Рішення № 62001583, 12.10.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2016р. Справа№ 914/1637/16

Колегія суддів в складі: головуючого судді господарського суду Львівської області Долінської О.З., суддів: Яворського Б.І. та Березяк Н.Є., при секретарі Думин В.Я., розглянувши матеріали справи

За позовом: Приватного підприємства Вікторіа, м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Агролайф корми, с. Давидів, Пустомитівський район, Львівська область

про: стягнення 534 630,88 грн.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1 дов. №16 від 02.02.2015 року;

відповідача: ОСОБА_2 дов. б/н від 31.12.2015 року.

Учасникам судового процесу розяснено права та обовязки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

На розгляд господарського суду Львівської області поступив позов Приватного підприємства Вікторіа до Товариства з обмеженою відповідальністю Агролайф корми про стягнення заборгованості на суму 534 630,88 грн. Ухвалою від 17.06.2016 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 23.06.2016 року.

Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду, які містяться в матеріалах справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки на умовах відстрочення платежу, на виконання умов якого відповідачу було передано у власність товар. Однак, відповідач свої зобовязання щодо оплати вартості отриманого товару не виконав своєчасно. У звязку з порушенням строків оплати вартості товару відповідачу нараховано пеню в сумі 10 596,27 грн., 15% річних в сумі 4182,74 грн., інфляційні втрати в сумі 70 466,67, а також 0,7% товарного кредиту в сумі 449 385,20 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, яку просить стягнути позивач з відповідача на свою користь, становить 534 630,88 грн.

В судове засідання 23.06.2016 року представник позивача не зявився, вимоги ухвали суду від 17.06.2016 року не виконав.

В судове засідання 23.06.2016 року представник відповідача не зявився, вимоги ухвали суду від 17.06.2016 року не виконав.

У звязку з неявкою в судове засідання представників сторін та невиконанням ними вимог ухвали суду від 17.06.2016 року, ухвалою господарського суду Львівської області від 23.06.2016 року розгляд справи відкладено на 14.07.2016 року.

В судове засідання 14.07.2016 року представник позивача зявився, позов підтримав, вимоги ухвали суду від 23.06.2016 року виконав частково. Через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх. № 28958/16 від 08.07.2016 року представник позивача подав клопотання про долучення до матеріалів справи, витребувані ухвалою суду від 23.06.2016 р. наступні документи: витяг з ЄДРПОУ щодо ПП Вікторіа; витяг з ЄДРПОУ шодо ТзОВ Агролайф Корми ; довідку № 0407-1 від 04.07.2016 р., а також 14.07.2016 р. подав суду копію акту звірки взаєморозрахунків із доказами відправки такого відповідачу.

В судове засідання 14.07.2016 року представник відповідача зявився, позов не визнає, вимоги ухвали суду від 23.06.2016 року виконав частково. Через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх. № 29810/16 від 14.07.2016 року представник відповідача подав відзив на позовну заяву, а також подав заяву (вх. №27214/16 від 29.06.2016 року) про те, що у провадженні господарського суду перебуває справа між тим самим сторонами, з тих самих підстав, предметом стягнення у якій є основна заборгованість, пеня, 15% річних відсотки по товарному кредиту за вх. № 27214/16 від 29.06.2016 р. (суддя Мазовіта А.Б.), а тому вважає, що позовні вимоги у даній справі № 914/1637/16 підлягають залишенню без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст. 81 ГПК України.

Враховуючи вищенаведене, у звязку невиконанням сторонами вимог ухвали суду від 23.06.2016 року в повному обсязі, в судовому засіданні, суд порадившись на місці, ухвалив: оголосити перерву до 15.08.2016 р.

Представником позивача на адресу суду подано клопотання факсограмою за вх. № 4033/16 від 11.08.2016 р. про відкладення розгляду даної справи у звязку неможливістю направити представника в судове засідання по справі та просить суд продовжити строк розгляду справи на 15 календарних днів.

Через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх. № 33151/16 від 11.08.2016 р. представником відповідача подано додаткові заперечення щодо нарахованих позивачем відсотків за користування товарним кредитом, а також за вх. № 33152/16 від 11.08.2016 р. додаткові заперечення щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат.

В судове засідання 15.08.2016 р. представник позивача не зявився, вимоги ухвали суду від 14.07.2016 р. не виконав.

В судове засідання 15.08.2016 р. представник відповідача зявився, вимоги ухвали суду виконав частково. Просить долучити подані 11.08.2016 р. документи до справи. Щодо відкладення розгляду справи і продовження строку розгляду даної справи покладається на розсуд суду з дотриманням принципу змагальності в судовому процесі для прийняття судом обєктивного і законного рішення у справі.

Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до ст. 69 ГПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду Львівської області 15.08.2016 року, строк розгляду справи продовжено з 16.08.2016 р. по 23.08.2016 р. та відкладено розгляд справи на 22.08.2016 року.

В судове засідання 22.08.2016 року представник позивача зявився, позов підтримав, із підстав викладених у позовній заяві, вимоги ухвали суду від 15.08.2016 року виконав частково.

В судове засідання 22.08.2016 року представник відповідача зявився, позов не визнає, вимоги ухвали суду від 15.08.2016 року виконав частково.

Згідно із ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Враховуючи складність справи, яка потребує детального розгляду та необхідності дослідження у справі великої кількості документів, як доказів по справі, перевірки здійсненних позивачем і відповідачем розрахунків у справі, для прийняття судом обєктивного рішення у даній справі, суд прийшов до висновку про призначення колегіального розгляду справи №914/1637/16 у складі трьох суддів.

Ухвалою господарського суду Львівської області 22.08.2016 року призначено колегіальний розгляд справи та відкладено розгляд справи.

На підставі протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів заступника начальника відділу діловодства, програмного забезпечення та інформаційної безпеки № б/н від 23.08.2016 року у справі №914/1637/16, визначено склад колегії: головуючий суддя Долінська О.З., судді: Яворський Б.І. та Березяк Н.Є.

Ухвалою господарського суду Львівської області 23.08.2016 року колегією суддів розгляд справи призначено на 28.09.2016 року.

Через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх. № 38312/16 від 26.08.2016 р. представник позивача подав заперечення на відзив із долученими документами (судову практику).

В судове засідання 28.09.2016 р. представник позивача не зявився, хоча належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, причин неявки в судове засідання не повідомив, вимоги ухвали суду виконав частково.

В судове засідання 28.09.2016 р. представник відповідача зявився, вимоги ухвали суду виконав частково.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 28.09.2016 року, з врахуванням ухвали про виправлення описки від 30.09.2016 року, розгляд справи відкладено на 12.10.2016 року.

В судове засідання 12.10.2016 року представник позивача зявився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, із підстав викладених у позовній заяві і у заперечені на відзив (вх. №37061/16 від 16.09.2016 року), вимоги ухвал суду виконав. Просить позов задоволити повністю.

В судове засідання 12.10.2016 року представник відповідача зявився, позов визнає частково, із підстав викладених у відзиві (№ 29810/16 від 14.07.2016 року), у додаткових запереченнях, щодо нарахованих позивачем 0,7% за користування товарним кредитом (вх. № 33151/16 від 11.08.2016 р.), а також у додаткових запереченнях, щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат за вх. № 33152/16 від 11.08.2016 р., вимоги ухвали суду виконав.

В судовому засіданні 12.10.2016 року судом оголошувалась перерва до 12.10.2016 року до 14:00 год.

Через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх. №4905/16 від 12.10.2016 року представник позивача подав доповнення до позовної заяви (зменшення позовних вимог), в яких повідомляє суд, що в тексті позовної заяви №0206-1 від 02.06.2016 року при розрахунку інфляційних втрат допущено помилку. У звязку з чим позивач подає новий розрахунок по видаткових накладних: №ВИК00000469 від 02.10.2015 року та №ВИК00000614 від 16.12.2015 року.

Відтак новий розрахунок інфляційних витрат по видатковій накладній №ВИК00000469 від 02.10.2015 року складає 537838,68х102,0%=548595,45-53838,68=10756,77 грн. та по видатковій накладній № ВИК00000614 від 16.12.2015 року складає 342 648,28 х 100,9% = 345 732,11 - 342 648,28 = 3083,83 грн.

Через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх. №40795/16 від 12.10.2016 року від представника відповідача подав контррозрахунок інфляційних збитків.

В продовжене судове засідання 12.10.2016 року представник позивача зявився. Просить прийняти заяву про зменшення позовних вимог до розгляду і задоволити позов повністю із врахуванням заяви про зменшення позовних вимог (вх. №4905/16 від 12.10.2016 року), із підстав викладених у позовній заяві, у запереченнях на відзив та у заяві про зменшення позовних вимог.

В продовжене судове засідання 12.10.2016 року представник відповідача зявився. Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені-10 596,27 та 15% річних в сумі 4 182,74 грн. визнає повністю. Що стосується стягнення інфляційних втрат, то визнає нарахування таких частково в сумі 37 147,51 грн. Вважає, що решта сума інфляційних втрат нарахована безпідставно в сумі 33 319,16 грн. Просить відмовити в позові про стягнення з відповідача на користь позивача 33 319,16 грн. інфляційних втрат та 0,7 % товарного кредиту в розмірі 449 385,20 грн. Не заперечив проти прийняття до розгляду заяви позивача від 12.10.2016 року про зменшення позовних вимог.

Згідно п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011 року, ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об'єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Суд вважає за доцільне прийняти до розгляду заяву позивача (вх. №4905/16 від 12.10.2016 року) про доповнення до позовної заяви, яку суд розцінює, як заяву про зменшення позовних вимог, так як вона не протирічить діючому законодавству, не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, а також є процесуальним правом сторони, відповідно до ст. 22 ГПК України.

Таким чином розгляд справи проводиться в межах зменшених позовних вимог.

Слід зазначити, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні 12.10.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, оглянувши оригінали документів, повно, всебічно і обєктивно зясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив.

21 липня 2015 року між Приватним підприємством Вікторіа (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агролайф корми (покупець) було укладено договір поставки Д-3 на умовах відстрочення платежу №10.

За цим договором постачальник (позивач) продає, а покупець (відповідач) купує на умовах даного договору товар, в кількості, асортименті, цінах та умовах поставки, що обумовлюються в додатках або специфікаціях або видаткових накладних, які є невідємною частиною цього договору.

На виконання умов вищевказаного договору, позивач поставив відповідачу по видаткових накладних №ВИК00000237 від 22.07.2015 р., №ВИК00000255 від 29.07.2015 р., №ВИК00000256 від 29.07.2015 р., №ВИК00000262 від 31.07.2015 р., №ВИК00000282 від 06.08.2015 р., №ВИК00000310 від 13.08.2015 р., №ВИК00000332 від 20.08.2015 р., №ВИК00000361 від 28.08.2015 р., №ВИК00000373 від 03.09.2015 р., №ВИК00000374 від 03.09.2015 р., №ВИК00000400 від 11.09.2015 р., №ВИК00000417 від 17.09.2015 р., №ВИК00000434 від 22.09.2015 р., №ВИК00000442 від 24.09.2015 р., №ВИК00000465 від 02.10.2015 р., №ВИК00000469 від 02.10.2015 р., №ВИК00000499 від 15.10.2015 р., №ВИК00000517 від 22.10.2015 р., №ВИК00000587 від 02.12.2015 р., №ВИК00000601 від 10.12.2015 р., №ВИК00000614 від 16.12.2015 р., №ВИК00000622 від 23.12.2015 р., №ВИК00000623 від 23.12.2015 р., №ВИК00000629 від 25.12.2015 р., №ВИК00000010 від 14.01.2016 р., №ВИК00000018 від 21.01.2016 р. (оригінали видаткових накладних оглянуті в судовому засіданні, завірені копії долучені до матеріалів справи) товар на загальну суму 10 342 585 грн. 10 коп.

Відповідно до п. 2.3. договору оплата вартості товару (партії товару) проводиться покупцем відповідно до умов цього пункту договору, якщо інші умови оплати не будуть передбачені у специфікації до договору.

Частину вартості товару в розмірі 20% покупець оплачує не пізніше, ніж за 3 календарних дні до моменту відвантаження товару зі складу постачальника. Друга частина вартості товару в розмірі 80% оплачується покупцем на умовах відстрочення кінцевого розрахунку: протягом 21 календарних днів з дня відвантаження товару зі складу постачальника (дата зазначена у видатковій накладній).

У звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх обовязків щодо оплати вартості товару та з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог (вх. №4905/16 від 12.10.2016 року), позивач просить суд стягнути з відповідача 10596,27 грн. пені (за період з 04.05.2016 року по 01.06.2016 року), 4 182,74 грн. - 15% річних (за період з 04.05.2016 року по 01.06.2016 року), 70 465,66 грн. - інфляційних втрат та 449 385,20 грн. - 0,7 % за користування товарним кредитом, а саме по видаткових накладних:

-№ВИК 00000469 від 02.10.2015 року за період з 03.11.2015 року по 01.12.2015 року;

-№ВИК 00000499 від 15.10.2015 року за період з 26.11.2015 року по 21.12.2015 року;

-№ВИК 00000517 від 22.10.2015 року за період з 03.12.2015 року по 22.12.2015 року;

-№ВИК 00000623 від 23.12.2015 року за період з 03.02.2016 року по 11.02.2016 року;

-№ВИК 00000629 від 25.12.2015 року за період з 05.02.2016 року по 29.02.2016 року;

-№ВИК 00000010 від 14.01.2016 року за період з 25.02.2016 року по 03.05.2016 року;

-№ВИК 00000018 від 21.01.2016 року за період з 04.05.2016 року по 01.06.2016 року;

Також просить стягнути сплачений судовий збір в розмірі 8019,46 грн.

При прийнятті рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд виходив з наступного:

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Згідно п. 6.2. договору, у разі порушення покупцем строків оплати товару, він сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка існувала в період прострочення, за кожний день прострочення платежу та пятнадцять процентів річних за неправомірне користування грошовими коштами за весь час прострочення.

З урахуванням цих положень, а також беручи до уваги визнання представником відповідача позовних вимог в частині стягнення з нього пені та 15% річних в сумах завлених до стягнення позивачем, суд, перевіривши розрахунки, здійсненні позивачем, прийшов до висновку, що позивачем правомірно нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 10596,27 грн. та 15% річних в сумі 4182,74 грн. за період з 04.05.2016 року по 01.06.2016 року. Таким чином позов в цій частині підлягає до задоволення.

Представник відповідача заперечує проти нарахування інфляційних втрат, з огляду на таке.

Абзацом 3 п.3.2. постанови ПВГСУ від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань передбачено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу. що існувала на останній день місяця. в якому платіж мав бути здійснений. помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця. наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивачем на думку відповідача при розрахунку інфляційних втрат, дану вимогу грубо і неодноразово порушено. Зокрема, як зазначено відповідачем:

- щодо видаткової накладної ВИК00000499 від 15.10.2015р. на суму 940 993,32 грн. Як зазначає сам позивач строк оплати по даній накладній був до 05.11.2015р. Тобто з врахуванням норм абз.3 п.3.2. постанови ПВГСУ від 17 грудня 2013 року №14 позивач не мав права та підстав нараховувати інфляційні втрати за листопад 2015р., оскільки сам розрахунок повинен був бути проведений лише в листопаді 2015р. А отже нарахування 18 819,87 грн. інфляційних втрат по видатковій накладній ВИК00000499 від 15.10.2015р. за листопад 2015р. є безпідставним та незаконним.

-щодо видаткової накладної ВИК00000517 від 15.10.2015р. на суму 214грн. Як зазначає сам позивач строк оплати по даній накладній до 12.11.2015р. Тобто з врахуванням норм абз.3 п.3.2. постанови ПВГСУ від 17 грудня 2013 року №14 позивач не мав права та підстав нараховувати інфляційні втрати за листопад 2015р., оскільки сам розрахунок повинен був бути проведений лише в листопаді 2015р. А отже нарахування 4 299,96 грн. інфляційних втрат по видатковій накладній ВИК00000517 від 15.10.2015р. за листопад 2015р. є безпідставним та незаконним.

-щодо видаткової накладної ВИК00000614 від 16.12.2015р. на суму 739 грн. Як зазначає сам позивач строк оплати по даній накладній до 06.01.2018р. Тобто з врахуванням норм абз. 3 п.3.2. постанови ПВГСУ від 17 грудня 2013 року №14 позивач не мав права та підстав нараховувати інфляційні втрати за січень 2016р., оскільки сам розрахунок повинен був бути проведений лише в січні 2016р. А отже нарахування 3 083,84 грн. інфляційних втрат по видатковій накладній ВИК00000614 від 16.12.2015р. за січень 2016р. є безпідставним та незаконним.

-щодо видаткової накладної ВИК00000622 від 23.12.2015р. на суму 182 998,80 грн. Як зазначає сам позивач строк оплати по даній накладній до13.01.2018р. Тобто з врахуванням норм абз.3 п.3.2. постанови ПВГСУ від 17 грудня 2013 року №14 позивач не мав права та підстав нараховувати інфляційні втрати за січень 2016р., оскільки сам розрахунок повинен був бути проведений лише в січні 2016р. А отже нарахування 1 646,99 грн. інфляційних втрат по видатковій накладній ВИК00000622 від 23.12.2015р. за січень 2016р. є безпідставним та незаконним.

-щодо видаткової накладної ВИК00000623 від 23.12.2015р. на суму 607 500,00 грн. Як зазначає сам позивач строк оплати по даній накладній до 13.01.2018р. Тобто з врахуванням норм абз. 3 п.3.2. постанови ПВГСУ від 17 грудня 2013 року №14 позивач не мав права та підстав нараховувати інфляційні втрати за січень 2016р., оскільки сам розрахунок повинен був бути проведений лише в січні 2016р. А отже нарахування 5 467,50 грн. інфляційних втрат по видатковій накладній ВИК00000623 від 23.12.2015р. за січень 2016р. є безпідставним та незаконним.

Відповідач зазначає, що позивачем здійснено безпідставне нарахування інфляційних втрат у розмірі 33 319,16 грн., які не підлягають задоволенню на думку представника відповідача (контр розрахунок інфляційних збитків відповідача вх. №40795/16 від 12.10.2016 року).

Суд зазначає, що у відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

На суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти.

До вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

Згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в листі від 03.04.97 р. N 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", то при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Як вбачається із матеріалів справи позивачем проведено нарахування розміру інфляційних втрат у відповідності з листом Верховного Суду України № 62-97 від 03.04.1997 року.

Враховуючи приписи п.п.3.2 п.3 Постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. « Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», то у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, суд вважає, що позивач правомірно здійснив розрахунок інфляційних втрат, що складають 70 465,66 грн.

Відтак, із врахуванням заяви про зменшення позовних вимог та враховуючи доводи позивача, перевіривши здійсненні позивачем розрахунки суми інфляційних втрат, суд прийшов до висновку, що підлягають до стягнення з відповідача 70 465,66 грн. інфляційних витрат, згідно приведеного позивачем розрахунку.

Згідно п. 2.5. договору у випадку здійснення оплати покупцем за товар пізніше строку зазначеного в договорі більше ніж на двадцять календарних днів, товар вважається таким, що проданий (поставлений) постачальником на умовах товарного кредиту. Перебіг строку користування товарним кредитом починається із наступного дня, після закінчення двадцятиденного періоду, та припиняється в день повної оплати вартості товару покупцем. За користування товарним кредитом покупець сплачує на користь постачальника проценти в розмірі нуль цілих сім десятих процента від вартості неоплаченого товару за кожен день.

З урахуванням п. 2.5. договору позивачем нараховано та заявлено 449 385,20 процентів за користування товарним кредитом.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу (ч. 1 ст. 694 ЦК України).

Відповідно до п. 14.1.245. Податкового кодексу України товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 1 ст. 251 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Проте, як вбачається із змісту п. 2.5. договору, умова про товарний кредит застосовується лише в разі недотримання покупцем строків оплати вартості поставленого товару, визначеного п. 2.3. договору, умовою про товарний кредит не визначено строків (розстрочення, відстрочення) остаточних розрахунків з урахуванням положень ст.ст. 251, 252 ЦК України. Таким чином, п. 2.5. договору в наведеній редакції не передбачає продаж товару на умовах товарного кредиту, який визначено чинним законодавством.

Згідно ч. 3 ст. 692 ЦК України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Частиною третьою статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього Кодексу обовязок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 ЦК України право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених норм проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. При цьому договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобовязання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Таким чином, з урахуванням положень частини третьої статті 692, частини другої статті 536, частини другої статті 625 ЦК України, проценти, які за умовами договору (пункт 2.5) нараховуються за кожен день, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 ЦК України), яка вже нарахована відповідно до пункту 6.2 договору в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення за цей самий період, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (Вказаної позиції дотримується Верховний Суд України у своїй Постанові від 24.12.2013 року).

З урахуванням викладеного, в стягненні 449 385,20 грн. 0,7 % за користування товарним кредитом суд відмовляє.

Щодо заяви представника відповідача (вх. № 27214/16 від 29.06.2016 р.) про залишення позовної заяви у даній справі без розгляду на підставі п.2 ч1 ст. 81 ГПК України, мотивуючи тим, що в провадженні господарського суду Львівської області перебуває справа № 914/1258/16 (суддя Мазовіта А.Б.) між тими самими сторонами, з тих самих підстав (договір № 10 від 21.07.2015 р.) предметом стягнення у якій є основна заборгованість, пеня, 3% річних, відсотки по товарному кредиту, то суд відмовляє в задоволенні такої, виходячи з наступного.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 81 ГПК України, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Перелік підстав припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК України) та залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК України) є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягає (п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011 року).

Відповідно до п. 4.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011 року, залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду в зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розглядові справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Наявність обставин, зазначених у пункті 2 частини першої статті 81 ГПК, має доводитися заінтересованою стороною, зокрема, шляхом подання належним чином завіреної копії ухвали суду про порушення провадження у справі зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Предметом спору у справі №914/1258/16 (суддя Мазовіта А.Б. рішення господарського суду Львівської області від 13.05.2016 року залишено без змін постановою ЛАГС від 22.09.2016 року), було стягнення основної заборгованості, 15% річних та пені, нарахованих за період по 03.05.2016 року включно, а також 0,7 % товарного кредиту, нарахованого по видатковій накладній №ВИК 00000018 від 21.01.2016 року за період з 03.03.2016 року по 03.05.2016 року включно, за договором №10 поставки товару від 21.07.2015 року, укладеного між сторонами.

Предметом спору у даній справі, що розглядається, №914/1637/16, є стягнення з відповідача за даним договором № 10 поставки товару від 21.07.2015 року 10 596,27 грн. пені та 4 182,74 грн. 15% річних, нарахованих за період з 04.05.2016 року, 70 465,66 грн. інфляційних втрат, що не було предметом розгляду у справі №914/1258/16 та 0,7 % товарного кредиту в сумі 449 385,20 грн., нарахованого за видатковими накладними:

- №ВИК 00000469 від 02.10.2015 року за період з 03.11.2015 року по 01.12.2015 року;

-№ВИК 00000499 від 15.10.2015 року за період з 26.11.2015 року по 21.12.2015 року;

-№ВИК 00000517 від 22.10.2015 року за період з 03.12.2015 року по 22.12.2015 року;

-№ВИК 00000623 від 23.12.2015 року за період з 03.02.2016 року по 11.02.2016 року;

-№ВИК 00000629 від 25.12.2015 року за період з 05.02.2016 року по 29.02.2016 року;

-№ВИК 00000010 від 14.01.2016 року за період з 25.02.2016 року по 03.05.2016 року;

-№ВИК 00000018 від 21.01.2016 року за період з 04.05.2016 року по 01.06.2016 року;

Таким чином, з огляду на викладене вище, у справах № 914/1258/16 (суддя Мазовіта А.Б.) і №914/1637/16, яка розглядається, позов заявлено не про один той же предмет спору і не із одних і тих же підстав. А тому, суд відмовляє відповідачу у задоволенні його клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 914/1637/16 згідно п.2 ч. 1 ст. 81 ГПК України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ст. 34 ГПК України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України, передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведене, із врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення складає 85 244,67 грн., в тому числі: 10 596,27 грн. - пені, 4 182,74 грн. - 15% річних та 70 465,66 інфляційних втрат. В частині стягнення 449 385,20 0,7% товарного кредиту суд відмовляє.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір в сумі 1378,00 грн. (мінімальний розмір) покладається на відповідача, так як спір виник з його вини і підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача. Решта сума судового збору в розмірі 6 641,45 грн. залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 11, 215, 216, 218, 509, 526, 530, 546, 547, 549, 599, 610, 625, 626 ЦК України, ст. 193, 230, 231 ГК України та ст.ст. 2, 4-6, 12, 22, 33, 34, 36, 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агролайф корми, (с. Давидів, вул. Львівська, 2А, Пустомитівський район, Львівська область, ідентифікаційний код 36874925) на користь Приватного підприємства Вікторіа, (м. Київ, вул. Єлизавети Чавдар, 7, ідентифікаційний код 35576088) 85 244,67 грн. заборгованості в тому числі: 10 596,27 грн. пені, 4 182,74 грн. 15% річних, 70 465,66 грн. інфляційних втрат та 1378,00 понесених витрат на сплату судового збору.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 17.10.2016 р.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Долінська О.З.

Суддя Березяк Н.Є.

Суддя Яворський Б.І.