Ухвала суду № 62019455, 21.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" вересня 2016 р. м. Київ К/800/63024/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Олендера І.Я.,розглянувши у письмовому провадженні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013

у справі № 815/3021/13-а Одеського окружного адміністративного суду

за позовом Приватного підприємства «Поліграфмайстер-Південь»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 02.04.2013 № 0000642234.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення цим судом норм матеріального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 19.03.2013 № 496/23-34/33720461/19. Згідно з цим актом позивач порушив норми ст. 185, пункту 188.1 ст. 188, пункту 198.2 ст. 198, ст. 200 Податкового кодексу України (ПК): завищено податковий кредит за серпень 2011 року на загальну суму 278717,00 грн. за господарськими операціями з поставки від ТОВ «Приємна пропозиція» товару, які не мали реального характеру, у результаті чого занижено податкові зобов'язання з ПДВ на 278717,00 грн. за серпень 2012 року.

Висновки про відсутність реального характеру поставок позивачу від цього постачальника товарів обґрунтовано посиланнями на інформацію, викладену в акті перевірки від 08.02.2013 № 556/22-8/37264435 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Приємна пропозиція»», складеного ДПІ у Печерському районі м. Києва, про відсутність основних фондів (складських приміщень, транспортних засобів тощо), трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.04.2013 № 0000642234 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 278717,00 грн. за основним платежем та 139359,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «Приємна пропозиція» товару (поліграфічна продукція) від імені цього постачальника на адресу позивача виписані видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у податковій декларації з ПДВ за серпень 2011 року.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 № 408-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на включення суми ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти адміністративного позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача за серпень 2011 року суми податкового кредиту, ДПІ у судовому процесі вказує на обставини, які спростовують реальний характер поставки позивачу від ТОВ «Приємна пропозиція» товару, зокрема відсутність у цього постачальника основних фондів (складські приміщення, виробничі потужності, транспортні засоби) та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності та поставки товару позивачу.

Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з реального характеру поставки позивачу від ТОВ «Приємна пропозиція» товару. Цей висновок зроблений судом з посиланням на додані до матеріалів справи копії видаткових та податкових накладних, виписки по рахунку позивача у банку, оборотно-сальдових відомостей; доказів подальшої реалізації позивачем отриманого товару на користь своїх покупців (видаткові та податкові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, товарно-транспортні накладні).

Однак,такі висновки суду апеляційної інстанції зроблені без врахування встановлених у справі обставин справи та не відповідають правильному застосуванню норм матеріального права.

Суд першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, оцінивши надані сторонами докази, в тому числі, надані позивачем на підтвердження поставки ним отриманого від ТОВ «Приємна пропозиція» товару на користь його покупців, взявши до уваги відсутність доказів щодо транспортування товару від ТОВ «Приємна пропозиція» до позивача (матеріали справи містять копії товарно-транспортних накладних щодо транспортування товару від позивача до його покупців), отриману при здійсненні заходів податкового контролю інформацію щодо відсутності ТОВ «Приємна пропозиція» за місцезнаходженням; відсутність матеріально-технічних, трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення підприємницької діяльності, - дійшов обґрунтованого висновку, що факт поставки товару від цього постачальника позивачу не є встановленим у судовому процесі, докази ДПІ щодо відсутності реального характеру поставки товарів від цих постачальників позивачем не спростовані. Оцінка доказів судом першої інстанції відповідає нормам ст. 86 КАС України.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за № 128/2568 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил № 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця, так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому, товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік, зокрема товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо).

З огляду на викладене, у суду апеляційної інстанції не було підстав, встановлених ст. 202 КАС України, для скасування постанови суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області задовольнити, скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.2013 - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. УсенкоСудді: ПідписО.А. Веденяпін підписІ.Я. Олендер