Постанова № 62004464, 10.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2016 р. Справа№ 910/8264/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коршун Н.М.

суддів: Дикунської С.Я.

Алданової С.О.

за участю представників:

Від позивача: Іващенко О.В. - представник за довіреністю.

Від відповідача: Кобилецький В.В. - представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житлово-будівелного кооперативу "Верстат-12"

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2016 року

у справі № 910/8264/16 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товирства "Київенерго"

до Житлово-будівельного кооперативу "Верстат-12"

про стягнення розмірі 153 250,73 грн.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Верстат-12" про стягнення 153 250,73 грн., з яких 86 566,02 грн. основного боргу, 60 809,27 грн. інфляційні втрати та 5 875,44 грн. - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1030071 від 24.11.2000 року щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, у зв'язку з чим за останнім виникла заборгованість за надані позивачем послуги з теплопостачання.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.02.2012 року у даній справі позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго» задоволено частково, а саме припинено провадження у справі в частині стягнення 13 667,36 грн. основного боргу. Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Верстат-12" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 72 898 (сімдесят дві тисячі вісімсот дев'яносто вісім) грн. 66 коп. основного боргу, 60 809 (шістдесят тисяч вісімсот дев'ять) грн. 27 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 5 875 (п'ять тисяч вісімсот сімдесят п'ять) грн. 44 коп. - 3% річних, 2 298 (дві тисячі двісті дев'яносто вісім) грн. 76 коп. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що мешканці будинку відповідача сплачували за гарячу воду, виходячи з вартості м3 гарячої води, як це передбачено постановою КМУ №630 від 21.07.2005 року, тоді як позивачем нараховано заборгованість відповідачу, виходячи із вартості Гігакалорії.

Крім того, апелянт стверджує, що у відповідності до чинного законодавства позивач отримує за рахунок коштів бюджету різницю між затвердженим розміром ціни (тарифу) та розміром економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) зазначених послуг (субвенції).

Також, апелянт стверджує, що будинок не обладнаний лічильником гарячої води, а тому він не може контролювати кількість поставленої гарячої води через квартирні засоби обліку води мешканців.

Окрім цього, апелянт зазначає, що він не є безпосереднім споживачем гарячої води, не використовує її, а тому не може за неї сплачувати.

Апелянт вважає, що згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії", який набрав чинності 25.04.2014 року, внесено зміни до Закону України "Про житлово-комунальні послуги", які передбачають укладення безпосередніх договорів між позивачем та споживачами, тоді як договір № 1030071 від 24.11.2000 року не приведений у відповідність з чинним законодавством, а тому втратив чинність.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти її вимог заперечує та просить суд залишити її без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.11.2000 року між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", яке змінило найменування на Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом "Верстат-12" (абонент) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1030071, за умовами якого предметом договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді у будинку № 3-Б по просп. Свободи у м. Києві, на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2.1 договору при виконанні умов договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Пунктом 2.2.1 договору передбачено, що енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до договору.

Згідно з п. 2.3.1 договору абонент зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Згідно п. 2.3.2. договору абонент зобов'язаується виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.

Як передбачено п. 5.1 договору, облік споживання абонентом теплової енергії проводиться, розрахунковим способом.

Відповідно до п. 8.1 договору договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2011 року.

Пунктом 8.3 договору визначено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступній рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Доказів того, що однією із сторін було виявлено небажання продовжувати договірні відносини шляхом звернення за місяць до закінчення його строку дії не подано, а отже договір неодноразово пролонговувався та наразі є продовженим.

Додатком № 3 до договору встановлено, що розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію проводиться згідно з тарифами, встановленими постачальнику Управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації, затвердженими розпорядженнями КМДА № 1956 від 03.11.2000, які можуть змінюватись в період дії договору.

Пунктом 2 додатку № 4 до договору передбачено, що абонент щомісячно з 12 по 15 число отримує у районному відділі теплозбуту № 3 за адресою вул. Щекавицька, 37/48 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Сплату за вказаними в п. 2 додатку № 4 документами абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Як передбачено ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 526 ЦК України.

За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За вимогами ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 ст. 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Судовою колегією встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач спожив теплову енергію за період з жовтня 2013 року по січень 2015 року на загальну суму 498 687,66 грн., що підтверджується табуляграмами споживання теплової енергії, відомостями обліку споживання теплової енергії та довідкою про розрахунок основного боргу.

Однак, відповідач в порушення умов договору за використану теплову енергію розрахувався частково, у зв'язку з чим за ним виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 86 566,02 грн.

Як свідчать матеріали справи, під час розгляду даної справи судом першої інстанції, відповідачем було надано докази часткової сплати боргу в сумі 13 667,34 грн., а саме платіжні доручення № 86 від 07.06.2016 року та № 89 від 17.06.2016 року.

Представник відповідача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції зазначив, що визнає борг лише в сумі 13 667,34 грн., оскільки мешканці будинку відповідача сплачували за гарячу воду, виходячи з вартості м3 гарячої води, як це передбачено постановою КМУ №630 від 21.07.2005 року.

Судова колегія вважає дані доводи апелянта хибними, оскільки додатком № 1 до договору сторони визначили, що одиницею виміру теплової енергії є Гкал (а.с. 19).

В силу ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Пунктом 1-1 ст. 80 ГПК України передбачено, що суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Враховуючи часткову сплату відповідачем суми основного боргу в розмірі 13 667,36 грн., судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про припинення провадження у справі в цій частині.

Отже, розмір основного боргу Житлово-будівелного кооперативу "Верстат-12" перед Публічним акціонерним товирством "Київенерго" за спожиту теплову енергію становить 72 898,66 грн.

Стосовно тверджень апелянта про те, що у відповідності до чинного законодавства позивач отримує за рахунок коштів бюджету різницю між затвердженим розміром ціни (тарифу) та розміром економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) зазначених послуг (субвенції), судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі встановлення органом місцевого самоврядування тарифів на житлово-комунальні послуги на рівні, що унеможливлює отримання прибутку, орган, який їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між встановленим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.

Окрім того, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про ціни і ціноутворення" Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади послідовно вживають заходів щодо забезпечення соціальних гарантій населенню, насамперед малозабезпеченим сім'ям, шляхом запровадження системи компенсаційних виплат у зв'язку із зростанням цін та індексації грошових доходів соціально-економічних груп населення відповідно до законодавства.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку про те, що в розрахунках до споживачів (абонентів) послуг з теплопостачання позивач, як енергопостачальна організація, не виставляє суми пільг, субсидій та різницю в тарифах, так як відшкодування відбувається за рахунок коштів з державного та місцевого бюджетів, оскільки нормами діючого законодавства обов'язок по відшкодуванню різниці в тарифах покладено на орган, який затвердив відповідні тарифи.

Судова колегія не приймає до уваги посилання апелянта на те, що будинок не обладнаний лічильником гарячої води, а тому він не може контролювати кількість поставленої гарячої води через квартирні засоби обліку води мешканців, оскільки п. 5.1 договору сторони передбачили, що облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Крім того, ч. 6. ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Отже, доводи апелянта про відсутність у нього обов'язку по оплаті спожитої мешканцями належного йому будинку теплової енергії є необґрунтованими.

Судова колегія критично ставиться до тверджень апелянта про те, що договір № 1030071 від 24.11.2000 року втратив чинність, оскільки не приведений у відповідність до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії", який набрав чинності 25.04.2014 року, та яким внесено зміни до Закону України "Про житлово-комунальні послуги", що передбачає укладення безпосередніх договорів між позивачем та споживачами, враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази визнання його недійсним у судовому порядку.

Крім того, часткові сплати відповідачем суми боргу вже після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" свідчать про дійсність укладеного між сторонами договору.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за теплову енергію у розмірі 72 898,66 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченням суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано відповідачу 60 809,27 грн. інфляційних втрат та 5 875,44 грн. 3% річних.

Перерахувавши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимога про стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст.34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовані встановлені вище обставини.

Враховуючи зазначене вище, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого господарського суду, яким задоволено позовні вимоги частково, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Місцевим господарським судом правильно дотримані вимоги ст. 49 ГПК щодо покладення судових витрат на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житлово-будівелного кооперативу "Верстат-12" на рішення Господарського суду м. Києва від 05.07.2016 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 05.07.2016 року у справі № 910/8264/16 - без змін.

3. Матеріали справи № 910/8264/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Н.М. Коршун

Судді С.Я. Дикунська

С.О. Алданова