Ухвала суду № 62017816, 13.10.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2016 р. Справа № 876/5906/16 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С. П.,

суддів - Кухтея Р. В., Яворського І. О.;

за участю секретаря судового засідання - Мельничук Б. Б.;

представника позивачів - ОСОБА_1;

представника відповідача - ОСОБА_2;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівського обласного військового комісаріату на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Львівського обласного військового комісаріату про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Львівського обласного військового комісаріату про визнання незаконними дій Львівського обласного військового комісаріату щодо відмови у видачі посвідчень членів сім'ї загиблого на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби», батькам загиблого солдата військового резерву Національної Гвардії України ОСОБА_6 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також сину - ОСОБА_5; зобов'язання Львівського обласного військового комісаріату видати ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 посвідчення членів сім'ї загиблого на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби».

В обґрунтування вимог позовної заяви зазначено, що ОСОБА_6 під час виконання бойового завдання в зоні Антитерористичної операції загинув, однак Львівський обласний військовий комісаріат відмовив позивачам у видачі посвідчень членів сім'ї загиблого, мотивуючи це тим, що проходження служби у військовому резерві не є видом військової служби згідно з Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2016 року позов задоволено. Визнано незаконними дії Львівського обласного військового комісаріату з відмови у видачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як членам сім'ї загиблого солдата військового резерву Національної Гвардії України ОСОБА_6 посвідчень на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», форма і порядок видачі яких встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби». Зобов'язано Львівський обласний військовий комісаріат видати ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 посвідчення членів сім'ї загиблого на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», форма і порядок видачі яких встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби».

Зазначену постанову мотивовано тим, що відповідачем не подано належних доказів правомірності відмови у видачі позивачам посвідчень членів сім'ї загиблого на підставі чинного законодавства України.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем - Львівським обласним військовим комісаріатом, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови було порушено норми матеріального та процесуального права. Вказано, що проходження служби у військовому резерві не є військовою службою в розумінні Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому резервіст не має статусу військовослужбовця та відповідно пільг, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Представник відповідача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги підтримала та просить її задовольнити.

Представник позивачів, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечила та просить відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Встановлено, що рядовий резерву ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 14.03.2014 проходив службу у резерві військової частини 3066 Національної гвардії України Міністерства внутрішніх справ України на посаді старшого стрільця 1 відділення 2 стрілецького взводу 32 стрілецької роти 10 стрілецького батальйону, що підтверджується посвідченням резервіста та витягами з наказів командира в/ч 3066 від 14.03.2014 № 7о/с та від 14.03.2014 № 49 (а.с. 11, 63-64).

Згідно з виданими військовою частиною 3066 Національної гвардії України довідками № 219 від 31.05.2014,№ 515 від 14.07.2014 ОСОБА_6 перебував у службовому відрядженні в зоні Антитерористичної операції в Донецькій області з 15 квітня 2014 року по 31 травня 2014 року, з 22 червня 2014 року по 14 липня 2014 року (а.с. 12-13).

Відповідно до витягу з наказу командира в/ч 3066 від 05.01.2015 № 1 ДСК солдат резерву ОСОБА_6 з 04.01.2015 уважається таким, що вибув у відрядження до м. Слав'янськ Донецької області для виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» (для участі в Антитерористичній операції) (а.с.73).

09.01.2015 ОСОБА_6 при виконанні обов'язків військової служби отримав сліпе кульове поранення голови, яке призвело до смерті, даний факт підтверджено початковим повідомленням про подію, яка трапилась у Військовій частині 3066 від 04.02.2015 (а.с. 14) та постановою ВЛК ГУ МВС України в м. Київ від 25.03.2015 № 18/15(а.с. 15), а факт смерті - свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 (а.с. 16). Згідно з актом розслідування нещасного випадку, що стався 09 січня 2015 року (форми Н-5) від 13.03.2015, загибель старшого солдата резерву ОСОБА_6 сталася в період проходження служби при виконанні службово-бойових завдань, пов'язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі із злочинністю (а.с. 17-19).

Також встановлено, що батькам загиблого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та сину ОСОБА_5 04 лютого 2015 року Управлінням соціального захисту населення Сокальської районної державної адміністрації Львівської області видано посвідчення членів сім'ї загиблого ветерана війни в АТО серій ААВ за № 001303, НОМЕР_3 та НОМЕР_4 відповідно (а.с. 7, 8, 92).

У зв'язку із набранням чинності з 01 липня 2015 року змін до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивачі втратили право на ряд пільг, передбачених для них Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що підтверджується, зокрема, довідками Управління соціального захисту населення Сокальської районної державної адміністрації Львівської області від 09.03.2016 № 408375-08 та 408376-08 відповідно, згідно з якими позивачі в базі даних Єдиного державного автоматизованого реєстру пільговиків на обліку не перебувають і пільгами не користуються (а.с. 23, 24).

Відтак позивачі звернулися із заявами про видачу посвідчень членів сім'ї загиблого під час проходження військової служби: ОСОБА_3 та ОСОБА_7 від 03.11.2015 (а.с.127-128), ОСОБА_8 в інтересах сина ОСОБА_5 від 30.10.2015 (а.с.139), долучивши необхідні документи.

Комісія Львівського обласного військового комісаріату на засіданні від 13.11.2015 прийняла рішення, яким відмовила родичам загиблого солдата резерву ОСОБА_6 у видачі посвідчень (а.с.125).

Як вказано у рішенні комісії ЛОВК, відмова зумовлена тим, що проходження служби у військовому резерві не є видом військової служби відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 379 від 25.05.1993 підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, а не резервіста.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно з пунктом 19 статті 6 цього Закону учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції, а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення у порядку, встановленому законодавством.

Статтею 10 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» батьки та діти учасників бойових дій, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язку військової служби (службових обов'язків) визначені як особи, на яких поширюється чинність цього Закону.

Процедуру надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, та категорії таких осіб визначає відповідний Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413, відповідно до пункту 9 якого особам, яким надано статус учасника бойових дій, видаються посвідчення, зокрема, органами соціального захисту населення за місцем їх реєстрації.

Управлінням соціального захисту населення Сокальської районної державної адміністрації Львівської області 04 лютого 2015 року видано посвідчення членів сім'ї загиблого ветерана війни в АТО батькам загиблого ОСОБА_6 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та сину ОСОБА_5 (НОМЕР_2, НОМЕР_3 та НОМЕР_4 відповідно) (а.с. 7, 8, 92).

Таким чином, позивачі є членами сім'ї загиблого в АТО ветерана війни - резервіста Національної гвардії України ОСОБА_6, на яких поширюється чинність Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Водночас, згідно з пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» сфера дії цього Закону поширюється на військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Відповідно до частини 10 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці та члени їх сімей, які мають право на пільги, гарантії та компенсації відповідно до цього Закону, користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, встановленими для громадян України законами та іншими нормативно-правовими актами, а також рішеннями органів місцевого самоврядування. Якщо такі особи одночасно мають право на отримання однієї і тієї ж пільги, гарантії чи компенсації з кількох підстав, то їм надається за їх вибором пільга, гарантія чи компенсація тільки з однієї підстави, крім випадків, передбачених законами.

Відповідно до частини 13 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України, а саме: постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби». Такі посвідчення видаються військовими комісаріатами.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те,що виходячи із системного аналізу положень пункту 3 частини 1 статті 3, частини 13 статті 12 та частини 10 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивачі як члени сім'ї резервіста є особами, на яких поширюється сфера дії цього Закону, що передбачає видачу їм посвідчень за формою та у порядку, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379.

Стосовно доводів відповідача про відсутність правових підстав для видачі позивачам посвідчень, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки загиблий ОСОБА_6 проходив службу у резерві Національної гвардії України, яка не є військовою службою, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України та включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (частина третя статті 1).

У відповідності до частини 9 статті 1 цього Закону щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Поняття військової служби міститься у статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до частини першої якої військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Встановлено, що ОСОБА_6 перебував на службі у військовому резерві військової частини 3066 Національної гвардії України. Відповідно до наказу командира в/ч 3066 № 7 о/с від 14.03.2014 року йому було присвоєно військове звання рядовий резерву.

Відповідно до статті 1Закону України «Про Національну гвардію України» від 13 березня 2014 року Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій. Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.

Відповідно до частини 4 статті 9 цього Закону порядок добору та прийняття на службу у військовому резерві, строки, умови та порядок її проходження, а також підстави і порядок звільнення із служби визначаються, зокрема, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено сферу його дії, під пункт 3 частини першої якої підпадають позивачі як члени сім'ї резервіста. Частинами ж другою та третьою цієї статті визначено коло осіб, на яких не поширюється дія цього Закону, а саме: на членів сімей військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом тілесного ушкодження, а також на іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу у Збройних Силах України.

Щодо доводів відповідача про те, що підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, а не резервіста, то колегія суддів зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» встановлено лише форму та порядок видачі таких посвідчень. Особи, яким видаються зазначені посвідчення, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не постановою КМУ від 28.05.1993 № 379, яка не може підміняти положення цього Закону.

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 158-160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Львівського обласного військового комісаріату - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2016 року в справі № 813/1032/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у випадку коли, відповідно до частин 3 та 7 ст. 160 КАС України, складення ухвали в повному обсязі відкладено - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя: С. П. Нос

Судді: І. О. Яворський

Р. В. Кухтей

Ухвалу складено в повному обсязі 13 жовтня 2016 року.