Ухвала суду № 62017712, 04.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 757/19886/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Матійчук Г.О. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

04 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Тищенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на постанову Печерського районного суду м. Києва від 22.06.2016 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Пенсійного фонду України, управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати бездіяльність Пенсійного фонду України та управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі щодо нарахування та виплати пенсії за кордон незаконною;

- зобов'язати Пенсійний фонд України та управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років в органах прокуратури України з червня 2013 року, тобто з дня звернення ОСОБА_2 за пенсією у національній грошовій одиниці України - гривні (за курсом євро), яку переводити за місцем постійного проживання позивача в Німеччині;

- зобов'язати Пенсійний фонд України та управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі виплатити позивачу моральну шкоду 10 000, 00 грн. та компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням терміну її нарахування та виплати.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 22.06.2016 позов задоволено частково: визнано незаконною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 пенсії за кордон; зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі нарахувати та виплачувати ОСОБА_2 пенсію за вислугу років в органах прокуратури України, починаючи з червня 2013 року із здійсненням компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням терміну її нарахування та виплати; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Тернопільським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Тернопільської області подано апеляційну скаргу, в якій він просить оскаржувану постанову скасувати як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, проживав та працював на території України з 04.07.1969 по 27.11.1996, що підтверджується записами в трудовій книжці, та у 1996 році виїхав з України до Німеччини на постійне місце проживання.

Позивач звернувся до Пенсійного фонду України, управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі з заявами про нарахування та виплату пенсії.

Пенсійний фонд України своїм та управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі листами відмовили позивачу у задоволенні заяви, та повідомили, що законодавством України не визначено процедуру виплати пенсії громадянам України, які проживають за її межами в країнах, з якими не укладено міждержавних угод стосовно призначення та виплати пенсії.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач має право на отримання пенсії за віком за межами України у відповідності з Конституцією України та діючим пенсійним законодавством України, а тому відповідачі неправомірно відмовили у перерахунку та виплаті такої пенсії.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що Пенсійний орган відмовляючи позивачу у перерахунку та виплаті пенсії діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема:

- громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, та інші особи, передбачені цим Законом;

- іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 було визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України. Положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

При цьому, в зазначеному рішенні Конституційного Суду України звернуто увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору. Таким чином, апелянт помилково посилається на колізію в законодавстві.

Стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишити будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що Пенсійний фонду України протиправно відмовив ОСОБА_2 у нарахуванні та виплаті пенсії, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Стосовно вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням терміну її нарахування та виплати, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру (а сума за рішенням суду є саме одноразовою виплатою): пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до п.п. 1-3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ від 21.02.2001 № 159 (із змінами внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів № 958 від 09.08.2001, № 430 від 31.03.2003), дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); та інші.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати підлягає задоволенню.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав належні докази, що спростовують правомірність оскаржуваної постанови суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення з апелянта судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені положеннями Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VІ (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 № 484-VIII, який набрав чинності 01.09.2015).

Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору встановлюється в таких розмірах: за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано: суб'єктом владних повноважень, юридичною особою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати; фізичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0, 4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати; немайнового характеру, який подано: суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 розмір мінімальної заробітної плати; фізичною особою 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру; у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Згідно з п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору встановлюється в таких розмірах, зокрема: за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» становив 1 378 грн.

З позовної заяви позивача вбачається, що позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру (визнати бездіяльність Пенсійного фонду України та управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі щодо нарахування та виплати пенсії за кордон незаконною; зобов'язати Пенсійний фонд України та управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років в органах прокуратури України з червня 2013 року, тобто з дня звернення ОСОБА_2 за пенсією у національній грошовій одиниці України - гривні (за курсом євро), яку переводити за місцем постійного проживання позивача в Німеччині) та одну вимогу майнового характеру (зобов'язати Пенсійний фонд України та управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі виплатити позивачу моральну шкоду 10 000, 00 грн. та компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням терміну її нарахування та виплати).

Отже, ставка судового збору за подачу позову повинна була становити 1 653, 60 грн.:

- за дві вимоги немайнового характеру (1 378 х 0,4) х 2 = 1 102, 40 грн.

- за одну вимогу майнового характеру: (1 378 х 0,4) = 551, 20 грн.

Враховуючи, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2016 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення апеляційним судом, то у відповідності до п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» Тернопільському об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України Тернопільської області потрібно сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 818, 96 грн. (1 653, 60 х 110 %).

Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області залишити без задоволення, а постанову Печерського районного суду м. Києва від 22.06.2016 - без змін.

Стягнути з Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31211206781007, код класифікації 22030101) судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 1 818, 96 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.