Ухвала суду № 62017598, 17.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №826/3891/16

У Х В А Л А

17 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі судді Степанюка А.Г., розглянувши клопотання Державної фіскальної служби України про звільнення або відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Комплектсервіс-2017» до Державної фіскальної служби України, Державної податкової інспекції у Солом’янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Комплектсервіс-2017» (далі – Позивач, ТОВ «Комплектсервіс-2017») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (далі – Відповідач-1, ДФС України), Державної податкової інспекції у Солом’янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі – Відповідач-2, ДПІ у Солом’янському районі) в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило:

- визнати протиправними систематичні дії Відповідачів по невиконанню умов договорів про визнання електронних документів за період з 2013 року по 2016 рік;

- зобов'язати Відповідача зареєструвати податкові накладні №№72902, 82902 від 29.02.2016 року протягом операційного дня з дня подання в Єдиний реєстр податкових накладних та прийняти податкову декларацію з податку на додану вартість з додатками за лютий 2016 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.09.2016 року позов задоволено частково: визнано протиправним неприйняття ДФС України податкових накладних від 29.02.2016 року №82902, №72902, поданих ТОВ «Комплектсервіс-2017» засобами телекомунікаційного зв'язку для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних; приписано вважати прийнятими та зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 29.02.2016 року №82902 протягом операційного дня: 10.03.2016 року та податкову накладну від 29.02.2016 року №72902 протягом операційного дня: 10.03.2016 року; вирішено вважати прийнятою податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2016 року, подану ТОВ «Комплектсервіс-2017» засобами телекомунікаційного зв'язку, у день її фактичного отримання контролюючим органом: 21.03.2016 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, Відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Крім того, Апелянтом заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору або відстрочення від його сплати у зв'язку з відсутністю фінансування.

Розглянувши вказане клопотання, суд приходить до висновку про наявність підстав для його часткового задоволення з огляду на таке.

Приписами ч. 6 ст. 187 КАС України визначено, що до апеляційної скарги додається, зокрема, документ про сплату судового збору.

Суд вважає за необхідне зазначити, що правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені положеннями Закону України «Про судовий збір» (далі – Закон).

Відповідно до положень ст. ст. 3 та 4 названого Закону судовий збір справляється з апеляційних скарг на рішення суду в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

З огляду на те, що предметом позову є визнання протиправними дій суб'єктів владних повноважень та зобов`язання останніх вчинити дії, позовні вимоги є вимогами немайнового характеру.

Зі змісту довідки Вищого адміністративного суду України, складеної за результатами аналізу практики застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» у редакції Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» вбачається, що, перевіряючи правильність сплати позивачем судового збору та визначаючи кількість вимог немайнового характеру, звернених до суду, необхідно враховувати, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов’язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, яка діяла на момент подання позову до суду першої інстанції, ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано юридичною особою, складала 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Положеннями ч. 1 зазначеної статті передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 01 січня 2016 року приписами Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 року № 928-VIII встановлено мінімальну заробітну плату в розмірі 1378,00 грн.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що відповідно до положень ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, розмір судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва пропорційно до задоволених позовних вимог до Відповідача-1 складає 1 515,80 грн. (1 378,00 х 110%).

Оцінюючи клопотання Апелянта про звільнення від сплати судового збору або відстрочення його сплати, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

З наведеного випливає, що звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є дискреційним правом, а не обов’язком суду, можливість реалізації якого пов’язується з майновим станом особи.

Тобто, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати. Таке ж право мають і бюджетні установи. Водночас якщо ці бюджетні установи діють як суб’єкти владних повноважень, то обмежене фінансування такої установи не є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати.

Зазначена позиція підтримується Вищим адміністративним судом України у постанові Пленуму від 23.01.2015 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».

Зі змісту листа Державної судової адміністрації України від 11.08.2016 року №10-5761/16 вбачається, що обсяг видатків з Державного бюджету України на 2016 року органам ДФС України на сплату судового збору запланований у розмірі 711 млн. грн.. У той час як станом на 31.07.2016 року було використано лише 8,1 % від запланованих асигнувань, що свідчить про передчасність твердження Апелянта про неможливість забезпечення сплати судового збору.

Відтак посилання Апелянта на те, що відсутність на момент подання апеляційної скарги у ДФС України як неприбуткової організації коштів на сплату судового збору є перешкодою для доступу до правосуддя, є помилковим, оскільки, як вже було зазначено вище, обмежене фінансування суб'єкта владних повноважень не є підставою для звільнення від сплати судового збору.

Таким чином, оскільки заявлене клопотання про звільнення від сплати судового збору не містить доказів скрутного майнового стану особи та неможливості Відповідача-1 забезпечити сплату судового збору у встановленому Законом розмірі, суд вважає за необхідне у його задоволенні відмовити.

Аналогічний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною, зокрема, в ухвалах від 08.09.2015 року у справі №21-5496а15, від 29.02.2016 року у справі №810/1495/15, від 01.03.2016 року у справі № 810/1674/15.

Разом з тим, судом враховується, що Європейський суд з прав людини від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польщі» зазначив, що вимога сплати зборів судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.

Водночас, у цій же справі суд вказав, що зважаючи на визначне місце, яке займає право на суд у демократичному суспільстві, органи судової влади повинні забезпечити належний баланс між інтересами держави у стягненні судових зборів за розгляд позовів, з одного боку, та інтересом позивача у відстоюванні свого позову в суді, з другого боку.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення поданого клопотання та відстрочення Відповідачу-1 сплати судового збору до ухвалення судового рішення у даній справі судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 88, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Клопотання Державної фіскальної служби України про звільнення або відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 вересня 2016 року – задовольнити частково.

Відстрочити Державній фіскальній службі України сплату судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 вересня 2016 року у розмірі 1 515,80 грн. до ухвалення судом апеляційної інстанції рішення у даній справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку у відповідності до ст.ст. 211, 212 КАС України.

Суддя А.Г. Степанюк