Ухвала суду № 62019438, 21.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2016 року м. Київ К/800/38931/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Олендер І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2013

у справі № 826/2987/13-а Окружного адміністративного суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Профконсалт плюс" (далі - ТОВ "Профконсалт плюс")

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2013, позов ТОВ "Профконсалт плюс" задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ форми "Р" від 29.01.2013 № 0000412240 та № 0000422240, якими товариству збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 233 390,00 грн. та з податку на прибуток - 222 276,00 грн.; присуджено на користь ТОВ "Профконсалт плюс" із Державного бюджету України судові витрати в розмірі 2 294,00 грн.

У касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу грошових зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій, встановлених пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України (далі - ПК) згідно з податковими повідомленнями - рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Профконсалт плюс" від 14.12.2012 № 622/22-511/37826191, про заниження податку на прибуток за І квартал 2012 року на 186 712,00 грн. та ПДВ за лютий 2012 року на 177 821,00 грн. внаслідок збільшення суми податкового кредиту на вказану вище суму за податковими накладними, виписаними СПД ОСОБА_2, та суми витрат, що відповідає витратам з придбання товарів у зазначеного постачальника (889 103,00 грн.).

Висновок ДПІ про порушення позивачем порядку ведення податкового обліку обґрунтований тим, що господарські операції між ТОВ "Профконсалт плюс" та СПД ОСОБА_2 є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цими правочинами. Як на підставу таких висновків ДПІ посилається на те, що згідно інформації, отриманої під час здійснення заходів податкового контролю (використано акт перевірки СПД ОСОБА_2 від 18.06.2012 № 2514/17-2/2757623495) СПД ОСОБА_2 у податковій звітності декларував фіктивні господарські операції з придбання товарів (послуг), а ТОВ "Профконсалт плюс" під час перевірки не надало товарно-транспортних накладних (ТТН) на підтвердження переміщення придбаного товару.

Задовольняючи позов, суд виходив з правомірного декларування позивачем суми податкового кредиту та валових витрат на підставі первинних документів, виписаних СПД ОСОБА_2, з врахуванням встановлених у справі обставин щодо придбання позивачем у вказаного контрагента товару за договором купівлі - продажу товарів з метою його оптово-роздрібної реалізації через мережу магазинів, інших закладів торгівлі та харчування.

Обставини щодо реальності господарських операцій з придбання позивачем товару у СПД ОСОБА_2 встановлені судом на підставі оцінки доказів у справі, а саме: договору від 01.11.2011 № 17, за умовами якого СПД ОСОБА_2 (продавець) зобов'язується передати у власність позивача (покупця) товар (овочі, фрукти); податкових та видаткових накладних, виписаних СПД ОСОБА_2 на користь ТОВ "Профконсалт плюс"; платіжних доручень на сплату товариством вартості придбаного товару; обставин, якими обумовлена відсутність транспортних документів на переміщення товару від СПД ОСОБА_2 на адресу позивача, а саме, оренда СПД ОСОБА_2 нежитлового приміщення (1/2 холодильної камери площею 128 м2) на підставі договору із ПАТ "Республіканська оптово-роздрібна база "Крим" від 06.01.2012 за тією ж адресою (вул. Бокуна, 32 у м. Сімферополі), де орендує ТОВ "Профконсалт плюс" нежитлові приміщення (три холодильні камери загальною площею 712 м2, приміщення площею 23,7 м2,стоянку автотранспорту) на підставі договору оренди нежитлового приміщення із ПАТ "Республіканська оптово-роздрібна база "Крим" від 01.12.2011; використання придбаного товару ТОВ "Профконсалт плюс" у господарській діяльності (реалізація придбаного товару (овочів та фруктів) ДП "Маркет-Плазо" на підставі договору від 01.11.2011 № МП 007235, що підтверджено накладними, податковими накладними, ТТН із зазначенням пункту навантаження "оптово-роздрібний склад в м. Сімферополі, вул. Бокуна, 32", рахунками на оплату ТОВ "Профконсалт плюс" послуг автоперевезення товару на адресу ДП "Маркет-Плазо", виписаними перевізниками (ПП "Інтерстрой 2011", БВП "Строитель-Плюс") у межах укладених із товариством (позивачем) договорів про надання транспортних послуг) (а.с. 1-177 т. 2 додатків)

Відповідно до абзаців першого - третього пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції Закону України від 02.12.2010 № 2755-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 статті 198 ПК).

Згідно з положеннями пункту 138.1 статті 138 ПК в редакції до внесення змін Законом України від 17.07.2015 № 652-УІІІ (набрав чинності з 13.08.2015) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема з витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 цієї статті).

Відповідно до абзацу першого підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК в редакції до внесення змін Законом України від 17.07.2015 № 652-УІІІ, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту, а витрат, що формують собівартість реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг), до витрат в податковому обліку, обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пунктом 201.11 статті 201 ПК) сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне лише порушення постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суди з дотриманням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надали належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на виконання вимог статті 11 цього Кодексу, та зробили обґрунтований висновок, що ДПІ не доведено недостовірність задекларованих позивачем в податковому обліку за період з 01.02.2012 по 28.02.2012 (період перевірки) сум податкового кредиту та витрат.

Доводи, наведені ДПІ у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, ДПІ посилається на ті ж самі обставини, які вказані в акті перевірки та які були предметом оцінки судами першої та апеляційної інстанцій; в касаційній скарзі не наведено конкретних підстав, які б свідчили про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні обставин у справі та норм матеріального права при їх юридичній оцінці.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

У зв'язку із залишенням без змін судових рішень першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів приходить до висновку про поновлення виконання судових рішень у справі, виконання яких було зупинено відповідно до пункту 5 частини 1 статті 215 Кодексу адміністративного судочинства України в частині стягнення судового збору до закінчення касаційного перегляду справи за клопотанням відповідача у справі під час відкриття касаційного провадження.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та з підстав, визначених статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Є.А. Усенко

Судді О.А. Веденяпін

І.Я. Олендер