Постанова № 62004719, 11.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2016 р. Справа№ 925/709/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Майданевича А.Г.

за участю представників сторін:

від позивача: Клименко Ф.І. - дов. б/н від 16.08.2016р.

від відповідача: Пушкарьов О.О. - дов. №18-05-16/1 від 18.05.2016р.

від третьої особи: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Шполатехагро" на рішення Господарського суду Черкаської області від 07.04.2016р.

у справі № 925/709/15 (суддя Спаських Н.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд"

до Приватного акціонерного товариства "Шполатехагро"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Агропротект"

про стягнення коштів

В судовому засіданні 11.10.2016р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд" звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Шполатехагро" про стягнення основного боргу в сумі 12 141,14 грн.; штрафу на підставі п. 6.2. Основного договору в розмірі 20% від заборгованості на суму 709963,43 грн.; пені в сумі 1 342 719,28 грн.; 30% річних на підставі п. 6.5.2. Основного договору в розмірі 99200,37 грн.; 50% річних на підставі п. 6.5.3. Основного договору в сумі 1 165 528,10 грн.; інфляційне збільшення в сумі 1 838 039,55 грн., а всього - 5 167 591,87 грн. (враховуючи всі уточнення позовних вимог в останній редакції від 01.04.2016р., які прийняті судом до розгляду).

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем виконання зобов'язань згідно з договором від 04.11.2014 про заміну боржника у зобов'язанні (переведення боргу) на підставі договору поставки № 1501-1 від 15.01.2014 (Основний договір), укладеного між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Агропротект".

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 07.04.2016р. у справі №925/709/15 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Шполатехагро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд" 12 141,14 грн. залишку основного боргу, 75 035,39 грн. як 3% річних, 902 864,57 грн. інфляційних на підставі договору про заміну боржника у зобов'язанні (переведення боргу) від 04.11.2014 року та 19 800,82 грн. на відшкодування сплаченого судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апелянт зазначає, що внаслідок виконання ним пунктів 2, 5 угоди про реструктуризацію заборгованості - предмет спору між сторонами у справі відсутній.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Шполатехагро" 18.05.2016р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Яковлєв М.Л., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 13.07.2016р.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції склад колегії суддів змінювався, розгляд справи у відповідності до ст. 77 ГПК України відкладався, останній раз на 11.10.2016р.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 11.10.2016р. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 11.10.2016р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, та з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Представник третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції 11.10.2016р., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з'явився, причини неявки суду не повідомив, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 29.10.2015р. провадження у справі припинено за відсутністю предмету спору з підстав подання відповідачем доказів сплати боргу на користь позивача.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2016р., ухвалу суду першої інстанції скасовано з підстав передчасного висновку суду про відсутність між сторонами предмету спору, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.

При повторному розгляді справи місцевим господарським судом встановлено, що між позивачем та третьою особою у справі було укладено договір поставки № 1501-1 від 15.01.2014 року, за умовами якого позивач поставляє, а третя особа зобов'язується прийняти та оплатити засоби захисту рослин та іншу хімічну продукцію, ціна та обсяги поставки якої визначаються у специфікаціях. ( а.с. 15 том 1).

04.11.2014 року між позивачем, відповідачем та 3 особою укладено договір про заміну боржника в зобов'язанні (переведення боргу), за яким третя особа (як Первісний боржник) перевів на відповідача (Новий боржник) частину свого боргу перед позивачем за договором поставки № 1501-1 від 15.01.2014 року (Основний договір) зі сплати основного боргу в розмірі 3 549 817,14 грн., що виникла на підставі Основного договору.

Доводи відповідача про те, що згідно листа третьої особи № 2/2411 від 24.11.2014 року договір переведення боргу від 04.11.2014 року слід вважати неукладеним, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані, оскільки вказаний договір підписано всіма сторонами і питання його розірвання чи припинення дії може бути вирішено лише за спільною згодою сторін.

Чинним ЦК України не передбачено правових наслідків у вигляді припинення зобов'язання, у випадку направлення (після підписання договору) повідомлення стороною договору листа своєму контрагенту з проханням договір вважати неукладеним. Такі листи можуть трактуватися лише як пропозиція щодо зміни договору чи його розірвання.

Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням господарського суду Київської області від 21.07.2015р. у справі № 911/2398/15, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2015р., відмовлено ПрАТ "Шполатехагро" у позові про визнання неукладеним договору про заміну боржника у зобов'язанні (переведення боргу) від 04.11.2014р.

Таким чином, договір про заміну боржника у зобов'язанні (переведення боргу) від 04.11.2014р. є дійсним, доказів протилежного матеріали справи не містять.

21.09.2015 року між позивачем, відповідачем, ТОВ "Семтек Інвест" та ТОВ "Мировые семена" було укладено договір про реструктуризацію заборгованості (а.с. 218 том 1).

За умовами цього договору між позивачем та іншими учасниками цього договору було визначено, які суми боргу мають ці товариства перед позивачем, як постачальником товару.

Згідно п.2 договору про реструктуризацію заборгованості від 21.09.2015р. визначено, що відповідач приймає на себе безспірні зобов'язання сплатити на розрахунковий рахунок позивача за договором про заміну боржника у зобов'язанні від 04.11.2014р. суму грошових коштів у розмірі 2 423 613,34 грн. до 30.09.2015р.

Пунктом 7 цього ж договору визначено, що з моменту виконання відповідачем зобов'язання згідно п. 2 договору, всі зобов'язання відповідача за договором про заміну боржника у зобов'язанні від 04.11.2014р. вважаються виконаними в повному обсязі, а договір про заміну боржника від 04.11.2014р. буде вважатися припиненим. При цьому зі сторони позивача прощаються всі обґрунтовано та необґрунтовано нараховані суми пені, інших санкцій, процентів річних, інфляційного збільшення та інші вимоги до відповідача по договору про заміну боржника від 04.11.2014р. (в т.ч. з урахуванням положень договору поставки № 1501-1 від 15.01.2014р.). Спір між позивачем та відповідачем по справі № 925/709/15 слід вважати врегульованим, а предмет спору - відсутнім. Доказом реалізації цього пункту є відповідні платіжні документи відповідача.

На виконання умов п. 2 договору про реструктуризацію заборгованості від 21.09.2015р. відповідачем на користь позивача сплачено до 30.09.2015 року 2 424 000,00 грн. заборгованості згідно платіжних доручень № 1265 від 28.09.2015р. на суму 424 000,00 грн., № 1277 від 28.09.2015р. на суму 250 000,00 грн., № 361 від 28.09.2015р. на суму 500 000,00 грн.; № 363 від 28.09.2015р. на суму 50 000,00 грн., № 1280 від 29.09.2015р. на суму 1 200 000,00 грн., належним чином завірені копії містяться в матеріалах справи (а.с.222-226, т.1).

Всі призначення платежів містять посилання на оплату "зг. дог. про заміну боржника в зобов'язанні (переуступка боргу) від 04.11.14".

Однак, позивач заперечує припинення для відповідача зобов'язань за договором про заміну боржника від 04.11.2014р. внаслідок лише повної сплати боргу на виконання п. 2 договору про реструктуризацію заборгованості від 21.09.2015 року, з мотивів того, що істотною умовою договору про реструктуризацію від 21.09.2015 року було те, що цей договір лише вступає в силу після сплати відповідачем на користь позивача 2 423 613,34 грн. в рахунок погашення боргу по договору про заміну боржника від 04.11.2014р. (п. 12).

Пунктом 13 договору про реструктуризацію заборгованості від 21.09.2015р. передбачено, що у разі невиконання умов даної угоди якою-небудь зі сторін, всі умови даної угоди втрачають свою юридичну силу (а.с. 221 том 1).

Як зазначено вище, угоду про реструктуризацію боргу від 21.09.2015р. підписали 4 юридичні особи (позивач та 3 боржника). При цьому для кожного підприємства-боржника вказано розмір його боргового зобов'язання та обов'язок і строки його сплати.

Крім сплати боргу за договором про заміну боржника від 04.11.2014р., пунктом 5 угоди про реструктуризацію боргу від 21.09.2015р. для відповідача також передбачено і сплату на користь позивача 1 668 078,38 грн. по договору поставки товару № 180915 від 18.09.2015р. до 01.10.2015р. (а.с. 220 том 1).

Як зазначає відповідач в апеляційній скарзі, на виконання п.5 угоди про реструктуризацію боргу від 21.09.2015р. ним було перераховано позивачу 200000,00 грн., однак позивач, всупереч пункту 6 цієї ж угоди не перерахував вказану суму ТОВ «Світові Насіння», у зв'язку з чим, на думку відповідача, останній згідно ст. 509 ЦК України став кредитором, а позивач - боржником, а тому згідно ч. 2 ст. 594 ЦК України, відповідач притримав сплату суми у розмірі 1 468 079,80 грн. до моменту оплати позивачем суми 200 000,00грн. на користь ТОВ «Світові Насіння».

Однак, проаналізувавши угоду про реструктуризацію боргу від 21.09.2015р., колегія суддів вважає, що вказана угода не містить прямих положень/пунктів у яких було б зазначено про взаємозв'язок між сплатою позивачем 200 000,00грн. на користь ТОВ «Світові Насіння» та між сплатою відповідачем 1 468 079,80 грн. на користь позивача.

У зв'язку з цим, доводи апеляційної скарги відповідача про притримання ним сплати суми 1 468 079,80 грн. до моменту оплати позивачем суми 200 000,00грн. на користь ТОВ «Світові Насіння» є необґрунтованими, оскільки такі права і обов'язки не передбачені угодою про реструктуризацію боргу від 21.09.2015р., а тому колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не надано доказів про виконання ним свого зобов'язання, передбаченого пунктом 5 вказаної угоди.

Крім того, доводи апеляційної скарги відповідача про виконання ним п. 2 угоди про реструктуризацію боргу у зв'язку з чим предмет спору між сторонами у справі став вичерпаним є необґрунтованими, оскільки сторони у пункті 13 вказаної угоди зазначили, що у разі невиконання умов даної угоди якою-небудь зі сторін, всі умови даної угоди втрачають свою юридичну силу, а тому виконання відповідачем пункту 2 вказаної угоди лише спричинило вступ у силу всієї угоди загалом.

Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що така обставина настала навіть внаслідок поведінки самого відповідача, який не виконав п. 5 цієї ж угоди, а не інших учасників угоди від 21.09.2015 року.

У відповідності до ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не довів суду, що спрацюванню умови п. 13 договору про реструктуризацію заборгованості від 21.09.2015 року недобросовісно сприяв позивач, особливо враховуючи, що п. 5 цього ж договору не виконав сам відповідач і в цьому йому ніхто не перешкоджав.

Як вірно зазначено місцевим господарським судом, всі домовленості сторін за договором про реструктуризацію заборгованості від 21.09.2015 року на час розгляду справи є такими, що припинилися, на підставі п. 13 цього договору.

Як зазначає позивач, відповідач не сплатив на його користь всю суму боргу в розмірі 3 549 817,14 грн., як передбачено п. 1.2.1. договору про переведення боргу від 04.11.2014 року, оскільки залишок боргу становить 12 141,14 грн.

Вказане твердження позивача колегія суддів вважає обґрунтованим з огляду на наступне.

Сторонами визнаються повністю та підтверджуються долученими до справи платіжними дорученнями відомості про отримані кошти позивачем від відповідача за період з 19.12.2014 року по 30.09.2015 року на виконання умов договору про переведення боргу від 04.11.2014 року .

Однак в частині різниці суми боргу 12 141,14 грн. відповідач вважає, що ці кошти були сплачені позивачу в платежі 12 527,80 грн., який відповідач перерахував позивачу на підставі рахунку-фактури № РТ-0000121 від 16.03.2015 року та із посиланням на цей рахунок (а.с. 163, 172 том 2).

Як вбачається із виписок позивача про отримання коштів на його рахунок (а.с. 117 том 2), кошти в сумі 12 527,80 грн. надійшли позивачу від відповідача з призначенням платежу : оплата коригування вартості зг.рах. № РТ-0000121 від 16.03.2015 року.

Проте, у вказаному рахунку міститься посилання на договір КА-7 від 28.07.2014 року, стосунок якого до договору про переведення боргу від 04.11.2014 року між сторонами, яким обґрунтовано позов у справі, суду не доведено.

Крім того, відповідач не надав доказів того, що він звертався до позивача із листом про корегування призначення платежу при сплаті 12 527,80 грн. і просив частину цих коштів в сумі 12 141,14 грн. зарахувати по договору про переведення боргу від 04.11.2014 року.

Доводи відповідача про те, що якщо у п. 2 договору про реструктуризацію заборгованості від 21.09.2015 року було визначено, що відповідач повинен перерахувати позивачу лише 2 423 613,34 грн. і це автоматично доводить отримання позивачем і 12 141,14 грн. у складі платежу в розмірі 12 527,80 грн., суд також вважає необгрунтованими.

На умови договору про реструктуризацію заборгованості від 21.09.2015 року сторони не вправі посилатися через п. 13 цього договору, з умовою про припинення всіх домовленостей за договором у випадку невиконання його умов будь-якою зі сторін.

На підставі викладеного, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 12 141,14 грн. залишку основного боргу за умовами п. 1.2.1. договору про переведення боргу від 04.11.2014 року, а строк виконання цього зобов'язання є таким, що настав.

При цьому, колегія суддів не погоджується із доводами позивача про те, що він має право нараховувати санкції за прострочення відповідачем виконання зобов'язання по договору про заміну боржника від 04.11.2014 року в розмірі та на умовах, які були передбачені Основним договором (поставки від 15.01.2014 року № 1501-1).

Згідно статті 514 ЦК України при заміні кредитора до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, якщо інше не буде передбачено, зокрема, договором між Первісним і Новим кредитором, то до Нового кредитора перейдуть всі права щодо зобов'язання на стягнення основного боргу і на всі передбачені договором санкції.

Стаття 520 ЦК України визначає, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Зазначене правило розповсюджується тільки на випадки заміни боржника за договором. В разі загального правонаступництва обов'язки переходять до нового боржника автоматично незалежно від волі кредитора.

Тобто, на думку колегії суддів, лише при загальному правонаступництві відбувається заміна сторони у Основному договорі і настає автоматичне поширення на нову особу всіх умов Основного договору, що не є наслідком переведення боргу.

Тому, у договорі про переведення боргу сторони повинні чітко висловитися і про суть переведеного зобов'язання і про відповідальність за його невиконання, якщо ця відповідальність сторонам потрібна.

Також, згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Тобто, до зобов'язань, передбачених ст. 520 ЦК України для Нового боржника ("боржник у зобов'язанні"), відносяться лише обов'язки за предметом договору і до них автоматично не відносяться санкції, які повинна сплатити сторона за порушення умов договору.

З цього випливає, що всі питання про накладення і стягнення пені, штрафу, відсотків річних, інфляційних та інших платежів за невиконання Новим боржником умов угоди про переведення боргу, повинні вирішуватися в угоді про переведення боргу, оскільки ЦК України не регламентує спеціальною нормою, що на Нового боржника переходять також і всі забезпечення по виконанню переведеного зобов'язання, які приймав на себе Попередній боржник за Основним договором.

Виходячи із принципу свободи договору, в угоді про переведення боргу може бути передбачено, що Новий боржник за невиконання переведеного на нього зобов'язання відповідає на умовах та в обсягах, які передбачені Основним договором, однак ця умова повинна бути чітко обумовлена.

Натомість, договір про заміну боржника в зобов'язанні від 04.11.2014 року містить такі умови щодо зобов'язань відповідача, як Нового боржника:

п. 1.2. та всі похідні з нього пункти вказують, що Первісний боржник переводить на Нового боржника:

1.2.1. - частину заборгованості з основного боргу в розмірі 3 549 817,14 грн. ;

1.2.2.- грошові зобов'язання, що передбачені п. 3.4. Основного договору (стосовно визначення ціни товару при зміні курсу долара);

1.2.3. - інші обов'язки передбачені Основним договором;

Пунктом 1.3., як істотну умову договору сторонами визначено, що всі зобов'язання, передбачені п. 1.2. цього договору Новий боржник повинен виконати протягом 5 календарних днів після підписання цього договору.

Такий термін виконання зобов'язань ніяким чином не може включати в себе і сплату санкцій за Основним договором, оскільки вони у п'ятиденний термін не можуть бути навіть нараховані, бо прострочка зобов'язання, як підстава нарахування санкцій, виникне лише на шостий день.

З цих підстав фраза "інші обов'язки передбачені Основним договором" у п. 1.2.3. договору переведення боргу від 04.11.2014 року не є доказом прийняття відповідачем на себе обов'язку сплачувати санкції, за невиконання умов договору від 04.11.2014 року, по умовах Основного договору від 15.01.2014 року, як це доводить позивач.

Крім того, змістом ст. 509 ЦК України підтверджується, що до поняття зобов'язання, по якому замінюється боржник (ст. 520 ЦК України) не відноситься сплата санкцій за його невиконання. Поняття санкцій розкривається в інших нормах ЦК України, зокрема, у главі 49 про забезпечення виконання зобов'язання.

Зі змісту договору переведення боргу від 04.11.2014 року також не випливає, що при його підписанні відповідач прийняв на себе обов'язок сплатити вже нараховані на той час санкції Первісному кредитору за порушення умов Основного договору від 15.01.2014 року.

Колегія суддів критично відноситься до доводів позивача, що пункт 3.1. договору про заміну боржника в зобов'язанні від 04.11.2014 щодо зобов'язань Нового боржника виконати обов'язки Первісного боржника перед Кредитором на умовах Основного договору, означає, що Новий боржник за цим пунктом зобов'язався нести відповідальність Первісного боржника за належне виконання обов'язків на умовах Основного договору. Якби сторонами малося на увазі саме це, то це було б чітко висловлено у змісті вказаного пункту.

На думку колегії суддів, "виконання обов'язків" за договором, про що згадується у п. 3.1. договору від 04.11.2014, одночасно не є одним і тим же, що і "несення відповідальності" за невиконання цих обов'язків, бо обов'язки за договором та відповідальність за їх невиконання для відповідача віднесено до різних пунктів договору.

Так, умовами п. 3.4. (Основного) договору № 1501-1 поставки від 15.01.2014 року передбачено обов'язок Первісного боржника визначити самостійно та сплатити вартість товару при збільшені курсу долара США порівняно із тим, що закладено у Специфікації.

Пункт 2.2. Основного договору обумовлює обов'язок покупця сплатити кошти за товар у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів у національній валюті на визначений у договорі рахунок постачальника. Датою оплати вважається день зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

На думку колегії суддів, це і є прикладом обов'язку, який повинен нести відповідач на умовах Основного договору згідно п. 3.1. договору переведення боргу від 04.11.2014 року, але не відповідальністю на умовах Основного договору.

Колегія суддів вважає, що відповідальність відповідача за невиконання умов договору про заміну боржника у зобов'язанні (переведення боргу) від 04.11.2014 року встановлюється лише цим договором, а не умовами Основного договору.

Крім того, сторонами спеціально внесено до договору від 04.11.2014 року розділ про відповідальність сторін і вирішення спорів, в якому п. 4.1. передбачає, що у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством.

Пункт 4.2. договору переведення боргу від 04.11.2014 року встановлює для Первісного боржника (а не для відповідача) відповідальність у виді штрафної неустойки в розмірі 200 грн. за кожний день затримки виконання обов'язку, передбаченого п. 3.2. цього договору (про передачу документів до 06.11.2014 року, які засвідчують дійсність вимог Кредитора за Основним договором).

В той же час, пункт 4.1. договору від 04.11.2014 року про встановлення відповідальності за порушення умов цього договору лише на умовах, що визначаються договором та (або) законодавством України, є істотною умовою, з приводу якої сторонами було досягнуто спеціальної згоди.

Жодних доводів про можливість невиконання п. 4.1. договору про переведення боргу від 04.11.2014 року позивачем суду не надано.

За загальним правилом, у відповідності до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про відсутність підстав для покладання на відповідача відповідальності, передбаченої умовами Основного договору, оскільки умовами договору від 04.11.2014 року про переведення боргу прямо не передбачено відповідальність відповідача на умовах Основного договору і п. 4.1. прямо вказує на те, що за порушення зобов'язання, що виникає з цього договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) законодавством України.

Згідно п. 5.4. договору переведення боргу від 04.11.2014 року усі правовідносини, що виникають з цього договору або пов'язані з ним, у т.ч. (про) визначення наслідків недійсності або порушення Договору, регламентуються цим Договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

Даний пункт, як істотна умова договору, також прямо визначає, що наслідки порушення Договору регламентуються цим же Договором, або чинним законодавством України, а не умовами Основного договору від 15.01.2014 року.

Крім того, 05.11.2014 року між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду до договору поставки № 1501-1 від 15.01.2014 року (а.с. 17), за умовами якої пункти 3.3. і 3.4. Основного договору про перерахунок ціни договору в зв'язку зі зміною курсу долара видаляються повністю.

Також п. 6.5. Основного договору, який у похідних підпунктах встановлює різну відповідальність для покупця за прострочення оплати товару (20,30,50%) річних замінюється на нову редакцію, яка встановлює зобов'язання Покупця у випадку невиконання п. 3.2. Основного договору сплатити на підставі ст. 625 ЦК України, крім суми боргу, лише 20% річних, якщо більший розмір процентів не встановлено додатками до цього договору.

На вимогу місцевого господарського суду надати пояснення про юридичний зміст цієї додаткової угоди та причини застосовування процентів річних при розрахунках позовних вимог у більших сумах, ніж передбачено цією угодою, позивач повідомив, що він цю угоду вважає такою, що не стосується предмету спору (а.с. 156 том 2).

Колегія суддів, оцінивши умови додаткової угоди від 05.11.2014 року ( а.с. 17 том 1) зазначає, що вона не має відношення до обов'язків виконання відповідачем умов договору переведення боргу від 04.11.2014 року, у зв'язку з наступним.

Нова редакція п. 6.5. Основного договору, яка визначена цією додатковою угодою, визначає відповідальність Покупця за невиконання зобов'язань щодо термінів оплати товару та (або) невиконання зобов'язань, передбачених у п. 3.2. (Основного) договору.

Пункти 2.1. та 3.2. Основного договору визначають, що строки оплати товару визначаються за Специфікаціями (а.с. 139-151 том 2), які встановлюють, що остаточно товар повинен бути оплачений до 15.11.2014 року.

Натомість п. 1.3. договору переведення боргу від 04.11.2014 року визначає, що відповідач, як Новий боржник, повинен сплатити кошти в сумі 3 549 817,14 грн. (як частину основного боргу Первісного боржника) протягом 5 календарних днів після підписання цього договору, тобто, до 09.11.2014 року включно.

Додаткова угода від 05.11.2014 року, яка підписана на наступний день після укладення сторонами договору про переведення боргу від 04.11.2014 року, у п. 3 встановлює, що вона є невід'ємною частиною (Основного) договору і жодним словом не посилається на зміст договору про переведення боргу від 04.11.2014 року.

Угода про переведення боргу від 04.11.2014 року має свій предмет регулювання, а додаткова угода від 05.11.2014 року - свій та без застереження, що вони мають доповнювати чи змінювати одна одну. На думку колегії суддів, це виключає можливість тлумачення умов додаткової угоди від 05.11.2014 року як зміну умов договору про переведення боргу від 04.11.2014 року чи встановлення обов'язку відповідача враховувати при виконанні договору про переведення боргу умови додаткової угоди від 05.11.2014 року.

Таким чином, виходячи з викладеного, оскільки п. 4.1. договору про переведення боргу від 04.11.2014 року прямо визначає, що за порушення зобов'язання, що виникає з цього договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством, на відповідача не поширюється відповідальність, встановлена умовами Основного договору (з урахуванням чи без) умов додаткової угоди від 05.11.2014 року до Основного договору.

Оскільки умовами договору про переведення боргу від 04.11.2014 року не передбачено встановлення для відповідача відповідальності у вигляді штрафу та пені, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для застосування даних санкцій до відповідача.

Однак, колегія суддів вважає, що позивач має право на стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, які передбачені ст. 625 ЦК України, враховуючи наступне.

Згідно п. 4.1. договору про переведення бору від 04.11.2014 року відповідач прийняв на себе обов'язок нести відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевим господарським судом вірно обґрунтовано неможливість поширення на відповідача умов відповідальності у розмірі 20,30,50% річних згідно ст. 625 ЦК України на умовах Основного договору.

Однак стаття 625 ЦК України гарантує кредитору право нарахувати 3% річних та інфляційні втрати за порушення грошового зобов'язання, незалежно від того, чи була передбачена така відповідальність умовами договору. Крім того, п. 4.1. договору про переведення боргу визначає для відповідача відповідальність, встановлену нормами чинного законодавства України.

Необгрунтованими також є доводи відповідача про те, що позивач прямо не посилається у позовній заяві на ст. 625 ЦК України, а тому відповідальність за цією статтею суд не повинен покладати на відповідача.

Дану статтю позивач вказав у переліку норм, якими він керувався при складенні позовної заяви перед прохальною частиною позову.

У відповідності до роз'яснення абз. 7 п. 3.12 постанови пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

При обґрунтуванні позовних вимог представник позивача посилався на застосування ст. 625 ЦК України при стягненні з відповідача 20,30,50 відсотків річних та інфляційних втрат, хоча і просив застосувати при цьому п. 6.5. Основного договору від 15.01.2014 року (цей пункт прямо посилається на дану норму ЦК України).

Позивач не вказував, що його вимоги про стягнення відсотків річних та інфляційних базуються на іншій нормі чинного законодавства, ніж ст. 625 ЦК України.

Перевіривши розрахунки позивача по відсотках річних та інфляційних, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про їх часткове задоволення виходячи наступних розрахунків:

3 549 817,14 грн. боргу ( за період з 15.11.2014 року по 17.12.2014 )

3% річних становить 9628,27 грн., а інфляційних 175 964,44 грн.

3 499 817,14 грн. боргу (за період з 18.12.2014 року по 15.03.2015 )

3% річних становить 25 313,75 грн., а інфляційних 299 734,84 грн.

2 999 817,14 грн боргу (за період з 16.03.2015 року по 25.03.2015 )

3% річних становить 2465,60 грн., а інфляційних - 0 грн., оскільки період визначено менше місяця.

2 436 141,14 грн. боргу (за період з 26.03.2015 по 28.09.2015)

3% річних становить 37 443,16 грн., а інфляційних 426813,10 грн.

2 141,14 грн. боргу (за період з 29.09.2015 року по 31.03.2016 )

3% річних становить 184,61 грн., а інфляційних 352,19 грн.

Загальна сума 3% річних становить 75 035,39 грн., а інфляційних втрат - 902 864,57 грн.

З приводу визначення залишку основного боргу для обрахунку інфляційних та відсотків річних між сторонами спору немає.

Початок періоду нарахування позивач визначив за умовами специфікацій до Основного договору (остаточний розрахунок слід провести до 15.11.2014 року). У відповідності до положень п. 1.3. договору про переведення боргу від 04.11.2014 року, який дає можливість почати розрахунок з 09.11.2014 року, свої позовні вимоги позивач не змінював.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача лише 12141,14 грн. залишку основного боргу, 75 035,39 грн. як 3% річних, 902 864,57 грн. інфляційних на підставі договору про заміну боржника у зобов'язанні (переведення боргу) від 04.11.2014 року, а в решті вимог слід відмовити.

Разом з цим, колегія суддів критично відноситься до вимог позивача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу про скасування оскаржуваного рішення та прийняття нового рішення про повне задоволення позову, оскільки відповідно до розділу XII ГПК України, перегляд судових рішень в апеляційному порядку здійснюється на підставі поданої стороною апеляційної скарги, у якій зазначаються вимоги та підстави особи, з яких порушено питання про перегляд рішення.

Таким чином, оскільки апеляційну скаргу подано відповідачем, то відповідно до ст. 96 ГПК України позивач, отримавши апеляційну скаргу, має право подати відзив на неї, у зв'язку з цим процесуальним законом не передбачено право сторони подавати свої вимоги щодо перегляду рішення - у відзиві на пеляційну скаргу.

Разом з тим, доводи позивача про позбавлення судом права на отримання штрафних санкцій передбачених Основним договором, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції та спростовуються матеріалами справи.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Шполатехагро" на рішення Господарського суду Черкаської області від 07.04.2016р. у справі № 925/709/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 07.04.2016р. у справі № 925/709/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи №925/709/15 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

А.Г. Майданевич