Рішення № 61998288, 12.10.2016, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.10.2016 Справа № 907/347/16

За позовом Публічного акціонерного товариства Українська залізниця , м. Київ, в особі Регіональної філії Львівська залізниця, м. Львів

до Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Ужгород

про визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Кривка В.П.

суддя Васьковський О.В.

суддя Ушак І.Г.

представники:

Позивача ОСОБА_1, довіреність від 17.05.2016 року

Відповідач ОСОБА_2, довіреність № 01-12/1087 від 03.10.2016 року, ОСОБА_3, довіреність № 03.2-18/1091від 05.10.2016 року

СУТЬ СПОРУ: Публічним акціонерним товариством Українська залізниця , м. Київ, в особі Регіональної філії Львівська залізниця, м. Львів заявлено позов до Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Ужгород про визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету від 29.03.2016 №3 р/к по справі №04-2/2016

У судових засіданнях 14.06.2016 року, 07.09.2016 року, 19.09.2016року, 05.10.2016 року та 10.10.2016 року відповідно до ст. 77 ГПК України судом оголошувались перерви для метою забезпечення реалізації процесуальних прав сторін на представлення додаткових матеріалів доказів по суті заявлених вимог та заперечень.

Ухвалою від 23.06.2016 року, враховуючи спільне клопотання сторін, складність справи та значний обсяг встановлення обставин було призначено колегіальний розгляд справи. Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу визначення складу колегії суддів від 23.06.2016 року до колегії суддів по розгляду справи 907/347/16 ввійшли - головуючий суддя Кривка В.П., суддя Ушак І.Г. та суддя Івашкович І.В., якими ухвалою господарського суду від 24.06.2016 року було дану справу прийнято до свого провадження. Надалі у звязку з перебуванням судді Івашкович І.В. у відпустці, ухвалою від 26.08.2016 року дану справу прийнято до провадження колегією суддів у складі: Головуючого судді Кривка В.П., суддів Ушак І.Г. та Васьковського О.В.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що адміністративною колегією Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України було розглянуто справу №04-2/2016 за скаргою гр. ОСОБА_4 щодо незаконного відключення водопостачання Ужгородською дистанцією регіональної філії «Львівська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». За наслідками її розгляду адміністративною колегією 29.03.2016 року було прийнято Рішення №3 р/к (справа №04-2/2016) про порушення законодавства про захист економічної конкуренції з боку публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Ужгородської дистанції водопостачання регіональної філії «Львівська залізниця» та накладено штраф. Не погоджуючись з цим, позивач вважає, що приймаючи вказане рішення адміністративна колегія неповно з'ясувала обставин, які мають значення для справи; не довела обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, що призвело до невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи. Зважаючи на це, покликаючись на положення ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник просить суд визнання недійсним та скасувати зазначене рішення адміністративної колегії Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету.

У ході судового розгляду уповноважений представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі та наполягала на вирішенні спору по суті виходячи з наявних матеріалів, поданих додаткових пояснень та обґрунтувань з доданням підтверджуючих документів (Т.- 1, а.с. 124-125, 151-175, 193-205, 209, 223-231, Т.-2 а.с. 1-39, 41-55). Зокрема стверджує, що відповідач у своєму рішенні дійшов помилкового висновку про монопольне становище Ужгородської дистанції водопостачання регіональної філії «Львівська залізниця» у смт. Королево Виноградівського району за результатами діяльності 2015 року та поточного періоду 2016 року, з часткою 100%, оскільки у смт. Королево діє Служба комунального господарства виконкому Королівської селищної ради, яка також надає послуги із централізованого водопостачання та водовідведення. Припинення водопостачання скаржнику гр. ОСОБА_5 мотивує як протиправними діями останього, так і відсутністю обовязку як постачальника з ремонту внутрішнього водопроводу споживача (власника дворогосподарства) за рахунок виробника послуги водопостачання. Стосовно невідповідності укладеного договору про надання послуг з постачання холодної води і водовідведення №478/к від 23.01.2014 року типовому договору представник вказав, що відображені в рішенні адміністративної колегії недоліки щодо не зазначення усіх прав споживача та обовязків виробника послуги - не відповідають дійсності. Такі положення містяться в укладеному договорі, проте в інших розділах, і в цілому змістовно відповідають типовому договору, в т.ч. оскільки містять відсилання на вимоги законодавства та Правила.

Уповноважені представники відповідача проти позову заперечили, покликаючись на обставини викладені у оскаржуваному рішенні адміністративної колегії, відзиві на позовну заяву, додаткових запереченнях, додаткових обґрунтуваннях та письмових поясненнях по суті позову з доданням підтверджуючих документів (Т.-1, а.с. 96-118, 126-127, 139-134, 183-192, 210-213, 217-222). Зокрема зазначили, що публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Ужгородської дистанції водопостачання регіональної філії «Львівська залізниця» (ідентифікаційний код 40075815) за результатами діяльності 2015 року та поточного періоду 2016 року, як субєкт природної монополії, займає монопольне (домінуюче) становище на ринку централізованого водопостачання саме в межах своїх водопровідно-каналізаційних мереж смт. Королево Виноградівського району з частками по 100,0 відсотків відповідно. Більше того відповідно до статті 5 Закону України «Про природні монополії» ринок централізованого водопостачання та водовідведення віднесено до сфери діяльності субєктів природних монополій. Відповідно до зведеного переліку субєктів природних монополій, який розміщений на сайті Антимонопольного комітет України, позивач в межах своїх мереж є субєктом природної монополії на ринку послуг з централізованого водопостачання та водовідведення в Закарпатській області. Доводи заявника, що припинення водопостачання скаржнику гр. ОСОБА_5 протиправними діями останього, так і відсутністю його обовязку як постачальника з ремонту внутрішнього водопроводу споживача (власника дворогосподарства) за рахунок виробника послуги водопостачання - є надуманими та такими, що не відповідають дійсності. Зокрема ці доводи спростовуються висновком правоохоронних органів 16.11.2015 року за заявою гр. ОСОБА_5, (а.с. 102), а також положеннями п. 11.1.1. Правил технічної експлуатації систем водопостачання та водовідведення населених пунктів України", згідно з яким межею внутрішньої системи водопроводу є зовнішня поверхня стіни будівлі, в той же час прорив труби мав місце у дворогосподарстві гр. ОСОБА_6 При цьому наголосили, що саме те, що в укладеному позивачем договорі №478/к від 23.01.2014 зі споживачем ОСОБА_7 не в повному обсязі та не чітко відображено обовязки виробника (виконавця) у відповідності з Типовим договором, призвело до обмеження права споживача на отримання в повному обсязі послуг із централізованого водопостачання та водовідведення, гарантованих Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, тобто до ущемлення прав споживача, виникненню конфліктної ситуації та даного спору.

Поряд з цим, з огляду на заявлений предмет та суть спору оскарження рішення (адміністративної колегії Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України) клопотання відповідача про залучення до участі у справі гр. ОСОБА_5 судом відхилено.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

До Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України надійшла скарга від 04.01.2016 року гр. ОСОБА_4 щодо незаконного відключення Ужгородською дистанцією водопостачання регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» (Т.-1, а.с. 100-112). Розпорядженням адміністративної колегії Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.02.2016 № 2-рп/к розпочато розгляд справи № 04-2/2016 відносно публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Ужгородської дистанції водопостачання регіональної філії «Львівська залізниця» у звязку з наявністю в його діях ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 статті 50, частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

29.03.2016 року за результатами розгляду справи №04-2/2016 відповідачем прийнято рішення №3-р/к (Т.-1 а.с. 18-27), відповідно до якого:

1. Визнано, що публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Ужгородської дистанції водопостачання регіональної філії «Львівська залізниця» (ідентифікаційний код 40075815) за результатами діяльності 2015 року та поточного періоду 2016 року, як субєкт природної монополії, займає монопольне (домінуюче) становище на ринку централізованого водопостачання в межах своїх водопровідно-каналізаційних мереж смт. Королево Виноградівського району з частками по 100,0 відсотків відповідно.

2. Визнано дії публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Ужгородської дистанції водопостачання регіональної філії «Львівська залізниця» (ідентифікаційний код 40075815) щодо:

- припинення водопостачання споживачу ОСОБА_5 всупереч вимогам Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, Правил технічної експлуатації систем водопостачання та каналізації населених пунктів України та невиконання своїх зобовязань, передбачених договором № 478/к від 23.01.2014 року, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 статті 50, частиною 1 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, шляхом ущемлення інтересів споживача, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

- укладення із споживачем ОСОБА_5 договору № 478/к від 23.01.2014 про надання послуг з постачання холодної води і водовідведення, який не відповідає положенням Типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 статті 50, пунктом 1 частини 2 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку шляхом встановлення таких умов реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

3. На підставі статті 52 Закону України «Про захисту економічної конкуренції» за вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, зазначених в пункті 2 цього рішення, накладено на публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Ужгородської дистанції водопостачання регіональної філії «Львівська залізниця» штраф у розмірі по 34 000,00 (тридцять чотири тисячі) гривень.

4. Зобовязано публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Ужгородської дистанції водопостачання регіональної філії «Львівська залізниця» привести договори про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення у відповідність положенням Типового договору, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, про що повідомити територіальне відділення у двомісячний строк з дня одержання цього рішення.

Не погоджуючись з цим, позивач вважає, що приймаючи вказане рішення адміністративна колегія неповно з'ясувала обставин, які мають значення для справи; не довела обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, що призвело до невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи. Зважаючи на це, покликаючись на положення ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник звернувся до господарського суду з позовом і просить суд визнання недійсним та скасувати зазначене рішення адміністративної колегії Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд дійшов висновку про наступне.

Пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон) передбачено, що зловживання монопольним (домінуючим) становищем є порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції.

Згідно статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

В оскаржуваному рішенні адміністративної колегії Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України вказано, що публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Ужгородської дистанції водопостачання регіональної філії «Львівська залізниця» (ідентифікаційний код 40075815) за результатами діяльності 2015 року та поточного періоду 2016 року, як субєкт природної монополії, займає монопольне (домінуюче) становище на ринку централізованого водопостачання в межах своїх водопровідно-каналізаційних мереж смт. Королево Виноградівського району з частками по 100,0 відсотків відповідно.

Порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку встановлюється Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.02р. №49-р, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.04.02р. за №317/6605 (із змінами) (далі по тексту - Методика), яка призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.

Підпункт 2.1. пункту 2 вказаної Методики містить перелік можливих дій для визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання, а тому є диспозитивною нормою. Застосування цього переліку залежить від конкретного порушення конкурентного законодавства та включає як структурні, так і поведінкові показники, що характеризують стан конкуренції на ринку. Приймаючи до уваги, що приписи Методики не містять імперативних норм щодо обов'язкового застосування при визначенні монопольного (домінуючого) становища всіх передбачених нею показників в їх сукупності, тому твердження позивача про не проведення відповідачем аналізу та оцінки обставин, необхідних для визначення монопольного становища, не підтверджується матеріалами справи.

Так як вбачається із змісту оспорюваного рішення, відповідачем визначено об'єкт аналізу, зокрема: суб'єкт господарювання - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Ужгородської дистанції водопостачання регіональної філії «Львівська залізниця», яка здійснює свою діяльність з надання послуг з централізованого водопостачання на підставі ліцензії серії АГ № 500056 від 28.02.2012, конкретний товар, який відпускається суб'єктом господарювання - послуги з централізованого водопостачання, при цьому обґрунтовано зазначено, що виходячи з приписів Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» взаємозамінні товари (товарні групи), з огляду на умови отримання послуги з централізованого водопостачання, відсутні. Також ця послуга не може бути замінена послугою з існуючих альтернативних джерел, а споживачі послуги, які її отримують, не можуть відмовитись від послуги з централізованого водопостачання, яку надає Підприємство. Отже, товарними межами ринку за показниками взаємозамінності, подібності призначення, споживчих властивостей та умов використання товару визначено послуга з централізованого водопостачання.

З урахуванням цього також обґрунтовано визначено територіальні (географічні) межі ринку послуг з централізованого водопостачання, оскільки ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення визначено поняття системи централізованого водопостачання як комплекс об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, повязаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води споживачам. Тому територіальні межі ринку централізованого водопостачання визначаються територією, на якій розташовані мережі, за допомогою яких надається послуга з централізованого водопостачання.

Таким чином територіальними (географічними) межами ринку централізованого водопостачання визначено смт. Королево Виноградівського району в межах діючих водопровідно-каналізаційних мереж по яким позивачем надається послуга з водопостачання. При цьому, суд приймає до уваги, що відповідно до рішення виконавчого комітету Королівської селищної ради від 23.06.2009 року №67 «Про встановлення (погодження) тарифів на комунальні послуги з централізованого водопостачання, а також визначення виконавця вище зазначених послуг на території с. Королево» позивач визначений як єдиний виконавець комунальних послуг з централізованого водопостачання та водовідведення. Вказану обставину також додатково підтверджено і листом Королівської селищної ради №02-08/1041 від 09.09.2016 року. (Т.-1, а.с. 212-213).

Крім цього, відповідно до статті 5 Закону України «Про природні монополії» ринок централізованого водопостачання та водовідведення віднесено до сфери діяльності субєктів природних монополій.

З метою запровадження механізму реалізації частини другої статті 5 Закону України «Про природні монополії», який набрав чинності з 8 січня 2013 року, та відповідно до пункту 11 частини третьої статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», було прийнято розпорядження Антимонопольного комітету України від 28 листопада 2012 року № 874-р «Про затвердження Порядку складання та ведення зведеного переліку субєктів природних монополій», зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.12.2012 за №2119/22431.

Цим Порядком визначається порядок складання та ведення Антимонопольним комітетом України зведеного переліку суб'єктів природних монополій (далі - Зведений перелік) з метою виконання положень Закону України «Про природні монополії».

До Зведеного переліку включаються суб'єкти господарювання (юридичні особи), які виробляють (реалізують) товари на ринках, що перебувають у стані природної монополії та включені до реєстрів субєктів природних монополій у відповідних сферах органами, що здійснюють державне регулювання у сфері природних монополій.

Складання та ведення Зведеного переліку здійснюються Комітетом на підставі реєстрів субєктів природних монополій у сфері житлово-комунального господарства, що формуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг

Відповідно до зведеного переліку субєктів природних монополій , який розміщений на сайті Антимонопольного комітету України Позивач є субєктом природної монополії на ринку послуг з централізованого водопостачання в Закарпатській області (Т.-1, а.с. 217-220). При цьому оскільки, послуги централізованого водопостачання та водовідведення полягають у необхідності застосування певних інженерних мереж та, відповідно до ст. 5 Закону України "Про природні монополії", віднесені до сфери діяльності суб'єктів природної монополії, то позивач здійснюючи свою діяльність на ринках з централізованого водопостачання та водовідведення в межах своїх мереж, перебуває у стані природної монополії.

Таким чином приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що матеріалами справи не спростовується рішення відповідача в частині визнання Публічне акціонерне товариства «Українська залізниця» в особі Ужгородської дистанції водопостачання регіональної філії «Львівська залізниця» за результатами діяльності 2015 року та поточного періоду 2016 року, як субєктом природної монополії, зайняття монопольного (домінуюче) становища на ринку централізованого водопостачання в межах своїх водопровідно-каналізаційних мереж в смт. Королево Виноградівського району з частками по 100,0 відсотків відповідно.

Доводи позивача з даного приводу не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються вищенаведеним в сукупності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно частини 2 статті 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» на споживача покладені обов'язки своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання; у разі внесення не в повному обсязі плати за використану питну воду обмежувати власне використання питної води до рівня екологічної броні питного водопостачання, забезпечувати безперешкодний доступ відповідальних представників підприємств питного водопостачання до власних водопровідних мереж та обладнання для контролю за рівнем споживання питної води, а також для виконання відключення і обмеження споживання відповідно до встановленого порядку.

Відповідно частини 2 статті 23 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», підприємства питного водопостачання мають право у разі внесення споживачем не в повному обсязі плати за використану питну воду обмежити його питне водопостачання до рівня екологічної броні питного водопостачання.

Статтею 1 вказаного Закону визначено термін екологічна броня питного водопостачання як мінімальний рівень використання питної води споживачами (крім населення), необхідний для запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру.

Відповідно до частини 3 статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», комунальні послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв на:

проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з нормативними документами. Допустима тривалість перерв у наданні послуг, їх періодичність встановлюються Кабінетом Міністрів України на підставі стандартів, нормативів, норм, порядків та правил експлуатації, проведення випробувань теплових мереж, поточного і капітального ремонтів, реконструкції об'єктів житлового фонду;

міжопалювальний період для систем опалення, рішення про початок та закінчення якого приймається виконавчими органами відповідних місцевих рад або місцевими державними адміністраціями виходячи з кліматичних умов згідно з правилами та іншими нормативними документами;

ліквідацію наслідків аварій або дії обставин непереборної сили. Перерва у наданні комунальних послуг, яка виникла внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили мас бути ліквідована у найкоротші терміни, що визначаються нормативними документами. Якщо ліквідація наслідків аварії або дії обставин непереборної сили потребує більше однієї доби, виконавець/виробник спільно з органами місцевого самоврядування здійснює заходи щодо зменшення її негативного впливу на споживачів.

З системного аналізу наведеного вище нормативного матеріалу вбачається, що для населення не встановлено граничного рівня обмеження, що можна тлумачити як взагалі відсутню можливість залишати громадян без водокористування.

Як вбачається зі змісту оспорюваного рішення, а також пояснень представника позивача, припинення водопостачання споживачу гр. ОСОБА_5, (з яким було укладено договір № 478/к від 23.01.2014 про надання послуг з постачання холодної води) обґрунтовується позивачем, зокрема відсутністю його обовязку як постачальника з ремонту внутрішнього водопроводу споживача (власника дворогосподарства) за рахунок виробника послуги водопостачання. Проте такі доводи є безпідставні та такими, що суперечать вищевказаним положенням законодавства. Згідно п. 20 Договору № 478/к від 23.01.2014 про надання послуг з постачання холодної води, укладеного позивачем з споживачем гр. ОСОБА_5 точкою розподілу, в яких здійснюється передача послуг від виконавця споживачеві є місце підключення мереж будинку до мереж виконавця (проте сторонами не визначено чітко точку розподілу, в якій здійснюється передача послуг від виконавця споживачеві, при цьому позивачем не надано узгодженої сторонами план-схеми, тощо). Таким чином, у даному випадку, за відсутності визначення сторонами у договорі іншого, згідно положень п. 11.1.1. Правил технічної експлуатації систем водопостачання та водовідведення населених пунктів України", межею внутрішньої системи водопроводу є зовнішня поверхня стіни будівлі споживача гр. ОСОБА_5 Більше того, матеріалами справи встановлено, що прорив труби мав місце в дворогосподарстві гр. ОСОБА_6, а не споживача гр. ОСОБА_5

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене нормативне обґрунтування, суд погоджується з висновкам відповідача, що дії публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Ужгородської дистанції водопостачання регіональної філії «Львівська залізниця» щодо припинення водопостачання споживачу ОСОБА_5 всупереч вимогам Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, Правил технічної експлуатації систем водопостачання та каналізації населених пунктів України та невиконання своїх зобовязань, передбачених договором № 478/к від 23.01.2014 року, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 статті 50, частиною 1 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, шляхом ущемлення інтересів споживача, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України (далі ГК України) укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно з приписами частини третьої статті 184 ГК України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки. Положення коментованого Закону є нормативним актом спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Приписами статей 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та сформовані загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642, 643 ЦК України.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до змісту статей 6, 627 ЦК України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з приписами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.

Статті 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок кореспондується з обов'язком виконавця, визначеному пунктом 3 частини другої статті 21 цього Закону підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення для споживачів регулюється Правилами надання послуг централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Правила регулюють відносини на ринку між споживачами та виконавцями послуг з централізованого водопостачання та водовідведення незалежно від форм власності та підпорядкованості.

Форма та зміст (умови) Типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 «Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» (далі - постанова № 630), в якому передбачено права та обов'язки споживача, права та обов'язки виконавця даних послуг, відповідальність сторін, порядок встановлення факту неналежного надання або ненадання послуг та розв'язання спорів.

З аналізу змісту частини третьої статті 6, частини першої статті 630 ЦК України, постанови № 630 вбачається, що умови Типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обовязковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень, врегулювати свої відносини на власний розсуд, а лише мають право конкретизувати його умови

Відповідно до п. 2.2.10 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 10.08.2012 № 279, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 31.08.2012 за № 1468/21780, встановлено, що ліцензіат не має права зловживати монопольним становищем у будь-якій формі.

Аналізом договору про надання послуг з постачання холодної води і водовідведення № 478/к від 23.01.2014 року, укладеного Ужгородською дистанцією водопостачання із споживачем ОСОБА_5 встановлено, що він не відповідає Типовому договору.

В договорі відсутні чітко визначені вищезазначеними нормативними актами обовязки виробника (виконавця), передбачені Типовим договором, а саме:

- інформування споживача протягом доби з дня виявлення недоліків у роботі внутрішньобудинкових інженерних систем та/або інженерного обладнання, що розташовані за межами багатоквартирного будинку або житлового будинку (у разі його особистого звернення - невідкладно), про причини та очікувану тривалість зупинення надання послуг або обмеження їх кількості, а також про причини порушення якісних показників надання послуг;

- усунення аварії та інші порушення порядку надання послуг, а також виконання заявки споживачів у строк, установлений законодавством та договором;

- ведення обліку скарг (заяв, вимог, претензій) споживачів щодо кількості та якості надання послуг, а також обліку їх розгляду;

- відшкодовування збитків, завданих майну та/або приміщенню споживача та/або членів його сім'ї, шкоду, заподіяної його життю чи здоров'ю внаслідок неналежного надання або ненадання послуг, а також моральної шкоди в порядку та розмірі, які визначаються відповідно до законодавства і договору;

- сплати споживачу неустойки (штрафу, пені) у разі ненадання послуг або надання послуг неналежної якості у порядку та у випадках, передбачених законодавством і договором;

- здійснення перерахунку розміру плати у разі ненадання послуг.

Таким чином, в рішенні від 29.03.2016 № 3-р/к у справі №04-2/2016 доведено зловживання Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Ужгородської дистанції водопостачання регіональної філії «Львівська залізниця» монопольним (домінуючим) становищем на досліджуваному ринку, оскільки назване товариство укладало зі споживачем ОСОБА_7 договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води №478/к від 23.01.2014 року, який підготовлений товариством як виконавцем, що займає монопольне становище на досліджуваному ринку, (договір) відступає від положень Типового договору і така невідповідність звужує права споживача послуг, обов'язки виконавця послуг та не надає споживачу необхідної інформації у повному обсязі, що є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, і вчинення такого порушення позивачем встановлено оспорюваним рішенням Територіального відділення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що доводи позивача, викладені у позові не доведені належними та допустимими доказами в розумінні статей 33, 34 ГПК України та не спростовують висновків відповідача, викладених в оскаржуваному рішенні.

Враховуючи викладене, у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 43, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити повністю;

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 17.10.2016

Головуючий суддя Кривка В.П.

Суддя Васьковський О.В.

Суддя Ушак І.Г.