Рішення № 62000119, 10.10.2016, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 жовтня 2016 року Справа № 913/874/16

Провадження №34/913/874/16

Господарський суд Луганської області у складі: суддя Іванов А.В.,

при секретарі судового засідання Авіловій С.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщення господарського суду Луганської області справу № 913/874/16

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецький завод підіймально-транспортного обладнання», м. Харків,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Свердловантрацит» м. Сєвєродонецьк Луганської області,

про стягнення 21 949 грн 21 коп.,

в засіданні брали участь:

від позивача - представник не прибув;

від відповідача - представник не прибув.

До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у звязку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.

Суть спору : Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецький завод підіймально-транспортного обладнання» (далі ТОВ «ДЗПТО», позивач у справі) звернулося до господарського суду Луганської області з позовом № 0515-30 від 01.06.2016 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК СВЕРДЛОВАНТРАЦИТ» (далі ТОВ «ДТЕК СВЕРДЛОВАНТРАЦИТ», відповідача у справі) про стягнення з останнього 21 949 грн 21 коп., з яких:

- 13 170 грн 00 коп. - заборгованість за договором поставки № 232/14-3СА від 28.02.2014 за період з 05.10.2014 по 16.05.2016;

- 638 грн 65 коп. - 3% річних за період прострочення з 05.10.2014 по 16.05.2016;

- 8 140 грн 56 коп. - інфляційні втрати за період прострочення з жовтня 2014 року по квітень 2016 року.

Позивач, з посиланням на норми статей 6, 8, 10, 19, 61, 129 Конституції України, статей 7, 20, 173, 174, 193, 284, 285 Господарського кодексу України (далі ГК України) та статей 11-16, 202, 509, 525, 610, 611, 625-627, 629 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем зобовязань за договором поставки № 232/14-3СА від 28.02.2014 та специфікацій до цього договору по повній оплаті отриманого товару від позивача за відповідними накладними, які залучені до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 08.08.2016 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 913/874/15 за даним позовом.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК СВЕРДЛОВАНТРАЦИТ» (далі ТОВ «ДТЕК СВЕРДЛОВАНТРАЦИТ») відповідач у справі, не скористалося правом участі в судовому засіданні, але подало до канцелярії суду відзив на позов від 26.09.2016, в якому повідомив про сплату заборгованості в сумі 13 170 грн 00 коп. за договором № 232/14-3СА від 28.02.2014, що підтверджується платіжним дорученням від 02.09.2016 № НОМЕР_1 на суму 13 170 грн 00 коп., копія якого долучена до матеріалів справи.

Проте, відповідач зазначив, що між сторонами за позовом виник спір у звязку з різним тлумаченням пункту 4.5 договору відносно встановлення дати поставки продукції.

Дата видаткової накладної не може вважатися датою поставки продукції, від якої відраховується строк на оплату, оскільки не підтверджена особистим підписом та датою, вказаними саме представником постачальника в момент передачі продукції, про що свідчать видаткові накладні № 132 від 29.05.2014 та № 160 від 26.06.2014, в яких не вказано прізвище та посада представника покупця, що отримав продукцію, номер та дата довіреності, згідно з якою мали бути отримані ТМЦ, а також не вказані дати отримання продукції.

Крім того, на підтвердження постачання продукції за вказаними видатковими накладними, позивачем надані довіреності № 170 від 10.06.2014 (дійсна до 19.06.2014) та № 1462 від 03.07.2014 (дійсна до 12.07.2014) строк дії яких не відповідає датам видаткових накладних.

Відповідач не погоджується з розрахунком 3 % річних та інфляційних втрат наданим позивачем до позовної заяви, оскільки на видаткових накладних, доданих до позовної заяви, не вказана дата поставки представником покупця. Отже, неможливо визначити певний періоду у часі відповідно до статті 251 ЦК України, та як наслідок цього неможливо стверджувати, що відповідач не виконав зобовязання з оплати продукції в строк, передбачений договором.

На думку відповідача, немає підстав вважати його боржником, що прострочив виконання зобовязання, оскільки позивачем не доведений належним чином факт порушення відповідачем строку на виконання грошового зобовязання.

При зясуванні фактичних обставин справи, дослідивши подані сторонами у справі докази, заслухавши в судовому засіданні присутнього представника позивача у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Між сторонами за позовом ТОВ «Донецький завод підіймально-транспортного обладнання» як постачальник (далі ТОВ «ДЗПТО», позивач у справі) та ТОВ «ДТЄК Свердловантрацит», як покупець (далі відповідач у справі), 28.02.2014 укладений договір поставки № 232/14-3СА (далі договір), відповідно до умов пунктів 1.1, 1.2 якого в порядку та на умовах, передбачених цим договором, постачальник, позивач у справі, зобовязується поставити у власність покупця, відповідача у справі, продукцію та/чи обладнання виробничо технічного призначення, в асортименті, кількості, в терміни, за ціною і з якісними характеристиками, погодженими сторонами в договорі і Специфікаціях, що є невідємною частиною вказаного договору. Покупець, в свою чергу, зобовязується прийняти і оплатити продукцію, що поставляється у його власність, відповідно до умов до договору (а.с.21-26).

Строки та умови поставки врегульовані розділом 4 договору, зокрема, поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за ціною, з якісними характеристиками, в терміни, погодженими сторонами в Специфікаціях до цього договору. Під партією продукції сторони розуміють кількість продукції, однорідної за своїми якісними показниками, які супроводжуються одним документом про якість та/або одним товаросупроводжувальним документом (пункт 4.1 договору).

Умови поставки продукції DDР, згідно «Інкотермс-2000», з урахуванням умов і застережень, що містяться в договорі та/або відповідних Специфікаціях до нього. Узгоджене місто поставки вказується сторонами у відповідних Специфікаціях до договору. Постачальник несе всі витрати, повязані з поставкою продукції, до моменту її поставки в узгоджене місто призначення поставки (пункт 4.2 договору).

Відповідно до пункту 5.1 договору загальна сума договору визначається загальною сумою всіх Специфікацій, що є невідємною частиною вказаного договору.

Ціна на продукцію, яка поставляється постачальником встановлюється сторонами у відповідних Специфікаціях до цього договору (пункт 5.2 договору).

Згідно з пунктом 5.3 договору розрахунки за продукцію, що поставляється постачальником, здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 (шестидесяти) календарних днів з дати поставки відповідної продукції, якщо інший строк і порядок оплати не обумовлені сторонами в Специфікаціях до договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

На виконання умов Договору сторонами підписано Специфікацію №2/3 до Договору від 20.05.2014 у відповідності до якої ТОВ «ДЗПТО» 29.05.2014 поставлено, а ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» прийнято електрогідравлічний штовхач ТЕ-30, у кількості 3 шт, на загальну суму 4 050,00 грн, що підтверджується копіями видатковою накладною № 132 від 29.05.2014, рахунком фактурою від 29.05.2014 №151 та довіреністю на отримання продукції №170 від 10.06.2014 (діє до 19.06.2014), наявними в матеріалах справи.

При цьому Специфікацією №2/3 встановлено, що термін оплати 90 календарних днів з дня прийому продукції, тобто до 27.08.2014.

Згідно Специфікації № 3/3 від 25.06.2014 до Договору ТОВ «ДЗПТО» 26.06.2014 поставлено, а ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» прийнято гальмо ТКГ-200 у кількості 4 шт. на загальну суму 9 120,00 грн., що підтверджується копіями видаткової накладної № 160 від 26.06.2014, рахунком фактурою №184 від 26.06.2014 та довіреністю на отримання продукції №1462 від 03.07.2014 (діє до 13.07.2014), наявними в матеріалах справи.

При цьому Специфікацією № 3/3 від 26.06.2014 встановлено, термін оплати продукції через 90 календарних днів з дня прийому продукції на склад покупця, тобто до 24.09.2014.

Зобовязання зі сплати отриманої продукції відповідач повністю не здійснив, тому станом на день подання позову, заборгованість відповідача по оплаті отриманої продукції за договором становила 13 170 грн 00 коп.

Не виконання відповідачем своїх зобовязань по розрахунках стало підставою для звернення позивача до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 13 170 грн 00 коп.

На підставі статті 625 ЦК України позивач нарахував та предявив до стягнення 3 % річних в сумі 638 грн 65 коп. за період з 05.10.2014 по 16.05.2016 та інфляційні втрати в сумі 8 140 грн 56 коп. за період з жовтня 2014 року по квітень 2016 року.

Встановивши фактичні обставини, здійснивши оцінку наданих сторонами у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Фактичні обставини свідчать, що правовідносини між сторонами за позовом виникли із договору від 28.02.2014 № 232/14-3СА, який за своєю правовою природою є договором поставки і регулюється положеннями глав 19, 30 Господарського кодексу України (далі ГК України) загальні положення про господарські зобов'язання і поставка та глави 54 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) про купівлю продаж.

Відповідно до частини 1 статті 174 ГК України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Відповідно до ст.ст.627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положення цієї статті кореспондуються з нормами статті 712 ЦК України.

Загальні положення про купівлю-продаж визначені главою 54 Ц К України.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами статті 692 ЦК України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтями 526 ЦК України та 193 ГК України встановлено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У відповідності з правилами статей 43, 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем доведено належними та допустимими доказами виконання своїх зобовязань за договором поставки від 28.02.2014 № 232/14-3СА, на підставі якого заявлено цей позов, він поставив відповідачу продукцію за Специфікаціями до цього договору за видатковими накладними на загальну суму 13 170 грн 00 коп., які залучені до матеріалів справи.

Заперечення відповідача за відзивом суд вважає необґрунтованими, оскільки згідно п. 4.5 укладеного договору датою поставки товару є дата, зазначена покупцем, тобто відповідачем, у товаророзпорядчих документах.

При поставці автомобільним транспорт датою поставки вважається дата, зазначена представником покупця, відповідача у справі, на видатковій накладній.

Як свідчать матеріали справи, за всіма зазначеними вище видатковими накладними, проставлені належні відмітки про одержання товару повноважними представниками покупця, відповідача у справі, та до справи долучені довіреності, оформлені відповідачем на отримання цінностей, в яких найменування та кількість продукції отриманої відповідачем відповідає отриманої продукції за видатковими накладними.

Претензій по поставці продукції відповідач не предявив та не відмовився від продукції згідно умов договору поставки від 28.02.2014 № 232/14-3СА.

Відповідно до умов договору поставки від 28.02.2014 № 232/14-3СА та Специфікацій до цього договору розрахунки за продукцію здійснюються шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника з відстрочкою платежу 90 (девяносто) календарних днів з моменту прийняття відповідної партії продукції на складі покупця.

Статтею 525 ЦК України встановлено недопустимість односторонньої відмови від зобовязання.

Відповідач за отриманий товар не розрахувався, заборгованість на дату звернення позивачем з позовом до господарського суду склала 13 170,00 грн., яка підтверджена матеріалами справи та обґрунтовано заявлена до стягнення.

Під час розгляду справи судом відповідач сплатив заборгованість в сумі 13 170 грн 00 коп. за договором поставки від 28.02.2014 № 232/14-3СА, що підтверджується платіжним дорученням платіжним дорученням від 02.09.2016 № НОМЕР_1 на суму 13 170 грн 00 коп., копія якого долучена до матеріалів справи.

Відповідно до абзацу 3 пп.4.4 п.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Отже, в частині стягнення боргу в сумі 13 170 грн 00 коп. предмет спору відсутній.

Підпунктом 1-1 пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин провадження у справі в частині стягнення боргу в сумі 13 170 грн 00 коп. слід припинити.

Відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору в цій частині слід покласти на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій та заборгованість сплачена після порушення провадження у даній справі.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивач, керуючись вказаною нормою закону, нарахував та предявив до стягнення 3 % річних в сумі 638 грн 65 коп. за період з 05.10.2014 по 16.05.2016 та інфляційні втрати в сумі 8 140 грн 56 коп. за період з жовтня 2014 року по квітень 2016 року.

Перевіривши розрахунок позивача 3 % річних, суд зазначає про його часткову помилковість.

По-перше, позивачем не вірно визначено початок прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання, яке відповідач прийняв на себе на підставі видаткових накладних від 29.05.2014 №132 в сумі 4 050,00 грн. та від 26.06.2014 №160 в сумі 9 120,00 грн.

Перебіг строку прострочення оплати з урахуванням правил статті 692 ЦК України починається з наступного дня від дати поставки товару за видатковою накладною № 132 від 29.05.2014, тобто з 28.08.2014, та видатковою накладною від 26.06.2014 №160, тобто з 25.09.2014.

Оскільки прострочення виконання грошового зобовязання відповідачем позивач визначив протягом 590 днів, то період прострочення:

- за видатковою накладною № 132 від 29.05.2014 складає з 28.08.2014 по 09.04.2016;

- за видатковою накладною №160 від 26.06.2014 складає з 25.09.2014 по 06.05.2016.

Крім того, позивач при розрахунку 3 % річних та інфляційних нарахувань не врахував того, що тривалість 2016 року складає 366 днів, а 2014 та 2015 роки 365 днів.

За вказаний період сума 3 % річних складає в розмірі 638 грн 30 коп., з яких:

1) ((4 050,00 грн. х 3 % х 491 день) : 365) = 163,44 грн.

((4 050,00 грн. х 3 % х 99 днів) : 366) = 32,86 грн.

2) ((9 120,00 грн. х 3 % х 463 дня) : 365) = 347,06 грн.

((9 120,00 грн. х 3 % х 127 днів) : 366) = 94,94 грн., яка і підлягає задоволенню.

У задоволенні вимог про стягнення 3 % річних в сумі 00 грн 35 коп. слід відмовити.

Стосовно вимог про стягнення інфляційних нарахувань в сумі 8 140 грн 56 коп. за користування коштами за період з жовтня 2014 року по квітень 2016 року суд зазначає наступне.

Як зазначено у пункті 3.2 пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Здійснивши перерахунок, суд дійшов висновку, що до стягнення підлягають інфляційні нарахування за наступним розрахунком:

- за видатковою накладною № 132 від 29.05.2014 за період прострочення з жовтня 2014 року по березень 2016 року в сумі 2 281 грн 75 коп.;

- за видатковою накладною №160 від 26.06.2014 за період прострочення з жовтня 2014 року по квітень 2016 року в сумі 5 637 грн 20 коп.

Індекс інфляції розраховувався судом за допомогою програми «Законодавство».

За таких обставин інфляційні нарахування підлягають задоволенню в сумі 7 918 грн 95 коп. В решті заявленої суми інфляційних нарахувань 221 грн 61 коп. слід відмовити.

Враховуючи викладене, фактичні обставини справи та норми вищенаведеного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в загальній сумі 8 557 грн 25 коп., з яких:

- 638 грн 30 коп. - 3% річних за період прострочення з 28.08.2014 по 06.05.2016 по кожній накладній окремо;

- 7 918 грн 95 коп. - інфляційні втрати за період прострочення з жовтня 2014 року по квітень 2016 року по кожній накладній окремо.

З урахуванням вимог ст.ст.44, 49 ГПК України витрати позивача зі сплати судового збору слід покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в сумі 1 364 грн 06 коп.

Керуючись статтями 43, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 78, пунктом 1-1 частини 1 статті 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецький завод підіймально-транспортного обладнання» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК СВЕРДЛОВАНТРАЦИТ» про стягнення 21 949 грн 21 коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК СВЕРДЛОВАНТРАЦИТ», 93400, м. Сєвєродонецьк Луганської області, вул. Гоголя, 24А, ідентифікаційний код 37596090, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецький завод підіймально-транспортного обладнання», 61174, м. Харків, вул. Архітекторів, 28/13, ідентифікаційний код 37087129, 3 % річних у сумі 638 грн 30 коп., інфляційні втрати в сумі 7 918 грн 95 коп., а також витрати зі сплати судового збору в сумі 1 364 грн 06 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті вимог про стягнення боргу в сумі 13 170 грн 00 коп. провадження у справі припинити.

4. У задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 00 грн 35 коп. та інфляційних нарахувань в сумі 221 грн 61 коп. відмовити.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо не було подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 17.10.2016.

СуддяА.В. Іванов