Постанова № 62005257, 11.10.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2016 р. Справа № 902/766/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Розізнана І.В.

судді Грязнов В.В. ,

судді Мельник О.В.

при секретарі судового засідання Берун О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард" на ухвалу господарського суду Вінницької області від 05.09.2016р. у справі №902/766/16 (суддя Білоус В.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард" (Черкаська обл., м. Умань)

до відповідачів: 1) Центрального відділу державної виконавчої служби м. Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (м. Вінниця); 2) приватного підприємства "Автомагістраль" (Київська обл., Вишгородський р-н, с. Синяк); 3) публічного акціонерного товариства "Уманьавтодор" (м. Вінниця)

про зняття арешту з майна

за участю представників сторін:

позивача - Маркович В.О., представник за довіреністю №3 від 19.09.2016р.;

відповідача-1 - не з'явився;

відповідача-2 - не з'явився;

відповідача-3 - не з'явився;

Судом роз'яснено представнику права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авангард" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, приватного підприємства "Автомагістраль" та публічного акціонерного товариства "Уманьавтодор" про зняття арешту з майна.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 05.09.2016р. у справі №902/766/16 позовну заяву повернуто позивачу на підставі п. 4 ч. 2 ст. 54, п. 3 ч.1 ст. 63 ГПК України.

Не погоджуючись з винесеною судом першої інстанції ухвалою, товариство з обмеженою відповідальністю "Авангард" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, справу направити на розгляд по суті до місцевого господарського суду.

Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що ухвала про повернення позовної заяви винесена з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню.

Скаржник посилається на п. 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012р. №9, в якому вказано, що відповідно до статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб'єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 1 ГПК. Таким чином, на виконання даної норми, позов було подано не тільки до органу ДВС, а й до стягувача та боржника за виконавчим провадженням, в межах якого накладався арешт на майно позивача. Скаржник зазначає, що повернення позовної заяви без розгляду у зв'язку з тим, що в позовній заяві не вказано доказів, які б підтверджували порушення відповідачами 2, 3 прав і законних інтересів позивача не є підставою для повернення позовної заяви в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України. Суд першої інстанції не заперечує існування спору між позивачем та відповідачем-1, проте, в порушення норм ГПК, відмовився прийняти позовну заяву до розгляду. Скаржник вказує, що Господарський процесуальний кодекс України після порушення провадження у справі надає судді право залучити іншого відповідача, замінити неналежного відповідача або відмовити у задоволенні позову, якщо відповідачами не були порушені права позивача. Проте, суддя першої інстанції вирішив не користуватися вищевказаними правами і безпідставно та необґрунтовано повернув позовну заяву без розгляду.

Приватне підприємство "Автомагістраль" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. №26022/16 від 10.10.2016р.), в якому заперечує доводи апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції без змін. Також, у зв'язку із відсутністю можливості прибути в судове засідання просить розглядати апеляційну скаргу без участі повноважного представника підприємства.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.09.2016р. скаржнику поновлено строк на апеляційне оскарження ухвали суду, скаргу позивача прийнято до провадження.

В судовому засіданні 11.10.2016р. представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу направити на розгляд до суду першої інстанції.

Представники відповідачів в судове засідання 11.10.2016р. не з'явилися, про день, час та місце судового засідання повідомлялися у встановленому законом порядку.

Враховуючи положення ст.102 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, відповідач-2 у відзиві на апеляційну скаргу (вх. №26022/16 від 10.10.2016р.) просить розглядати апеляційну скаргу без участі його повноважного представника, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали позовної заяви та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представника скаржника, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Повертаючи позивачу без розгляду позовну заяву на підставі п. 4 ч. 2 ст. 54 ГПК України та п. 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України, суд першої інстанції послався на те, що всупереч вимогам закону в позовній заяві не вказано обставин (не надано доказів), які б підтверджували порушення відповідачами-2,3 прав та законних інтересів позивача, та не вказано вимог до відповідачів-2,3.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 3.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р. недодержання вимог статей 54, 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПК щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК України.

Згідно п. 4 ч. 2 ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що статтею 23 ГПК України встановлено, що позов може бути подано кількома позивачами або до кількох відповідачів. При цьому, встановлено, що кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно. Статтею 24 ГПК України передбачені дії господарського суду при вирішенні питання про можливість розгляду справи у випадках, коли відповідач, що зазначений позивачем у позові, не повинен відповідати за цим позовом. Так, за приписами вказаної процесуальної норми господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Враховуючи викладене, посилання суду першої інстанції на необхідність повернути позивачу без розгляду позовну заяву, оскільки ним не надано суду доказів, які б підтверджували порушення відповідачами-2,3 прав та законних інтересів позивача не ґрунтуються на положеннях закону, адже чинне процесуальне законодавство не пов'язує вирішення питання про можливість прийняття позовної заяви до розгляду із встановленням кола учасників судового процесу.

Судова колегія зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обґрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми.

За змістом вказаної норми, суддя повертає позовну заяву з посилання на пункт 3 названої статті, лише у разі, якщо в її тексті відсутній виклад обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, відсутнє посилання на докази, що підтверджують обставини, викладені у позовній заяві.

Якщо у позовній заяві є посилання на докази, що підтверджують викладені обставини, але самі докази до позовної заяви не додані, таку заяву не можна повертати з посиланням на ст. 63 ГПК України. У цьому випадку суддя у процесі підготовки справи до розгляду ухвалою витребовує ці докази від позивача чи відповідача.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає необґрунтованим повернення позовної заяви з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України, оскільки, як зазначено у п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18, суд не вправі повернути позовну заяву на підставі пункту 3 частини першої статті 63 ГПК з мотиву неподання документів, що є доказами, або подання не засвідчених належним чином копій документів, оскільки позивач може їх подавати до закінчення розгляду справи.

При цьому, судом апеляційної інстанції береться до уваги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або становить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру. На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу.

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом.

Практика Європейського суду свідчить про те, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, а з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Суди повинні переконатися у тому, що право доступу особи до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець (справа "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини", рішення від 4 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції").

Отже, враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про повернення позову без розгляду є незаконним, необґрунтованим та не відповідає нормам процесуального права, а тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа передачі на розгляд господарському суду.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард" на ухвалу господарського суду Вінницької області від 05.09.2016р. у справі №902/766/16 - задоволити.

2. Ухвалу господарського суду Вінницької області від 05.09.2016р. у справі №902/766/16 - скасувати.

3. Справу передати на розгляд до господарського суду Вінницької області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом XII-1 Господарського процесуального кодексу України.

5. Справу повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Мельник О.В.