Постанова № 62005412, 11.10.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2016 р. Справа № 917/675/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Ільїн О.В., суддя Шепітько І.І.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача - Лета М.А. (довіреність від 17.05.2016 року),

відповідача - Савченко А.Г. (довіреність №9 від 01.04.2016 року),

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх.№2203П/1-38) на рішення господарського суду Полтавської області від 14.07.2016 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Герафак", м. Одеса,

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", м. Гадяч,

про стягнення 622 583,84 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Полтавської області із позовом до відповідача про стягнення 622583,84 грн., з яких 607 600,00 грн. - заборгованість відповідача за поставлені товарно-матеріальні цінності (сода каустична та інша хімічна продукція) за умовами договору поставки № 66 від 14.08.2015 р., 13 185,78 грн. - пеня за порушення договірних зобов'язань щодо оплати за придбані ТМЦ, 1798,06 грн. - 3 % річних.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 14.07.2016 (суддя Бунякіна Г.І.) позов задоволено.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове, яким в позові відмовити.

Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, зокрема, зазначає, що перша партія товару - сода каустична, була придбана позивачем у фірми «PCC Trade & Servises GmbH», Duisburg (Німеччина) на підставі контракту №15-55 від 26.10.2015 року, в п.4.4 якого передбачено перелік документів, якими супроводжується партія товару, в тому числі сертифікат якості. Таким чином, як зазначає позивач, товар був поставлений безпосередньо відповідачу разом із зазначеними документами. Також позивач зазначає, що друга партія товару - кальцій хлористий харчовий, була придбана позивачем у ТОВ «Зіракс» на підставі контракту №37-14Е від 31.12.2014 року, в п.6.7 якого передбачено перелік документів, якими супроводжується товар, в тому числі паспорт якості, який був наданий відповідачу при поставці товару. Враховуючи наведене, позивач вказує, що товар, який безпосередньо постачався відповідачу від виробників, містив пакет супровідних документів, серед яких був сертифікат якості, що підтверджується штемпелем на CMR про дозвіл на ввезення товару на територію України за результатами екологічного контролю. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

14.08.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Герафак" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (покупець) укладено договір поставки № 66 (далі - договір) (а.с.18).

Відповідно до п.1.1 договору, постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передавати у власність покупця соду каустичну та іншу хімічну продукцію (товар), а покупець зобов'язується приймати товар та здійснювати його оплату.

Згідно п.1.2 договору, кількість, асортимент, найменування, ціна та загальна вартість відповідної партії товару обумовлюються у видаткових накладних, що мають силу специфікації (ст. 266 ГК України) і є невід'ємною частиною цього договору.

В п.2.1 договору визначено, що передача товару покупцю здійснюється протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання від покупця відповідного замовлення на товар. Замовлення оформлюється на кожну партію товару та передається покупцем постачальнику засобами факсимільного зв'язку, електронною поштою або через представника (кур'єром). Постачальник зобов'язаний протягом одного робочого дня розглянути направлене покупцем замовлення та письмово повідомити покупця про можливість/ не можливість виконання замовлення на дату поставки товару. Підтвердженням прийняття до виконання замовлення також являється складений постачальником та направлений покупцю рахунок-фактура. На підставі погодженого сторонами замовлення, постачальник складає видаткову накладну та здійснює поставку.

Пунктом 2.4 договору передбачено, що при передачі кожної партії товару постачальник зобов'язаний надати покупцеві наступні товаро-супровідні документи:видаткову накладну, товарно-транспортну накладну, документи, що засвідчують якість та безпечність товару та підлягають переданню разом із товаром, відповідно до вимог чинного законодавства України. У випадку поставки партії товару без будь-якого товарно-супровідного документа, наявність якого є обов'язковою відповідно до вимог чинного законодавства України та цього договору, та/або такого, який наданий постачальником з порушенням умов цього договору та/або вимог чинного законодавства України, постачальник зобов'язаний надати покупцеві належним чином оформлений оригінал відповідного товарно-супровідного документа протягом 5 робочих днів з дати поставки такого товару, а копії таких документів - факсом або електронною поштою у день поставки. При цьому, строк оплати за такий поставлений товар починає рахуватись з наступного дня, після отримання покупцем належним чином оформлених товаро-супровідних документів.

У відповідності до п.2.5 договору, приймання товару по якості здійснюється на підставі Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості (Затверджено Постановою Держарбітражу при РМ СРСР від 25.04.1966 року №П-7) з урахуванням умов цього договору.

Покупець здійснюється оплату вартості товару за ціною вказаною у видатковій накладній (п.3.1 договору).

Відповідно до п.3.2 договору, вартість товару оплачується на поточний рахунок постачальника в національній валюті України - гривні.

Згідно п.3.3 договору, оплата товару здійснюється покупцем на підставі видаткової накладної у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника після 45 банківських днів з дня отримання покупцем товару та належним чином оформлених товарно-супровідних документів.

Відповідно до п.3.4 договору: «Сторони домовилися, що відстрочка оплати товару за цим договором, надана покупцю, не є товарним кредитом».

Пунктом 5.2 договору передбачено, що за прострочення в оплаті товару постачальник має право вимагати від покупця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день такого прострочення.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє 31.12.2016 року (п. 7.1 договору).

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну вартість 607 600 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0001284 від 15.12.2015 р. та № РН-0001305 від 22.12.2015 р., довіреностями на отримання товару №1666 від 08.12.2015 року та №1673 від 18.12.2015 року, рахунками - фактури № СФ - 000937 від 08.12.2015 року та № СФ - 000965 від 18.12.2015 року (а. с. 20-25).

Як зазначає позивач, відповідач, в порушення п.3.3 договору, вартість поставленого товару не оплатив, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача 607 600 грн. основного боргу, 13 185,78 грн. пені та 1798,06 грн. 3 % річних.

Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції відзив на позов не надав.

Апеляційна скарга відповідача обґрунтована тим, що позивачем під час здійснення поставки товару, в порушення умов п.2.4 договору, не надано покупцю повного пакету супровідних документів, зокрема щодо якості товару, у зв'язку з чим, на думку відповідача, строк оплати за поставлений товар не настав. Також, як зазначає апелянт, з п.3.3 договору вбачається, що на покупця покладено обов'язок оплатити отриманий товар у будь-який час після його прийняття, але не раніше 45 банківських днів з моменту його поставки, а отже, прострочення відповідачем оплати товару не відбулось.

Судова колегія приймає до уваги наступне.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

В п.3.1 договору встановлено, що покупець здійснює оплату вартості товару за ціною вказаною у видатковій накладній (п.3.1 договору).

Згідно п.3.3 договору, оплата товару здійснюється покупцем на підставі видаткової накладної у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника після 45 банківських днів з дня отримання покупцем товару та належним чином оформлених товарно-супровідних документів.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 607 600 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0001284 від 15.12.2015 р. та № РН-0001305 від 22.12.2015 р., довіреностями на отримання товару №1666 від 08.12.2015 року та №1673 від 18.12.2015 року, рахунками - фактури № СФ - 000937 від 08.12.2015 року та № СФ - 000965 від 18.12.2015 року (а. с. 20-25).

Враховуючи наведене, строк оплати товару за видатковою накладною №РН-0001284 від 15.12.2015 року сплинув 19.02.2016 року, а за видатковою накладною №РН-0001305 від 22.12.2015 року - 26.02.2016 року.

Докази своєчасної оплати відповідачем поставленого за вищенаведеними видатковими накладними товару матеріали справи не містять.

Сума боргу відповідача підтверджується наданим позивачем матеріалами (договором, видатковими накладними, рахунками-фактурами, розрахунком ціни позову).

Відповідач в добровільному порядку суму основного боргу не сплатив, не представив суду доказів погашення боргу.

Враховуючи непогашення відповідачем суми основного боргу, вказаної позивачем, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 607600 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як роз'яснено в п.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача, дійшла висновку про його обґрунтованість та погоджується з рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій в частині та стягнення з відповідача 3 % річних за період з 20.02.2016 року по 29.03.2016 року в сумі 1114,22 грн. (за видатковою накладною №РН-0001284 від 15.12.2015 року) та 683,84 грн. за період з 27.02.2016 року по 29.03.2016 року (за видатковою накладною №РН-0001305 від 22.12.2015 року), загалом - 1798,06 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Пунктом 5.2 договору передбачено, що за прострочення в оплаті товару постачальник має право вимагати від покупця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день такого прострочення.

Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань покупця передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства.

Таким чином, перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем та враховуючи, що суд не може виходити за межі позовних вимог, правомірним, на думку колегії суддів, є стягнення з відповідача пені в загальній сумі 13185,78 грн., а саме: за період з 20.02.2016 року по 29.03.2016 року в сумі 8170,98 грн. (за видатковою накладною №РН-0001284 від 15.12.2015 року) та 5014,79 грн. за період з 27.02.2016 року по 29.03.2016 року (за видатковою накладною №РН-0001305 від 22.12.2015 року).

Відповідач в апеляційній скарзі наполягає на тому, що в договорі ( п.3.3.) кінцевий строк оплати товару не визначено.

З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

Договір поставки є одним із різновидів договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлений інший строк оплати.

Отже, своєчасна оплата товару є обов'язком покупця за договором купівлі-продажу ( поставки).

Враховуючи викладене, судова колегія не погоджується із думкою відповідача про невизначеність строку оплати поставленого товару, оскільки такі доводи покупця спростовується умовами договору.

Згідно п.3.3 договору, оплата товару здійснюється покупцем на підставі видаткової накладної у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника після 45 банківських днів з дня отримання покупцем товару та належним чином оформлених товарно-супровідних документів.

Згідно п.3.4 договору: «Сторони домовилися, що відстрочка оплати товару за цим договором, надана покупцю, не є товарним кредитом».

Отже, застереженням в п.3.3 договору поставки про оплату поставленого товару після 45 банківських днів, сторони передбачили відстрочку оплати покупцем поставленого товару на 45 банківських днів та зробили застереження, що така відстрочка не є товарним кредитом, про що і зазначили в п. 3.4.договору.

За таких умов, строк оплати наступає на 46 банківський день з дня поставки товару.

Стосовно доводів апелянта, що позивачем під час здійснення поставки товару, в порушення умов п.2.4 договору, не надано покупцю повного пакету супровідних документів, зокрема щодо якості товару, а отже, на думку відповідача, строк оплати за поставлений товар не настав, колегія суддів зазначає наступне.

В ч.1 пункту 2.4. та в пункті 4.4 договору поставки сторони визначилися, що всі супровідні документи, в тому числі і ті, що підтверджують якість поставленого товару, підлягають переданню разом із товаром, про що пояснював представник позивача та наполягав, що всі належні документи були передані покупцю разом із товаром.

Ця обставина підтверджується штемпелем на CMR про дозвіл на ввезення товару на територію України за результатами екологічного контролю (а.с.27,28), який здійснюється у разі надання повного пакету документів, визначених п.5.3 Наказу Міністерства охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України №204 від 08.09.1999 року, серед яких обов'язковим є надання сертифікату якості.

Відповідач наполягає на тому, що постачальник повинен був виконати частину другу пункту 2.4 договору, а саме протягом п'яти робочих днів з дати поставки товару «надати покупцеві належним чином оформлений оригінал відповідного товаро-супровідного документа», тобто документа про якість товару (за поясненнями відповідача).

Отже, вказаний супровідний документ має бути визначений.

На запитання суду представник відповідача пояснив, що він не знає, який саме документ відсутній, але якщо таке передбачене в договорі, то постачальник має його виконати.

Судова колегія звертає увагу на те, що виконання постачальником частини другої пункту 2.4. договору поставки є необхідним лише «У випадку поставки партії товару без будь-якого товаросупровідного документа, наявність якого є обов'язковою відповідно до вимог чинного законодавства України та цього договору, та/або такого, який наданий Постачальником з порушенням умов цього договору та/або вимог чинного законодавства України».

Таким чином, відповідач має вказати, в чому є порушення позивачем умов договору та який обов'язковий документ, на його думку, відсутній в пакеті документів, що супроводжував товар, в тому числі при перетині кордону України.

Крім того, в разі відсутності документів, що підтверджують якість поставленого товару, відповідач повинен був діяти відповідно до п. 2.5 договору, тобто зафіксувати порушення в порядку, визначеному Інструкцією № П-7 (постанова Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1996 року) та надати суду відповідні докази порушення позивачем умов договору щодо подання покупцю документів про якість поставленого товару.

Так, відповідно до п.11. Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1996 року №П-7 (далі-Інструкція), одночасно з прийманням продукції за якістю проводиться перевірка комплектності продукції, а також відповідності тари, упаковки, маркування вимогам стандартів, технічних умов, Особливих умов, інших обов'язкових для сторін правил чи договору, кресленням, зразкам (еталонам).

Пунктом 14 Інструкції визначено, що приймання продукції за якістю і комплектністю здійснюється в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, Основними і Особливими умовами поставки, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також за супровідними документами, що посвідчують якість та комплектність продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація тощо).

Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не призупиняє прийомку продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектністю продукції і в акті вказується, які документи відсутні.

Таким чином, п.14 Інструкції визначає послідовність дій відповідача у випадку отримання партії товару без відповідних документів.

Враховуючи наведене, у разі поставки товару, що не відповідає умовам договору (в тому числі щодо відсутності передбачених договором документів), відповідач повинен скласти акт про фактичну якість та комплектність продукції, зазначивши при цьому, які документи відсутні.

Отже, у випадку відсутності певних документів разом із партією товару, складання такого акту про їх відсутність є обов'язком саме відповідача.

Як свідчать матеріали справи, поставлений позивачем товар був прийнятий відповідачем без зауважень, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними № РН-0001284 від 15.12.2015 р. та № РН-0001305 від 22.12.2015 р.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів його доводів про відсутність документації щодо якості товару або виявлення неналежної його якості на час прийняття товару від позивача, відповідні акти відсутні.

В судовому засіданні 11.10.2016 року представник відповідача пояснив, що акти, відповідно до Інструкції П-7, ним не складались.

Крім того, відповідно до ст. 666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання, а у разі не передання продавцем приналежностей товару або зазначених документів у встановлений строк, покупець вправі відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Однак, як вбачається з пояснень представника відповідача в судовому засіданні 11.10.2016 року, товар, поставлений позивачем ще у грудні 2015 року, відповідачем не повертався, від договору поставки покупець не відмовлявся.

Також судова колегія приймає до уваги, що товар, який поставлений відповідачу за видатковою накладною №РН-0001284 від 15.12.2015 року, а саме: сода каустична, був придбаний позивачем у фірми «PCC Trade & Servises GmbH», Duisburg (Німеччина) на підставі контракту №15-55 від 26.10.2015 року (а.с.171).

Пунктом 4.4 вказаного контракту передбачено перелік документів, якими супроводжується партія товару, в тому числі сертифікат якості.

Товар, поставлений відповідачу за видатковою накладною №РН-0001305 від 22.12.2015 року, а саме: кальцій хлористий харчовий, був придбаний позивачем у ТОВ «Зіракс» на підставі контракту №37-14Е від 31.12.2014 року, в п.6.7 якого передбачено перелік документів, якими супроводжується товар, в тому числі паспорт якості (а.с.179).

Вказані партії товару було доставлено на адресу ТОВ «Гадячсир» безпосередньо від виробників, про що свідчать договори позивача з перевізниками вантажів автомобільним транспортом №Д-03/11/15 від 06.11.2015 року, №Д-01122014 від 01.12.2014 року, заявки на перевезення вантажу №1/12 від 03.12.2015 року, №16/12 від 16.12.2015 року, в яких місцем відгрузки товару вказана адреса відповідача (а.с.174,177, 185, 188).

Таким чином, товар постачався безпосередньо відповідачу разом із супровідними документами, в тому числі сертифікатом якості, що підтверджується штемпелем на CMR про дозвіл на ввезення товару на територію України за результатами екологічного контролю (а.с.27,28), який здійснюється у разі надання повного пакету документів, визначених п.5.3 Наказу Міністерства охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України №204 від 08.09.1999 року, серед яких обов'язковим є надання сертифікату якості.

З урахуванням наведеного, доводи апелянта є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Полтавської області.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 14.07.2016 року у справі №917/675/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 12.10.2016 року.

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Шепітько І.І.