Рішення № 62000884, 10.10.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2016р. Справа№ 914/1609/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПМК-14», м. Львів,

до відповідача: ОСОБА_1 підрозділу Шахта Червоноградська Державного підприємства Львіввугілля, м. Червоноград,

про: стягнення 58 466,91 грн

Суддя М. Синчук

при секретарі О. Гринчишин

За участю представників:

позивача: ОСОБА_2 директор;

відповідача: ОСОБА_3 довіреність №8/14 від 03.08.16р.

Представникам сторін розяснено права та обовязки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПМК-14» до ОСОБА_1 підрозділу Шахта Червоноградська Державного підприємства Львіввугілля про стягнення 58 466,91 грн (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Ухвалою суду від 13.06.2016 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 21.06.2016 р.

Ухвалою суду від 22.08.2016 р. замінено неналежного відповідача ОСОБА_1 підрозділ Шахта Червоноградська Державного підприємства Львіввугілля на належного Державне підприємство «Львіввугілля» в особі ОСОБА_1 підрозділу Шахта «Червоноградська».

Подальший рух справи відображено в попередніх ухвалах суду.

В судове засідання 10.10.2016р. представник позивача зявився, позовні вимоги підтримав, подав письмові пояснення до Додатку до відзиву по справі.

В судове засідання 10.10.2016р. представник відповідача зявився, повідомив, що через канцелярію суду 29.09.2016 р. подав додаток до відзиву, позовні вимоги не визнає.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.

Відповідачем подано відзив від 12.09.2016 р. та додаток до відзиву від 26.09.2016 р., в яких відповідач просить суд позовну заяву залишити без розгляду або в позові відмовити з підстав встановлення мораторію на застосування процедури примусової реалізації майна обєктів приватизації.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про особливості приватизації вугледобувних підприємств» з метою недопущення банкрутства вугледобувних підприємств і збереження сировинної бази металургійного та енергетичного комплексів з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства до моменту завершення приватизації встановлюються мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна об'єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження та мораторій на порушення справ про банкрутство вугледобувних підприємств.

Таким чином, мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна обєктів приватизації, встановлений Законом України «Про особливості приватизації вугледобувних підприємств» передбачає зупинення саме виконавчого провадження, а не будь-якої іншої процедури стягнення заборгованості з вуглевидобувних підприємств.

Виходячи з наведеного, суд відмовляє відповідачу в задоволенні заяви про залишення позовної заяви без розгляду та задоволенні заяви про відмову у позові.

Рішенням господарського суду Львівської області від 22.12.2014 р. по справі №914/3574/14 вирішено стягнути з Державного підприємства Львіввугілля в особі відокремленого підрозділу Шахта Червоноградська на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПМК-14 суму у розмірі 121 125,55 грн., з них: 92 014,49 грн - основного боргу; 7 053,62 грн. пені; 4 361,27 грн 3% річних; 15 324,96 грн інфляційних втрат; 2 371,21 грн - судового збору.

Рішенням господарського суду Львівської області від 22.12.2014 р. по справі №914/3574/14 встановлено, що 29.01.2013 р. та 01.03.2013 р. між позивачем (виконавцем) та відповідачем (замовником) укладено договори № 2901-13 та 0103-13 на виконання ремонтно-відновлювальних робіт (надалі договори).

На виконання своїх зобовязань за вказаними договорами, позивач надав відповідачу послуги з ремонту електродвигунів, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 01.02.2013 р. № ОУ-0000009 на суму 15 059, 27 грн., від 06.02.2013 р. № ОУ-0000010 на суму 18 104, 16 грн., від 21.03.2013 р. № ОУ-0000021 на суму 78 851, 06 грн.

Відповідач свої зобовязання перед позивачем щодо оплати за наданні ним послуги виконав частково, внаслідок чого у відповідача, як встановлено рішенням суду, виникли грошові зобовязання за договорами в загальному розмірі 92 014,49 грн.

Рішення суду набрало законної сили 13.01.2015 р.

Станом на день розгляду справи судом, рішення господарського суду Львівської області від 22.12.2014 р. по справі №914/3574/14 не виконано.

Зважаючи на те, що відповідачем зобовязання по оплаті, згідно рішення суду від 22.12.2014 р. не виконано, позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача за період з 01.10.2014 року по 01.06.2016 року 58 466,91 грн з них: 5 617,45 грн - 3% річних та 51 471,46 грн інфляційних втрат та 1 378,00 грн судових витрат (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 04.08.2016 р.)

При перевірці судом розрахунку позовних вимог встановлено, що нарахування, з посиланням на ст. 625 ЦК України, 3% річних, інфляційних втрат проведено позивачем за період з 01.01.2015 р. по 01.06.2016 р. на суму 121 125,55 грн, що включає 92 014,49 грн грошового зобовязання за договорами та 7 053,62 грн пені, 4 361,27 грн 3% річних, 15 324,96 грн інфляційних втрат, 2 371,21 грн судового збору.

Враховуючи те, що грошові зобовязання відповідача, за ст. 625 ЦК України, передбачають насамперед договірні правовідносини, поширюється на порушення грошового зобовязання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення, судом проведено перерахунок 3% річних та інфляційних втрат на суму основного грошового зобовязання встановленого рішенням суду від 22.12.2014 р. в розмірі 92 014,49 грн. Позовна вимога про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягає задоволенню частково, а саме за період з 13.01.2015 р. по 01.06.2016 р., а саме 3% в розмірі 3 826,79 грн та інфляційних втрат в розмірі 46 657,78 грн.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів92014.4913.01.2015 - 01.06.20165063 %3826.79Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції13.01.2015 - 01.06.201692014.491.50746657.34138671.78З врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 04.08.2016 р. позивач також провів нарахування 3% річних в сумі 695,78 грн та інфляційних втрат в сумі 6 717,06 грн за період з 01.10.2014 р. по 31.12.2014 р. Таке нарахування обґрунтовує порушенням терміну добровільного виконання відповідачем наказу про примусове виконання рішення суду. До матеріалів справи позивачем додано копію наказу господарського суду Львівської області від 13.01.2015 р. у справі №914/3574/14. Виходячи з наведеного, вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 695,78 грн та інфляційних втрат в сумі 6 717,06 грн за період з 01.10.2014 р. по 31.12.2014 р. на підставі наказу господарського суду Львівської області від 13.01.2015 р. задоволенню не підлягає.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ст. 173 ГК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Пленумом Вищого господарського суду України у п. 4.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. розяснено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Окрім цього, в п. 5.1 вказаної Постанови зазначено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Окрім цього, у п. 7.1 цієї Постанови зазначається, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Вказані правові положення відображені і у судовій практиці. Так, при винесенні 08.07.2014 року постанови Вищого господарського суду України у справі №916/69/14 за позовом ТзОВ СЕМАГРО до ПП агрофірма Ніва про стягнення 152 959,62 грн. 75% річних (копія постанови додається), судом було визначено, що приписи ст. 193 ГК України, ст.ст. 550, 599, 625 ЦК України передбачають, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано у встановленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Стаття 625 ЦПК України регулює зобовязальні правовідносини, тобто поширюється на порушення грошового зобовязання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому, частина 5 статті 11 ЦК України де зазначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобовязань. З рішення суду зобовязальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що зазначено в ст. 11 ЦПК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність.

Відповідно до абз. 4 п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.05.2006 р. №01-8/1114 дія мораторію не поширюється на ту частину майнових активів підприємства, що обліковуються як оборотні активи, а саме грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати складання балансу. Отже, оборотні активи підприємств може бути примусово реалізовано для задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про особливості приватизації вугледобувних підприємств» з метою недопущення банкрутства вугледобувних підприємств і збереження сировинної бази металургійного та енергетичного комплексів з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства до моменту завершення приватизації встановлюються мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна об'єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження та мораторій на порушення справ про банкрутство вугледобувних підприємств.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішенням господарського суду Львівської області від 22.12.2014 р. по справі №914/3574/14 вирішено стягнути з Державного підприємства Львіввугілля в особі відокремленого підрозділу Шахта Червоноградська на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПМК-14 суму у розмірі 121 125,55 грн., з них: 92 014,49 грн - основного боргу; 7 053,62 грн. пені; 4 361,27 грн 3% річних; 15 324,96 грн інфляційних втрат; 2 371,21 грн - судового збору.

Рішення суду від 22.12.2014 р. набрало законної сили 13.01.2015 р.

Враховуючи правову природу індексу інфляції та 3% річних, стягнення яких передбачено ч. 2 ст. 625 ГПК України, зважаючи на те, що встановлену рішенням суду від 22.12.2014 р. у справі №914/3751/14 заборгованість за надані послуги в сумі 92 014,49 грн не оплачено, суд, проаналізувавши поданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, провівши відповідний розрахунок, приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.10.2014 року по 01.06.2016 року, за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе за договором зобовязань із оплати наданих послуг, підлягає задоволенню частково, а саме за період з 13.01.2015 р. по 01.06.2016 р. 3% річних в розмірі 3 826,80 грн. та інфляційних втрат в розмірі 46 657,78 грн.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір слід покласти на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 116 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» в особі ОСОБА_1 підрозділу Шахта «Червоноградська» (адреса: 80100, м. Червоноград, вул. Промислова, 27, ідентифікаційний код 26307813) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПМК-14» (адреса: 81126, с. Лисиничі, ідентифікаційний код 03563809) 3 826,79 грн 3% річних, 46 657,78 інфляційних втрат та 1 378,00 грн витрат на оплату судового збору.

3.Накази видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

4.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення виготовлено 17.10.2016 р.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Синчук М.М.