Рішення № 61997393, 13.10.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.10.16р. Справа № 904/6367/16

За позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш", м. Енергодар, Запорізька область

до Виробничо-комерційного підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАЛЬПРОМ", м. Дніпро

про стягнення 158 836,49 грн.

Суддя Золотарьова Я.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (дов. № 4689 від 27.11.2015)

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (дов. № 1 від 16.08.2016)

ОСОБА_3 - представник (дов. № 1 від 12.09.2016)

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Виробничо-комерційного підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАЛЬПРОМ" про стягнення 158 836,49 грн. за договором № 20/05/10 від 04.01.2016, з яких 63 307,28 грн. пеня, 95 529,21 грн. штраф.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 20/05/10 від 04.01.2016, в частині порушення строків поставки продукції.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2016 порушено провадження у справі, а розгляд справи призначено на 30.08.2016.

В межах строків встановлених ст. 69 ГПК України, розгляд справи відкладався з 30.08.2016 на 15.09.2016 та з 15.09.2016 на 28.09.2016.

15.09.2016 представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі, яким просив суд зупинити провадження у справі №904/6367/16 до вирішення іншої пов'язаної з нею справи № 904/7412/16, що перебуває у проваджені господарського суду Дніпропетровської області, під час вирішення якої будуть встановлюватись обставин дійсності або недійсності п. 7.2 договору № 20/05/10 від 04.01.2016.

Ухвалою господарського суду від 28.09.2016 клопотання відповідача про зупинення провадження у справі було відхилено судом.

28.09.2016 відповідач подав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що затримання поставки товару за договором поставки № 20/05/10 від 04.01.2016 відбулось у звязку з наявністю у позивача перед відповідачем заборгованості за договорами №20/05/56/3632 від 03.08.2015 та №20/05/56/3631 від 03.08.2015. Зазначив, що відповідач повідомляв позивача про притримання продукції на складі, шляхом призупинення поставки продукції за договором № 20/05/10 від 04.01.2016 та пропонував позивачу погасити існуючу заборгованість за попередніми договорами. Також відповідач зазначив, що позивачем у позовній заяві було невірно зазначено дати поставки товару, як дати прибуткових ордерів, котрі оформлені позивачем на день пізніше, ніж були здійснені поставки продукції. На підставі викладеного, відповідач просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2016, за клопотанням представників сторін продовжено строк вирішення спору на 15 днів до 19.10.2016, а розгляд справи відкладено на 11.10.2016.

11.10.2016 представник позивача в судовому засіданні подав пояснення по справі, в яких зазначив, що оскільки умовами договору передбачено постачання товару саме на склад покупця, то датою отримання товару є дата складання прибуткового ордеру про його надходження на такий склад, тобто 27.04.2016, 29.04.2016, 12.05.2016. Також позивач зазначив про безпідставність посилань відповідача на необхідність застосування до даних правовідносин положень ст. 538 ЦК України. Позивач вказав, що оскільки договором поставки не передбачено права відповідача відмовитись від виконання зобов'язань за договором або затримати таке виконання, відповідач повинен був здійснити поставку всього обсягу продукції у строк до 15.03.2016. Щодо здійснення оплат за отриману продукцію позивач зазначає, що "Атоменергомаш" не є юридичною особою, а є відокремленим підрозділом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом". Починаючи з січня 2016 рахунки ДП "НАЕК "Енергоатом"та його відокремлених підрозділів перебувають під арештом, накладеним ДВС у рамках виконавчого провадження № 34029225, в зв'язку з чим позивач позбавлений можливості вільно розпоряджатися грошовими коштами, що перебувають на його рахунках. Позивач вказує, що штрафні санкції, нараховані на підставі п. 7.2. договору є наслідком неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, в зв'язку з чим позивач вважає, що підстави для зменшення розміру штрафних санкцій відсутні.

Відповідач подав через канцелярію суду додаткові пояснення до відзиву, в яких заперечував проти задоволення позову, зазначив, що позивачем жодним чином не було підтверджено збитки, завдані притриманням поставки товару відповідачем, просить суд на підставі ст. 83 ГПК України зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 13.10.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

04.01.2016 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" (покупець-позивач) та Виробничо-комерційним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАЛЬПРОМ" (постачальником - відповідачем) укладено договір поставки № 20/05/10, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити в передбачені даним договором строки покупцю наступну продукцію: труба 32х4х7000мм Ст20 ТУ 14-3-460-2009, у кількості 24,0 т, на загальну вартість 1389600,00 грн., з ПДВ, в строк до 01.07.2016, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказану продукцію (а.с. 9-14).

Згідно з п. 5.1. договору, поставка продукції за цим договором здійснюється до 01.07.2016 партіями відповідно до заявок покупця, в яких зазначається кількість продукції, що постачається та строки її поставки.

На виконання умов укладеного договору, 29.01.2016 позивач звернувся до відповідача з листом вих. № 543/14, в якому просив останнього здійснити поставку продукції (труба 32х4х7000мм Ст20 ТУ 14-3-460-2009) в строк до 15.03.2016 (а.с.15).

Постачальник зобов'язаний здійснити поставку продукції, вказаної в п. 1.1. цього договору, в строки та кількості, зазначені в заявці покупця (п. 5.2. договору).

Станом на 15.03.2016 відповідач поставку продукції не здійснив.

06.04.2016 позивач направив на адресу відповідача претензію вих. №1631/15 від 05.04.2016, якою просив поставити продукцію (а.с.16-17).

У відповідь на претензію позивача, листом №16740 від 20.04.2016 повідомив про призупинення поставки продукції, в звязку з наявною у позивача заборгованістю за іншими договорами поставки, укладеними між сторонами (а.с.18).

В подальшому, відповідач виконав свої зобовязання з поставки продукції, вказаної у заявці покупця (позивача), проте зазначена продукція була поставлена з порушенням встановленого строку (до 15.03.2016), про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні:

-видаткова накладна №7358 від 26.04.2016 на суму 142434 грн. (а.с.19), прибутковий ордер №ПН-0000237 (а.с. 22);

-видаткова накладна №7363 від 28.04.2016 на суму 949560,00 грн. (а.с.20), прибутковий ордер №ПН-0000247 (а.с. 23);

- видаткова накладна №7374 від 11.05.2016 на суму 272709,00 грн. (а.с.21), прибутковий ордер №ПН-0000259 (а.с. 24).

Положеннями п. 7.1. договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання сторонами зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з діючим законодавством України та цим договором.

За приписами п. 7.2. договору, за порушення вказаних в даному договорі строків поставки відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленої продукції за кожен день прострочення, а у випадку, якщо прострочення поставки складає більше 30 днів, відповідач додатково сплачує позивачу штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Якщо в результаті допущеного прострочення поставка продукції втратить інтерес для позивача, він має право відмовитися від прийняття продукції та вимагати відшкодування завданих збитків.

В звязку з порушенням відповідачем строків поставки продукції, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 63 307,28 грн. та штраф у розмірі 95529,21 грн., що і є причиною виникнення спору.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

За приписами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст. 199 Господарського кодексу України до відносин щодо забезпечення виконання зобовязань учасників господарських відносин застосовуються положення Цивільного кодексу України, насамперед, загальні положення про забезпечення виконання зобовязання, встановлені його статтями 546-548. Проте, норми Цивільного кодексу України не повністю поширюються на господарсько-правові штрафні санкції.

За правилами Цивільного кодексу України пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

У частині першій статті 230 Господарського кодексу України поняття "неустойка" вживається як різновид штрафних санкцій. Господарський кодекс України не містить визначення штрафу і пені, як не містить і обмежень щодо застосування пені як санкції за порушення лише грошових зобовязань.

Господарським кодексом України закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умову договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч.1 ст. 231), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.11р. N 42/252, від 09.04.12р. N 20/246-08 та в постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.03.15р. по справі № 904/9926/14.

Позивач нарахував відповідачу за загальний період прострочення з 16.03.2016 до 11.05.2016 пеню у розмірі 63 307,28 грн. та штраф у розмірі 95 529,21 грн., а саме:

- за видатковою накладною №7358 від 26.04.2016 на суму 142434 грн. позивач нарахував за період прострочення з 16.03.2016 26.04.2016, сума пені 15982,23 грн., штраф 9970,38 грн.

- за видатковою накладною №7363 від 28.04.2016 на суму 949560,00 грн. позивач нарахував за період прострочення з 16.03.2016 28.04.2016, сума пені 41780,64 грн., штраф 66469,20 грн.

- за видатковою накладною №7374 від 11.05.2016 на суму 272709,00 грн. позивач нарахував за період прострочення з 16.03.2016 11.05.2016, сума пені 15544,41 грн., штраф 19089,63 грн.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За приписами ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Поставка товару має бути підтверджена відповідними первинними документами, зокрема, видатковою накладною на товар з підписами про отримання, актом приймання-передачі товару тощо.

Прибутковий ордер на який посилається позивач, не є доказом поставки та отримання товару, оскільки не містить підпису та печатки постачальника.

Водночас підписи представників обох сторін (постачальника та покупця) містяться на видаткових накладних, які й підтверджують передання та отримання товару у певний час. Таким чином, підтвердження поставки продукції та прийняття її позивачем є видаткова накладна, яка підписана уповноваженими представниками сторін.

Суд критично оцінює посилання позивача на те, що дата, вказану у видатковій накладній є датою її складання, а не поставки товару, з огляду на те, що у випадку незгоди покупця з відомостями (дата поставки, вартість, кількість товару) вказаними у видатковій накладній, покупець не позбавлений права вносити до первинних документів примітки або скласти акт про розбіжності, зокрема, щодо іншої дати поставки/отримання товару.

Водночас, працівник складу, приймаючи продукцію повинен був перевірити та пересвідчитись у правильності заповнення супроводжувальних документів на продукцію.

Оскільки позивачем не було надано жодних зауважень щодо дати вказаної у видатковій накладній (на момент отримання товару), а прибутковий ордер свідчить лише про оприбуткування товару на складі позивача, суд вважає, що датою поставки товару є дата вказана саме у видаткових накладних.

Перевіривши розрахунок пені та штрафу, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими на суму 61942,57 грн. пені та 95 529,21 грн. штрафу.

Щодо заперечень викладених у відзиві на позовну заяву, з приводу можливості застосування такого виду забезпечення зобов'язання, як притримання, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 594 Цивільного кодексу України, кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як притримання повинно бути передбачено письмовим договором.

Враховуючи що між сторонами не було укладено жодних письмових угод, які б передбачали можливість застосування притримання до даних правовідносин, суд вважає такі посилання відповідача безпідставними.

Одночасно суд вважає за можливе частково задовольнити клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій та зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій на 50% від належних до стягнення, з наступних підстав.

Згідно з частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При прийнятті судом рішення щодо зменшення розміру пені та штрафу, судом враховано той факт, що позивачем не надано доказів того, що він зазнав будь-яких збитків в наслідок неналежного виконання відповідачем умов договору. З матеріалів справи вбачається, що відповідач вчинив всі можливі дії для виконання умов договору та виконав їх у повному обсязі. Розмір стягуваних штрафних санкцій є явно неспіврозмірним із ціною договору та наслідками поведінки винної сторони.

При цьому судом враховується те, що позивач має непогашену заборгованість за спірним договором, укладеним між сторонами, що не заперечувалось ним в судовому засіданні, а також той факт, що розділ договору "Відповідальність сторін" взагалі не містить санкцій, які можуть бути застосовані до позивача у разі невиконання ним своїх зобов'язань за договором. Тобто умови договору в цій частині не є справедливими по відношенню до відповідача.

На підставі вищевикладеного, господарський суд вважає за можливе на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, зменшити розмір пені та штрафу на 50% від належної до стягнення суми, що буде становити суму 30 971,29 грн. пені та 47764,61 - штраф.

Згідно з ч.2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню пропорційно розміру задоволеним вимогам від суми, яка підлягає стягненню з відповідача, в тому числі й суми пені та штрафу без урахування їх зменшення на підставі п. 3 ст.83 ГПК України, так як зазначена сума нарахована правомірно і зменшена на підставі п.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2362,08 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 82 85, 115 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Виробничо-комерційного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАЛЬПРОМ" (49044, м. Дніпропетровськ, пров. Шевченка, 3, код 13437017) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01011, м. Київ, вул. Назарівська, 3, код 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" (71503, Запорізька область, м. Енергодар, а/с 306, код 26444970) 30 971,29 грн. пені, 47 764,61 - штрафу та 2362,08 грн. витрат по сплаті судового збору, про що видати наказ.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.10.2016

Суддя ОСОБА_4