Ухвала суду № 62005550, 27.09.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

27 вересня 2016 року

справа № 804/15415/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Божко Л.А.

суддів: Лукманової О.М. Прокопчук Т.С.

за участю секретаря судового засідання: Сонник А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2016 р. по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропромліт" до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропромліт" до Дніпропетровської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області в якому позивач просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Дніпропетровської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №0003152201 від 21.10.2015 року про донарахування ТОВ “Дніпропромліт” податкових зобов’язань з ПДВ на суму 253447,50 грн., у тому числі 168965 грн., - за основним платежем, 84482,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2016 р. адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не повне з’ясування судом обставин справи, просив постанову суду скасувати та прийняти нову, якою в задоволені позову відмовити в повному обсязі.

Сторони, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з’явились, у зв’язку з чим, відповідно до ст.41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ДФС у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ “Дніпропромліт” з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ “Грантехнологія” за червень 2015 року.

Перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ “Грантехнологія”, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме: встановлено відсутність об’єктів оподаткування, безтоварність таких операцій та неможливість реального здійснення платником податків операцій з ТОВ “Грантехнологія” за червень 2015 року та встановлено порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, ТОВ “Дніпропромліт” занижено податок на додану вартість на суму 168964,5 грн., за червень 2015 року по взаємовідносинах з ТОВ “Грантехнологія”.

За результатами перевірки складено Акт №132/22-01/21866376 від 12.10.2015 року, на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення 21 жовтня 2015 року №0003152201, яким ТОВ “Дніпропромліт” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість за основним платежем 168965 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 84482,5 грн. всього на суму 253447,50 грн.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Обов'язкові реквізити первинних документів визначені частиною 2 цієї норми права.

За визначеннями, що містяться у статті 1 вказаного Закон, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначене підтверджує висновок про те, що необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

До матеріалів справи долучені всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем задекларовано грошові зобов’язання з податку на додану вартість.

Крім того як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ “Дніпропромліт” та ТОВ “Грантехнологія” укладений договір від 16.03.2015 року №160315/1 відповідно до якого ТОВ “Грантехнологія” зобов’язується передати металопродукцію у власність для використання у господарській діяльності ТОВ “Дніпропромліт”

Фактичне виконання вказаної угоди підтверджується податковими накладними №3 від 03.06.2015 року, №32 від 10.06.2015 року, №33 від 12.06.2015 року, №60 від 23.06.2015 року, видатковими накладними №313, №312 від 18.06.2015 року, №338 від 25.06.2015 року, №287 від 03.06.2015 року.

Транспортування придбаного товару здійснювалось на підставі товарно-транспортних накладних №287/1, №287/2 від 03.06.2015 року, №312, №313 від 18.06.2015 року, №338, №338/2 від 25.06.2015 року.

Оплата за придбаний товар здійснювалась у безготівковій формі, згідно виписки з банку на підставі платіжних доручень №1965 від 12.06.2015 року, №1815 від 03.06.2015 року, №2102 від 23.06.2015 року, №1937 від 10.06.2015 року

Так, згідно статуту ТОВ “Дніпропромліт” займається виробництвом та реалізацією власної продукції вітчизняним та іноземним покупцям, а саме лиття – заготівлі деталей для машинобудування і металургійної промисловості більше 100 найменувань відливань з чавуну та сталі масою від 1 кг до 700 кг.

Отже, з метою виробництва власної продукції, позивач закуповує металопродукцію у інших постачальників.

На момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були зареєстрованими платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати цей податок та складати податкові накладні на кожну поставку товарів та послуг.

Отже, дані господарські операції відбулись між позивачем та правосуб'єктними платниками податків, підтверджуються документально та узгоджуються зі звичайною для цих суб'єктів господарювання діяльністю. Вказані обставини підтверджують реальність цих операцій.

Колегія суддів наголошує, що порушення окремим платником податків податкового законодавства не може бути правомірною причиною застосування негативних наслідків до суб'єкта господарювання, який є контрагентом такого платника. Чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на облік доходів і витрат та формування податкового кредиту від стану обліку та дотримання податкової дисципліни іншими суб'єктами господарювання, так само як і від їх фактичного знаходження за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних засобів для ведення господарської діяльності.

Так, платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань та за недотримання ними податкового законодавства, оскільки не наділений повноваженнями податкового контролю. Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання першим незаконної податкової вигоди, він не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Відповідальність за порушення податкового законодавства має нести лише той платник податку, який допустив порушення, а компетентні органи не вправі розповсюджувати негативні наслідки діяльності такого платника податку на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Така правова позиція узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у рішеннях від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 у справі «Булвес» АД проти Болгарії».

У ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних і допустимих доказів зловживань позивача правом на отримання податкової вигоди, в тому числі нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах, були спрямовані на незаконне заволод З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що аргументи, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, не узгоджуються із вимогами податкового законодавства та є недоведеними, а визначені цими рішеннями грошові зобов'язання - безпідставними.

Тому, спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, як такі, що порушують права позивача.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Крім того, при подачі апеляційної скарги Дніпропетровською об'єднаною державною податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області не сплачено судовий збір.

Відповідно до ч.2 ст.87 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року №3674-VI.

Згідно ст.4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У відповідності до підпункту 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір", в редакції від 01.09.2015, ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Таким чином, при поданні до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду заявником апеляційної скарги мало бути сплачено судовий збір у розмірі 4181,89 грн.

У зв’язку з зазначеним, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути з Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області судовий збір у розмірі 4181,89 грн.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції-,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області -залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року- залишити без змін.

Стягнути з Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь державного бюджету судовий збір у розмірі 4181,89 грн.(УДКСУ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області; 37989274; МФО 805012; рахунок отримувача 31217206781004)

Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий: Л.А. Божко

Суддя: О.М. Лукманова

Суддя: Т.С. Прокопчук