Ухвала суду № 62019471, 21.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2016 року м. Київ К/800/61333/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Олендера І.Я.,

при секретарі: Корецькому І.О.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.05.2013

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013

у справі № 813/272/13-а Львівського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Юніверсал Карго Транс»

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.05.2013, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 29.12.2012: № 0000492341.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову

Позивач, заперечуючи проти касаційної скарги, просить залишити скаргу без задоволення, вважаючи її безпідставною.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення грошового зобов'язання із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 07.05.2012 за № 420/22-40/37964548. Згідно з цими висновками позивач порушив норми пункту 192.1 ст. 192, підпункту 195.1.3 пункту 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України (ПК): товариством занижено суму податкових зобов'язань із ПДВ у податковому обліку за січень, лютий 2012 року на 482156,07 грн. за операціями з поставки на користь суб'єктів господарювання послуг із міжнародних перевезень, які не підтверджені єдиним міжнародним перевізним документом, у результаті чого занижено податкові зобов'язання із ПДВ на 482156,07 грн. у податкових деклараціях за січень, лютий 2012 року (рядок 25).

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийняте податкове повідомлення-рішення від 29.12.2012 № 0000492341 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 482156,07 грн. за основним платежем та на 120539,01 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що позивач надавав низці суб'єктів господарювання послуги з організації перевезення вантажів залізничним рухомим складом та пов'язані з цим послуги. Умовами договорів встановлювалось, що ці послуги надавались за дорученням замовників та за їх рахунок. За для виконання взятих на себе зобов'язань позивач залучав контрагентів ДП «Український транспортно-логістичний центр», ДП «Дарницький вагоноремонтний завод» та ДП «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів», які безпосередньо здійснювали перевезення.

ДП «Український транспортно-логістичний центр» для проведення обліку платежів та розрахунків надало позивачу підкоди по ЄТехПД залізниці (Єдиному технологічному центру по обробці перевізних документів) в діапазоні 9200000-9799999, про що свідчить лист від 11.05.2012 № УТЛЦ-10/1065 (а.с. 16, т.1). Ці підкоди, індивідуальний код платника транспортних послуг, який вносився клієнтами (вантажовідправниками) в перевізні документи у графі 4 і (або) 91 накладної СМГС, позивач надавав кожному із суб'єктів господарювання при укладенні договорів про організацію перевезень.

За наслідками поставки транспортно-експедиторських послуг позивач виписував суб'єктам господарювання - замовникам послуг податкові накладні на суму наданих послуг із застосуванням ставки ПДВ у розмірі 20 %, суми яких включались до податкових зобов'язань відповідних звітних податкових періодів. Після отримання від ДП «Український транспортно-логістичний центр» копій перевізних документів, які підтверджували надання послуг із міжнародного перевезення, позивач виписував корегуючи податкові накладні та відповідно корегував задекларовані податкові зобов'язання із ПДВ у податковій звітності.

У відповідності до підпункту «е» пункту 185.1 ст. 185 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) об'єктом оподаткування є постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Підпунктом «ж» пункту 186.3 ст. 186 ПК встановлено, що місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг належать: надання транспортно-експедиторських послуг.

Згідно з пунктом 187.1 ст. 187 цього Кодексу датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до підпункту «а» підпункту 195.1.3 пункту 195.1 ст. 195 ПК за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання, зокрема послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Для цілей цього підпункту перевезення вважається міжнародним, якщо таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом.

Відповідно до ст. 13 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, до якої приєдналась Україна, перевезення вантажів може здійснюватися з використанням накладної ЦИМ/СМГС.

Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки приєднаних до матеріалів справи копій накладної СМГС (накладна малої швидкості), яка є міжнародним перевізним документом у розумінні підпункту 195.1.3 пункту 195.1 ст. 195 ПК, встановили, що позивач діяв як експедитор в інтересах споживачів послуг з міжнародних перевезень вантажу залізничним транспортом, організовував такого роду перевезення, отримував на свій рахунок грошові кошти від замовників цих послуг, перераховував ці кошти перевізнику. Оскільки вартість послуг з міжнародних перевезень оподатковується за ставкою 0%, висновок суду про правомірне коригування позивачем у бік зменшення сум податкових зобов'язань із ПДВ після отримання від перевізників накладних СМГС (доказу здійснення міжнародного перевезення вантажів) відповідає правильному застосуванню вище наведених правових норм. За ставкою 20% в податковому обліку позивача залишався оподатковуваним обсяг продаж з операцій з постачання експедиторських послуг (вартість винагороди експедитора).

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.05.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписІ.Я. Олендер