Ухвала суду № 62017399, 29.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/995/16 Головуючий у 1-й інстанції: Бабич А.М. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

29 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дуденкові О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору: Черкаський обласний військовий комісаріат про визнання протиправними рішення та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним рішення про відмову у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, встановленою внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби (п.42 протоколу від 03.06.2016 №43 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби); зобов'язання повторно розглянути його заяву від 25.02.2016 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, встановленою внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, та виплатити вказану допомогу у встановленому законодавством розмірі.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу про скасування незаконної, на його думку, постанови суду першої інстанції та просить постановити нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. При цьому посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.02.2013 спеціальна фтизіопульмологічна МСЕК встановила позивачу 3-тю групу інвалідності, яка пов'язана з проходженням військової служби. У подальшому 22.06.2015 Черкаська обласна МСЕК встановила йому 1 групу інвалідності.

25.02.2016 позивач звернувся до Черкаського обласного військового комісаріату з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, пов'язаною з проходженням військової служби, до якої додав копії: паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, довідок МСЕК про встановлення груп інвалідності, свідоцтва про хворобу, витягу наказу про звільнення, довідки про розмір грошового забезпечення. Ці матеріали вказаний державний орган направив відповідачу для прийняття висновку щодо можливості виплати такої допомоги.

Спірним рішенням, оформленим протоколом від 03.06.2016 №43 (пункт 42), Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби відмовила позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що він звільнений 19.03.1993 у запас із Збройних Сил Російської Федерації, а законодавство України не передбачає здійснення виплат військовослужбовцям інших країн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що чинне законодавство України не передбачає права військовослужбовців інших країн, в яких вони за час служби після набуття Україною статусу незалежної держави отримали захворювання, спричинене військовою службою, та у подальшому - групу інвалідності, на отримання одноразової грошової допомоги в Україні зі вказаних підстав.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, позивача звільнено з військової служби за службовою невідповідністю в запас з посади начальника третього відділу Малоярославецького районного військового комісаріату Калузької області згідно з наказом начальника штабу Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації від 23.12.1992 №46 (по особовому складу). Наказом Малоярославецького районного військового комісара від 15.03.1993 №32 (по стройовій частині) його виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.

Витягом з протоколу від 12.06.2012 №1158 засідання Центральної військово-лікарської комісії зі встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України підтверджується, що хвороба позивача, підтверджена документами у т.ч. за 2011 рік, пов'язана з проходженням військової служби.

Після звільнення з військової служби в РФ позивач з 23.06.1993 працював на різних посадах у Черкаському МВК, але не проходив в Україні військової служби. 15.05.1995 він прийняв присягу державного службовця з присвоєнням 14 рангу державної служби. Наказом військового комісара Черкаського ОМВК від 30.05.2012 №32 позивача звільнено зі служби на підставі Закону України «Про державну службу».

Отже позивач проходив військову службу до березня 1993 року та звільнений з неї у Російській Федерації, при цьому на території України позивач працював лише на посадах державної служби, що підтверджується даними його трудової книжки.

Згідно із статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Абзац перший Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 25.03.1992 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначає, що військовослужбовці - громадяни України, які проходять службу на території України, беруть участь у всеукраїнському і місцевих референдумах, обирають і можуть бути обраними до відповідних місцевих рад та інших виборних державних органів згідно з Конституцією України. На них поширюються положення Закону України "Про вибори Президента Української РСР".

Пунктом 5 ч.2 ст.16 Закону №2011-ХІІ встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

На підставі ч.2 ст.16-1 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що ЗаконуУкраїни "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 25.03.1992 №2011-ХІІ не передбачає виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю військовослужбовцям збройних сил інших країн, у т.ч. Російської Федерації.

Стаття 1 Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 передбачає, що на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, які перейшли (зараховані) на військову службу у Збройні Сили, інші війська, військові формування та органи держави - учасників СНД при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї держави СНД до іншої, розповсюджуються права, пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держав Співдружності, обраного для постійного проживання.

Так, вищевказана Угода регулює питання поширення національного законодавства країни-учасниці СНД виключно щодо захисту військовослужбовців, які проходили військову службу в РСР. Оскільки позивач ніс військову службу в Збройних Силах Російської Федерації та звільнений з неї у запас за службовою невідповідністю, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що норми вищевказаної Угоди та Закону №2011-ХІІ на нього не поширюються.

Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що під час прийняття оскаржуваного рішення Міністерство оборони України діяло у межах, порядку та у спосіб, що визначені законодавством.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 04.10.2016.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.