Постанова № 62003893, 22.09.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2016 року Справа № 904/2847/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач) суддів: Білецької Л.М., Паруснікова Ю.Б.

секретар судового засідання: Саланжій Т.Ю.

за участю прокурора Дніпропетровської області: Карпенко О.І. посвідчення №017866 від 19.06.2013р.

представники сторін:

відповідач: ФОП ОСОБА_1 паспорт НОМЕР_1 від 19.06.2008р., ;

від відповідача: ОСОБА_2 представник, довіреність №б/н від 20.09.2016 р.;

від третьої особи: Сукач Л.О. представник, довіреність №б/н ;

представник позивача у судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2016 року у справі № 904/2847/16

за позовом Жовтоводської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, м. Вільногірськ, Дніпропетровська область

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Вільногірськ, Дніпропетровська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Виконавчий комітет Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, м. Вільногірськ, Дніпропетровська область

про стягнення збитків за користування земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2016 року у справі № 904/2847/16 (суддя Ярошенко В.І.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Вільногірської міської ради Дніпропетровської області збитки від неодержання доходу за користування землею у розмірі 30146, 08 грн.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь прокуратури Дніпропетровської області витрати зі сплати судового збору у сумі 1378,00 грн.

Рішення мотивовано тим, що відповідач користувався земельною ділянкою площею 0, 1232 га за адресою: АДРЕСА_2 без належної правової підстави, за відсутності договору оренди землі. На вказаній земельній ділянці знаходиться належний на праві власності відповідачу магазин. Договір оренди, що був раніше укладений між відповідачем та Вільногірською міською радою, закінчив свою дію. На пропозицію Вільногірської міської ради укласти новий договір оренди відповідач не відповів.

Враховуючи, що тимчасовою комісією по визначенню розмірів відшкодування та збитків Вільногірській міській раді за користування відповідачем земельною ділянкою визначено розмір неодержаного Вільногірською міською радою доходу - 30 146,08 грн., то вказану суму суд першої інстанції стягнув з відповідача з посиланням на вимоги ст.ст.22, 1166 Цивільного кодексу України, ст.ст.156,157 Земельного кодексу України.

29.06.2016 року на виконання судового рішення видано накази.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В обґрунтування скарги зазначає, що суд неналежним чином оцінив докази у справі, не надав оцінку причині відсутності у відповідача договору оренди спірної земельної ділянки, порушив норми матеріального та процесуального права.

Скаржник зауважує, що до закінчення терміну дії договору оренди земельної ділянки від 07.11.2004 року та змін до нього, внесених договором №63/3 від 09.11.2009 року, Вільногірська міська рада надала відповідачу дозвіл на викуп земельної ділянки.

З причин, що не залежали від скаржника, викуп земельної ділянки оформлено не було. Тому відповідач вважає, що вина його у спричиненні збитків відповідачу відсутня.

Просить скасувати оскаржуване судове рішення та в позові відмовити.

Представник Вільногірської міської ради у відзиві на апеляційну скаргу спростовує доводи апелянта. Зазначає, що суд повно та всебічно надав оцінку обставинам справи, доказам сторін та підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду залишити без змін.

Прокурор надав пояснення по апеляційній скарзі, в яких підтримує позицію позивача.

Представник третьої особи в усних поясненнях підтримав доводи прокурора.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін (з урахуванням попередніх судових засідань), перевіривши правильність встановлення господарським судом обставин справи та їх юридичну оцінку, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та необхідність скасування рішення суду першої інстанції, відмову позивачу в позові в силу наступного:

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що cуд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Приписами ст.4-2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Положеннями ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами.

Відповідно до ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про передчасний висновок суду щодо доведеності позову з огляду на наступне:

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення Вільногірського міського суду від 07.04.2003 року за ОСОБА_1 визнано право власності на нежитлове приміщення магазину по АДРЕСА_2 загальною площею 330,5 кв.м. (а.с.13,87).

07.11.2004 року між Вільногірською міською радою (далі - позивач, орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - відповідач, орендар) було укладено договір оренди землі (далі - договір), який зареєстровано у виконкомі Вільногірської міської ради, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.12.2004 року за № 04041500026 (а. с. 15-19).

Відповідно до п. 1 договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для комерційного використання (код цільового використання за УКЦВЗ 1.11.3) - роздрібна торгівля та інші комерційні послуги для обслуговування магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", яка знаходиться по АДРЕСА_2.

Згідно п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1232 га за рахунок вилучених земель постійного користування ДП "ВДГМК" у тому числі: - 0,0387 га - під будівлю; - 0,0845 га - під проїздами та майданчиком.

Пунктом 3 договору встановлено, що на земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна - приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", яке є власністю орендаря.

Нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 184 812, 32 грн. (п. 4 договору).

Договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 7 договору).

Згідно з п. 17 договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 10-денний термін після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Відповідно до п. 39 договору він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

22.12.2004 року між позивачем та відповідачем було складено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, згідно якого орендодавець передав в натурі, а орендар прийняв земельну ділянку загальною площею 1 232 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.23).

09.11.2009 року між орендодавцем та орендарем було підписано договір № 63/3 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 07.11.2004 року, яким строк дії договору оренди продовжено на п'ять років.

Даний договір зареєстровано у Вільногірській міській раді, про що у книзі записів реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 09.11.2009 року (а. с. 24).

За приписами ст.ст. 1, 2 Земельного кодексу України, ст.ст. 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави та є об'єктом права власності українського народу, від імені якого це право здійснюють органи влади і органи місцевого самоврядування, а земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Пунктом б ч. 1 ст. 80 Земельного кодексу України визначено, що суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування на землі комунальної власності.

Статтею 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до п. 5 ст. 120 Земельного кодексу України при переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля або споруда.

Статтями 125,126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку посвідчується відповідним державним актом, а право оренди земельної ділянки - договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним, об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Судом першої інстанції встановлено, що в зв'язку із закінченням строку дії договору оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, позивач звернувся до відповідача з пропозицією звернутись до Вільногірської міської ради з заявою про поновлення вищезазначеного договору оренди земельної ділянки, про що свідчать листи позивача від 05.12.2014 року та від 26.06.2015 року (а.с. 25-26).

Суд встановив, що відповідач залишив дані листи без відповіді, необхідні дії по укладенню договору ореди не вчинив. Тому рішенням Виконавчого комітету Вільногірської міської ради (далі - третя особа) від 15.10.2015 року № 349/0/7-15 "Про створення тимчасової комісії по визначенню розмірів та відшкодуванню збитків Вільногірській міській раді Дніпропетровської області фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за користування земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_2" було створено тимчасову комісію по визначенню розмірів та відшкодування збитків Вільногірській міській раді Дніпропетровської області Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за користування земельною ділянкою площею 0,1232 га, розташованою по АДРЕСА_2 та зобов'язано комісію скласти акт по визначенню розмірів збитків Вільногірській міській раді за користування ФОП ОСОБА_1 земельною ділянкою, зазначеною у п. 1 цього рішення, та подати його на затвердження виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (а.с.29-32).

26.11.2016 року тимчасовою комісією було складено акт визначення збитків, завданих Вільногірській міській раді Дніпропетровської області від неодержання доходу за користування земельною ділянкою площею 0,1232 га, розташованою на АДРЕСА_2 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (а.с. 35).

Зі змісту вказаного акту вбачається, що Вільногірська міська рада з 01.01.2015 року по 01.11.2015 року не доотримала кошти в сумі 30 146,08 грн. Такого висновку комісія дійшла керуючись ст.ст.156,157 Земельного кодексу України, відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 19.04.1995 року №284 та Порядку визначення та відшкодування Вільногірській міській раді збитків, заподіяних внаслідок не оформлення правовстановлюючих документів на землю та недодержання плати за користування земельних ділянок, затвердженого рішенням Вільногірської міської ради від 17.04.2015 року №2142-91/УІ (а.с.35-36).

При розрахунку розміру збитків комісією враховано сплачений відповідачем земельний податок за спірний період в розмірі 1 227,38 грн.

Оскільки збитки у розмірі 30 146,08 грн. відповідач позивачу не відшкодував, це стало причиною судового спору.

Колегія суддів вважає, що при вирішенні даного спору суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував дійсні обставини справи, що призвело до прийняття ним помилкового рішення про наявність підстав для задоволення позову.

До такого висновку колегія суддів дійшла в силу наступного:

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним кодексом України.

За змістом ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Відповідно до п.3.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають з земельних відносин" передбачено, що вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 ЦК України та частини другої статті 224 ГК України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

У розгляді таких справ господарські суди мають докладно з'ясовувати причини неоформлення чи несвоєчасного оформлення відповідного землекористування та обставини, пов'язані із вжиттям господарюючими суб'єктами усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування. При цьому суду слід враховувати вимоги частини другої статті 120 ЗК України, якою передбачено що у разі коли жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Якщо у розгляді справи буде з'ясовано обставини, зазначені в абзаці третьому підпункту 3.4 пункту 3 цієї постанови, і що суб'єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюваних документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення.

Тому, вирішуючи цей спір, необхідно брати до уваги загальні положення ст. 22, гл. 82 Цивільного кодексу України.

Так, згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За приписами ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Положеннями ст. 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні ст. 1193 Цивільного кодексу України.

При вирішенні спору поза увагою суду залишились обставини, які підтверджують відсутність вини відповідача у неукладенні договору.

Так, суд встановив, що відповідач ухилився від пропозиції Вільногірської міської ради поновити дію раніше укладеного договору оренди землі.

Між тим, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач наголошував, що Вільногірська міська рада замовчує той факт, що 20.05.2010 року позивачем було прийнято рішення №1687-96/V, згідно якого відповідачу надана згода на продаж земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2. Між сторонами було укладено договір про сплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Також відповідач наголошував на тому, що з вини позивача не було вчинено дій щодо приведення у відповідність до діючого законодавства правовідносин сторін, цей факт також встановлено рішенням суду.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

З метою повного та всебічного розгляду справи колегією суддів було долучено додаткові докази відповідача.

З наявних у справі та додатково долучених доказів колегією суддів встановлено, що рішенням Вільногірської міської ради від 20.05.2010 року №1687-96/V надано згоду на продаж земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2 Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (а.с.91).

Відповідно до вказаного рішення відповідачу - укласти з виконавчим комітетом Вільногірської міської ради договір про сплату авансового внеску у сумі 9 127,64 грн. в рахунок оплати ціни земельної ділянки, що становить 3,5 % від нормативної грошової оцінки, а виконавчому комітету Вільногірської міської ради - замовити експертну грошову оцінку земельної ділянки шляхом укладення відповідного договору з суб'єктом оціночної діяльності, визначеним конкурсною комісією, за рахунок авансового внеску ОСОБА_1

Договір про сплату авансового внеску було укладено між позивачем та відповідачем 01.02.2012 року (а.с.93-94). Грошові кошти (авансовий внесок у сумі 9 127,94 грн.) відповідачем перераховано (а.с.94).

З листа виконавчого комітету Вільногірської міської ради на адресу відповідача вбачається, що Управлінням архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства Вільногірської міської ради як уповноваженою особою в сфері відбору суб'єктів оціночної діяльності з оцінки земель, 10.02.2012 року розміщено оголошення про проведення конкурсу з відбору суб'єктів оціночної діяльності та 13.03.2012 року за результатами конкурсу вирішено визначити переможцем ТОВ "Консалтінгова компанія "Форекс" (а.с.95).

Така оцінка вказаним суб'єктом оціночної діяльності була проведена.

Відповідно до рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2015 року у справі №904/9309/14 встановлено, що зобов'язання щодо проведення робіт з експертної грошової оцінки земельної ділянки ТОВ "Консалтінгова компанія "Форекс" виконала своєчасно та в повному обсязі, що підтверджується актом приймання передачі робіт від 14.05.2012 року.

Цим же рішенням суд встановив, що 15.05.2012 року міською радою прийнято рішення №772-34VI про проведення добровільної державної експертизи звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, у зв'язку з чим виготовлений ТОВ "Консалтінгова компанія "Форекс" звіт по земельній ділянці по АДРЕСА_2 повернуто для приведення його у відповідність до вимог Методики проведення державної землевпорядної експертизи, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 28.09.2006 року (а.с.122).

Статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття міською радою рішення про надання згоди на продаж земельної ділянки) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 вказаного Кодексу органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

За приписами ст. 128 Земельного кодексу України продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, здійснюється державними органами приватизації у порядку, що затверджує Кабінет Міністрів України. Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Частинами 6, 7 вказаної норми передбачено, що рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки. Укладання договорів купівлі-продажу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, здійснюється відповідно до порядку, визначеного частиною першою цієї статті. Договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню. Документ про оплату або про сплату першого платежу (у разі продажу земельної ділянки з розстроченням платежу) є підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації.

Частиною 8 статті 128 Земельного кодексу України встановлено, що ціна земельної ділянки визначається за експертною грошовою оцінкою, що проводиться організаціями, які мають відповідну ліцензію на виконання цього виду робіт, на замовлення органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Фінансування робіт з проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки здійснюється за рахунок внесеного покупцем авансу, що не може бути більшим ніж 20 відсотків вартості земельної ділянки, визначеної за нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки.

Сума авансового внеску зараховується до ціни продажу земельної ділянки. У разі відмови покупця від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки сума авансового внеску не повертається.

Як вбачається зі змісту п. 3.16. Положення про порядок продажу земельних ділянок під об'єктами нерухомого майна у м. Вільногірськ, затвердженого рішенням міськради від 22.04.2010 № 1648-94V, в редакції станом 14.05.2012 року (дата отримання відповідачем звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки), про виготовлення Звіту виконком міськради повідомляє покупця. За заявою покупця про продаж йому земельної ділянки відділ комунальної власності виконкому Вільногірської міської ради повинен був підготувати проект рішення міськради про затвердження Звіту про експертну оцінку, ціну продажу земельної ділянки, про продаж земельної ділянки та умови продажу.

За змістом п. 4.1 названого Положення рішення міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки. Підготовка проекту договору купівлі-продажу покладено на відповідний орган міськради.

Оцінюючи в сукупності зазначені вище норми Земельного кодексу України та Положення про порядок продажу земельних ділянок під об'єктами нерухомого майна у м. Вільногірськ, колегія суддів дійшла висновку, що процедура купівлі-продажу відповідних земельних ділянок має наступні послідовні етапи:

- подання зацікавленою особою заяви про придбання земельної ділянки (із обов'язковою згодою на укладення договору про оплату авансового внеску (ч. ст. 1);

- прийняття рішення про надання згоди на продаж земельної ділянки та надання дозволу на проведення оцінки земельної ділянки;

- укладення договору про оплату авансового внеску;

- проведення оцінки земельної ділянки;

- затвердження звіту про оцінку, визначення ціни продажу;

- прийняття рішення про продаж земельної ділянки;

- підготовка проекту договору купівлі-продажу земельної ділянки, та його укладення.

При цьому виконання кожного наступного етапу, можливо лише після виконання попереднього.

Наявні у справі докази свідчать про те, що сам позивач не вчинив необхідних дій, спрямованих на укладення такого договору, зокрема, не затвердив звіт оцінки, не прийняв рішення про продаж земельної ділянки, не підготував проект договору купівлі-продажу, що відповідно завадило його укладенню, і на даний час укладення такого договору унеможливлено в зв'язку із втратою чинності звіту про експертну оцінку землі та наявністю судових спорів між сторонами.

До такого ж висновку дійшов і господарський суд Дніпропетровської області від 09.02.2015 року у рішенні по справі №904/9309/14, стягнувши на користь ФОП ОСОБА_1 з Вільногірської міської ради суму авансового внеску.

Суд першої інстанції вказаним обставинам не надав належної оцінки, тому прийшов необгрунтованого висновку про вину відповідача у неналежному оформленні правовідносин щодо користування спірною земельною ділянкою.

Таким чином є встановленим, що всупереч обставинам, викладеним у позовній заяві, позивач сам фактично відмовився та самоусунувся від необхідних дій стосовно приведення правовідносин сторін у відповідність до вимог діючого законодавства України.

Колегія суддів вважає, що висновок оскаржуваного рішення про те, що ФОП ОСОБА_1 у порушення приписів ст. 1166 Цивільного кодексу України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не довела належними і допустимими доказами того, що не укладання нею договору оренди виникло не з її вини, і що вона прийняла всі передбачені чинним законодавством заходи, спростовується матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст.104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки при винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини справи, визнав встановленими обставини, які не є доведеними, рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України з позивача на користь відповідача слід стягнути судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 1515,80 грн., який підтверджується квитанцією на а.с.190. Судові витрати за розгляд позову слід віднести за рахунок прокурора, який ініціював позов та сплатив судовий збір.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області 14.06.2016 року у справі № 904/2847/16 скасувати.

В задоволені позовних вимог відмовити.

Сягнути з прокуратури Дніпропетровської області (м. Дніпро, пр. Д.Яврницького, 38, код 02909938) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (51700, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 1515,80 грн. судового збору.

Виконання постанови доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд

Суддя: Л.М. Білецька

Суддя: Ю.Б. Парусніков

Підписано в повному обсязі 17.10.2016 року.