітень, травень, червень 2011 року на загальну суму 143048,00 грн. за наслідками господарських операцій з поставки від ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», які не мали реального характеру, у результаті чого позивач занизив ПДВ на 143048,00 грн. у податковому обліку за квітень, травень, червень 2011 року.

Висновок про відсутність реального характеру господарських операцій позивача з цим постачальником обґрунтовано ознаками фіктивності цього постачальника: розпочато ліквідаційну процедуру стосовно ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», відсутність останнього за місцезнаходженням; у товариства відсутні основні фонди, трудові ресурси, які необхідних для здійснення господарської діяльності.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийняте податкове повідомлення-рішення від 08.02.2013 № 0000402250 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 143048,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу від ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» підрядних послуг за контрактом від 22.03.2011 № 4-07/С-10 щодо будівництва 3-х секційного житлового будинку у мікрорайоні «В» житлового району Таірово в м. Одесі № 4а, вказаний постачальник виписав позивачу податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у податкових деклараціях із ПДВ за вищевказані податкові періоди.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 № 408-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум податкового кредиту, ДПІ посилається на відсутність фактичного виконання контракту від 22.03.2011 № 4-07/С-10 щодо поставки позивачу від ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» підрядних послуг з огляду на вищевказані ознаки фіктивності цього постачальника.

Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки доказів, приєднаних до справи, а саме: копій контракту від 22.03.2011 № 4-07/С-10, актів приймання виконаних будівельних робіт (ф № КБ-2в), довідок про вартість виконаних будівельних робіт (форма № КБ-3), платіжних доручень, декларації про готовність об'єкта до експлуатації, - за відсутності інших доводів та доказів з боку контролюючого органу, які б містили обґрунтовані сумніви щодо реального характеру поставки позивачу від ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» підрядних послуг, зробили юридично правильний висновок про недоведеність з боку ДПІ на виконання процесуального обов'язку, встановленого нормою частини другої ст. 71 КАС України, правомірності зменшення у податковому обліку позивача з ПДВ сум податкового кредиту відповідно. Оцінка доказів судами зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України.

Вищенаведені норми ПК не ставлять у залежність право платника податку на податковий кредит від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг) по всьому ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі контролюючим органом не спростована. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені. Будь-яких доводів з приводу того, що позивач був обізнаний зі станом виконання податкових зобов'язань постачальником товару ДПІ не наводить.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.05.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписІ.Я. Олендер