Постанова № 62017650, 11.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/4573/16 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.

Суддя-доповідач: Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Ісаєнко Ю.А.

Федотова І.В.,

при секретарі: Нікітіній А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 06 червня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу №300-ц від 15.03.2016 р., поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправним наказ Генеральної прокуратури України №300-ц від 15.03.2016 року про його звільнення з посади у зв'язку із реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України», зобов'язати Генерального прокурора України призначити його на нову посаду та зобов'язати відповідача виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з урахуванням усіх надбавок та премій, виплачених працюючим прокурорам ГПУ.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 06 червня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як установлено судом першої інстанції і підтверджується матеріалами справи, наказами Генерального прокурора України від 16.07.2015 року №55шц та №56шц на виконання вимог ч. 1 ст. 14 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII затверджено нову структуру та штатний розпис Генеральної прокуратури України, внаслідок чого посаду прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України, яку обіймав позивач, скорочено.

07.12.2015 року ОСОБА_3 видано попередження №11/1-2510вих-15 про звільнення з займаної посади у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України з 07.02.2016 року.

В подальшому, Генеральною прокуратурою України видано наказ №300-ц від 15.03.2016 року, яким радника юстиції ОСОБА_3 звільнено з посади старшого прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України у зв'язку із реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України відповідно до вимог пункту 9 частини 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вказані дії відповідача стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції прийшов до висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з п. 3 ч. 1ст. 11 Закону України «Про прокуратуру», який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, керівник регіональної прокуратури: призначає на посади та звільняє з посад прокурорів регіональних та місцевих прокуратур у встановленому цим Законом порядку.

Статтею 60 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо:

1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п'ятнадцяти днів;

2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення;

3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.

Відповідно до пп. 4 п. 5-1 Перехідних положень вказаного Закону, до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу XII «Прикінцеві положення» цього Закону: прокурори призначаються на посади та звільняються з посад, у тому числі адміністративних, без рекомендації Ради прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів уповноваженими приймати такі рішення особами.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор звільняється з посади у разі: ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

В свою чергу, відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП), трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За правилами частин 1-3 статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Як роз'яснив Верховний Суд України в п.19 постанови Пленуму від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Так, судом першої інстанції встановлено, що на виконання вимог ч. 1 ст. 14 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII наказами Генерального прокурора України від 16.07.2015 року №55шц та №56шц затверджено нову структуру та штатний розпис Генеральної прокуратури України, при цьому, посаду, яку обіймав позивач, скорочено.

07.12.2015 року ОСОБА_3 видано попередження №11/1-2510вих-15 про звільнення з займаної посади у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України з 07.02.2016 року.

В повідомленні від 05.01.2016р. № 11-6вих-15 зазначено, що попередження про вивільнення ОСОБА_3 вручено 07.12.2015 року, а відтак звільнення буде проведено не раніше, ніж через два місяці з дня вручення.

З вказаним повідомленням позивач ознайомлений 05.01.2016 року. Водночас, в наданій відповідачем копії зазначеного повідомлення №11-6вих-15 від 05.01.2016 року наявна відмітка про ознайомлення 11.01.2016 року (а.с. 34).

У відповідності з наданим позивачу додатком до попередження про вивільнення із зазначенням вакантних посад центрального апарату Генеральної прокуратури України станом на 10.02.2016 року ОСОБА_3 направив на адресу Департаменту кадрової роботи Генеральної прокуратури України заяви про надання згоди на його переведення:

- на посаду прокурора інформаційно-аналітичного відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Департаменту з розслідування та нагляду у кримінальних провадженнях у сферах державної служби та власності Генеральної прокуратури України;

- на посаду прокурора відділу представництва в суді управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Департаменту з розслідування та нагляду у кримінальних провадженнях у сферах державної служби та власності Генеральної прокуратури України;

- на посаду прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Департаменту з розслідування та нагляду у кримінальних провадженнях у сферах державної служби та власності Генеральної прокуратури України;

- на посаду прокурора відділу правової допомоги управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України;

- на посаду прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях стосовно працівників прокуратури Генеральної інспекції внутрішніх розслідувань та безпеки Генеральної прокуратури України;

- на посаду прокурора відділу впровадження, контролю та забезпечення якості роботи управління реформ та забезпечення якості роботи Генеральної прокуратури України.

З матеріалів справи вбачається, що вищезазначені заяви отримані Генеральною прокуратурою України 11.02.2016 року.

Начальником Департаменту кадрової роботи Генеральної прокуратури України 12.02.2016 року підготовлено на ім'я начальника управління міжнародно-правового співробітництва, керівника Генеральної інспекції внутрішніх розслідувань та безпеки, заступника Генерального прокурора України - прокурора Одеської області, начальника Департаменту з розслідування та нагляду у кримінальних провадженнях у сферах державної служби та власності листи щодо погодження кандидатур осіб, в тому числі і позивача, що надали згоду на заміщення вакантних посад у зазначених відділах.

Проте, з різних причин позивачу у погодженні відмовлено.

Водночас, як установлено судом першої інстанції, позивач надав згоду на заміщення вакантних посад 11.02.2016 року, а призначення інших осіб на дані вакантні посади відбулось 18.02.2016 року, при цьому, відповідачем не надано до суду будь-яких доказів на підтвердження наявності у інших осіб належного рівня кваліфікації, професійної діяльності, компетентності, професійних здібностей, стану дотримання службової етики, стажу та досвіду роботи.

Крім того, листом Генеральної прокуратури України №19/4-452вих-16 від 25.03.2016 року позивачу за результатами розгляду його запиту повідомлено, що у період з 15.07.2015 року по 15.03.2016 року до Генеральної прокуратури України призначено 132 прокурорсько-слідчих працівника. У зв'язку із реорганізацією та скороченням чисельності прокурорів у вказаний період звільнено 27 прокурорсько-слідчих працівників.

З Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України до відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення у Департаменті нагляду у кримінальному провадженні переведено одного прокурорського працівника зі стажем роботи на посаді прокурора менше 5 років.

Судом першої інстанції витребувано з Генеральної прокуратури України інформацію про кількість прокурорсько-слідчих працівників, переведених з 10.02.2016 року по 15.03.2016 року з регіональних, місцевих та військових прокуратур до Генеральної прокуратури України, які за час роботи в органах прокуратури не працювали на посадах слідчих та старших слідчих.

Згідно наданої інформації встановлено, що за період з 10.02.2016 року по 15.03.2016 року на вакантні посади в центральному апараті Генеральної прокуратури України, які зазначені у переліку вакантних посад, наданому ОСОБА_3, призначено 20 працівників з місцевих або регіональних прокуратур.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається, зокрема, працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Для виявлення працівників, які мають таке право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишаються на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз повинен бути проведений з врахуванням ряду факторів, зокрема, рівня освіти і присвоєної кваліфікації, підвищення кваліфікації, навчання без відриву від виробництва, тимчасового виконання обов'язків більш кваліфікованого працівника, досвіду трудової діяльності, обсягу виконуваної роботи, суміщення професій тощо. Крім того, однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника, а тому при визначенні рівня продуктивності праці слід враховувати, в тому числі, й наявність у працівника дисциплінарних стягнень.

Разом з тим, будь-яких доказів на підтвердження дослідження питання про переважне право на залишення працівників на роботі відповідачем суду не надано.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 01 квітня 2015 року у справі 6-40цс15, власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Таким чином, вказані порушення трудових прав позивача при звільненні за п. 1 ст. 40 КЗпП України свідчать про незаконність спірного наказу Генеральної прокуратури України, тому він підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, при цьому, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позивач просив поновити його на посаді шляхом призначення на новостворену посаду, проте, законом не передбачено поновлення порушених трудових прав у такий спосіб, тому, суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні позовних вимог в цій частині і таке рішення суду позивачем не оскаржується.

При цьому, відповідно до п. 18 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992 №9 у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП).

Відповідно до пункту 32 цієї постанови Пленуму ВСУ, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» № 108/95-ВР від 24.03.1995 року за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно із пунктом 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Так, відповідно до довідки про розмір заробітної плати №18-857вих-16 від 25.04.2016 року розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 659,52 грн.

При цьому, з урахуванням листа Міністерства праці та соціальної політики України від 20.07.2015 № 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» за період з 16.03.2016 року по 06.06.2016 року налічується 56 робочих днів прогулу.

За таких обставин, сума середнього заробітку за даний період з моменту звільнення до моменту постановлення рішення у даній справі становить 36 933,12 грн. (56 роб. днів * 659,52 грн.), який і мав бути стягнутий на користь позивача.

Разом з тим, відповідно до п.32 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992 №9 при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Так, при звільненні за скороченням штату у березні 2016 року ОСОБА_3 у відповідності до ст. 44 КЗпП України отримав вихідну допомогу у розмірі 13 190,40 грн., що не було враховано судом першої інстанції, тому постанова в цій частині підлягає зміні, а саме: середній заробіток за час вимушеного прогулу на користь позивача підлягає стягненню у сумі 23 742,72 грн. ( 36 933,12 - 13 190,40).

Згідно ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції правильне по суті вирішення справ чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи і рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, проте, воно підлягає зміні з метою визначення суми середнього заробітку, що підлягає стягненню.

Керуючись ст.ст.195,196,198,201,205,207,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 06 червня 2016 року - змінити.

В абзаці третьому резолютивної частини постанови замість суми 36 933 (тридцять шість тисяч дев'ятсот тридцять три) грн. 12 коп., що підлягає стягненню на користь ОСОБА_3, вказати суму 23 742 (двадцять три тисячі сімсот сорок дві) грн. 72 коп.

В іншій частині постанову суду - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.

Постанова в повному обсязі складена 17 жовтня 2016 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді Ю.А.Ісаєнко

І.В.Федотов

Головуючий суддя Губська Л.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Федотов І.В.