Рішення № 61997186, 10.10.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.10.16р. Справа № 904/4946/16

За позовом Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області, м. Дніпропетровськ

до відповідача-1: Солонянської районної ради, смт. Солоне, Дніпропетровська область

відповідач-2: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт. Солоне, Дніпропетровська область

відповідач-3: Солонянська селищна рада, смт. Солоне, Дніпропетровська область

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Солонянська середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1, Дніпропетровська область, с. Солоне

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Відділ освіти Солонянської районної державної адміністрації, Дніпропетровська область, с. Солоне

про визнання недійсним рішення та договору оренди, зобов'язати вчинити певні дії

Суддя Золотарьова Я.С.

Представники:

прокурор (позивача): Шустова В.А.. посвідчення №034470 від 20.07.2015

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

від відповідача-3: не з'явився

від третьої особи-1: не з'явився

від третьої особи-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Дніпропетровська місцева прокуратура №2 Дніпропетровської області звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1: Солонянської районної ради, відповідача-2: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якому просить суд:

-визнати недійсним рішення Солонянської районної ради №254-34/VI від 20.08.2014 „Про оренду нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ Солонянського району в частині передачі в оренду Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 нерухомого майна частини нежитлового приміщення комунального закладу освіти Солонянської середньої загальноосвітньої школи №1, І-ІІІ ступенів, площею 20,22 кв.м., розташованого за адресою: 52400, вул. Шевченка, б. 33, с. Солоне, Солонянського району Дніпропетровської області на 1 поверсі 3 поверхової будівлі.

-визнати недійсним договір оренди нерухомого майна частини нежитлового приміщення комунального закладу освіти Солонянської середньої загальноосвітньої школи №1, І-ІІІ ступенів, площею 20,22 кв.м., розташованого за адресою: 52400, вул. Шевченка, б. 33, с. Солоне, Солонянського району Дніпропетровської області на 1 поверсі 3 поверхової будівлі, укладений 26.08.2014 між Солонянською районною радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

-зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 звільнити і повернути за актом приймання-передачі Солонянській районній раді нерухоме майно частину нежитлового приміщення комунального закладу освіти Солонянської середньої загальноосвітньої школи №1, І-ІІІ ступенів, площею 20,22 кв.м., розташованого за адресою: 52400, вул. Шевченка, б. 33, с. Солоне, Солонянського району Дніпропетровської області на 1 поверсі 3 поверхової будівлі.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (орендар) орендує частину нежитлового приміщення СЗОШ №1, І-ІІІ ступенів, для розміщення буфету, що не є навчально-виховним процесом, який може здійснюватися у навчальному закладі в тому числі в позаурочний та позанавчальний час, тобто оренда майна здійснюється для цілей не пов'язаних із навчанням та вихованням дітей. Заявлені прокурором позовні вимоги ґрунтуються на порушенні відповідачами вимог чинного законодавства під час укладення спірного договору оренди нерухомого майна.

Прокурор, посилаючись на положення ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" зазначає про наявність підстав для визнання договору договір оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ Солонянського району від 26.08.2014 недійсним згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 1,3 ст. 215 Цивільного кодексу України. З посиланням на ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор вважає, що по даній справі він повинен виступати як позивач, оскільки Солонянська районна рада здійснює свої повноваження в порушення інтересів держави.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2016 порушено провадження у справі, а розгляд справи призначено на 19.07.2016. Залучено до участі у справі третю особу-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Солонянську середню загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 1 та третю особу-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Відділ освіти Солонянської районної державної адміністрації.

В межах строків передбачених ст. 69 ГПК України розгляд справи відкладався з 19.07.2016 на 01.08.2016, з 01.08.2016 на 09.08.2016 та з 09.08.2016 на 05.09.2016.

01.08.2016 відповідач -1 подав через канцелярію суду заяву про заміну неналежного відповідача, в якій зазначив, що згідно з рішенням Солонянської районної ради від 27.01.2016 №43-4/VІІ „Про деякі питання управління майном, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ Солонянського району комунальний заклад освіти Солонянська середня загальноосвітня школа №1 І-ІІІ ступенів Солонянської районної ради Дніпропетровської області передано до комунальної власності Солонянської селищної ради. Відповідач-1 зазначив, що договір оренди з ФОП ОСОБА_1 переукладено з орендодавцем Солонянською селищною радою.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2016 залучено до участі у справі в якості відповідача-3: Солонянську селищну раду.

Листом № 904/4946/16/44812/16 від 05.09.2016 повідомлено сторін, що у зв'язку з перебуванням судді Золотарьової Я.С. у відпустці, судове засідання 05.09.2016 не відбудеться, про час та місце наступного судового засідання буде повідомлено ухвалою суду.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2016, розгляд справи призначено на 26.09.2016.

В межах строків передбачених ст. 69 ГПК України розгляд справи відкладався з 26.09.2016 на 10.10.2016.

10.10.2016 прокурор в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача-1 у судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Про причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідач-2, у судове засідання не зявився про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подавав через канцелярію суду заяву про розгляд справи без участі його.

Представник відповідача-3 у судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Про причини неявки суду не повідомив.

Представники третьої особи-1,2 у судове засідання не зявились, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Про причини неявки суду не повідомили.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (пункт 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 10.10.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

20.08.2014 на сесії Солонянської районної ради (відповідач-1) прийнято рішення № 254-34/VІ „Про оренду нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ Солонянського району (а.с. 28-29).

Відповідно до вищевказаного рішення, Солонянська районна рада вирішила передати в оренду Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 нерухоме майно, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ Солонянського району, а саме: нерухоме майно частину нежитлового приміщення Солонянської СЗОШ №1, І-ІІІ ступенів, площею 20,22 кв.м., розташованого за адресою: 52400, вул. Шевченка, б. 33, с. Солоне, Солонянського району Дніпропетровської області на 1 поверсі 3 поверхової будівлі.

26.08.2014, на виконання рішення Солонянської районної ради № 254-34/VІ, між Солонянською районною радою (відповідач-1 - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач-2 - орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ Солонянського району (а.с.22-25).

Відповідно до п. 1.1. договору, з метою ефективного використання комунального майна орендодавець на підставі рішення Солонянської районної ради № 254-34/VІ від 20.08.2014 передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, далі-обєкт оренди, для здійснення підприємницької діяльності.

Обєктом оренди є: нерухоме майно загальною площею 20,22 кв.м., розташоване за адресою: 52400, вул. Шевченка, б. 33, с. Солоне, Солонянського району Дніпропетровської області на 1 поверсі 3 поверхового будинку (п. 2.1. договору).

Пунктом 2.2. договору встановлено, що вартість обєкта оренди згідно незалежної оцінки від 01 травня 2014 року становить 15083,00 грн.

Обєкт оренди належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ Солонянського району (п. 2.3. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору, за користування обєктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється згідно з чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди згідно з розрахунком орендної плати, що є невідємною частиною цього договору (додаток 1), становить 238,15 грн. за серпень 2014 року, без урахування ПДВ.

Пунктом 5.2.1 договору встановлено, що орендар зобовязаний використовувати обєкт оренди відповідно до його цільового призначення та умов цього договору.

Відповідно до п. 11.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє з 26 серпня 2014 до 15 серпня 2017 року.

26.08.2014 між Солонянською районною радою (відповідач-1 - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач-2 - орендар) було складено акт приймання-передачі обєкта оренди, відповідно до якого відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв нерухоме майно загальною площею 20,22 кв.м., розташоване за адресою: 52400, вул. Шевченка, б. 33, с. Солоне, Солонянського району Дніпропетровської області на 1 поверсі 3 поверхового будинку, вартістю 15083,00грн. (а.с.27).

Відповідно до листа №24 від 23.03.2016, наданого Комунальним Солонянської СЗОШ №1, І-ІІІ ступенів відповідач-2 орендує частину нежитлового приміщення школи площею 20.22 кв.м., з метою розміщення буфету.

Звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договору оренди недійсним прокурор зазначає, що відповідач-2 орендує частину нежитлового приміщення школи, водночас оренда майна здійснюється для цілей не пов'язаних із навчанням та вихованням дітей, що і є причиною виникнення спору.

Приймаючи рішення господарський суд виходив з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Особи, визначені ст. 1 ГПК України, мають право на звернення до суду за захистом порушених майнових прав, які відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У п. 2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" розяснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання щодо передачі в оренду об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів у встановленому законом порядку, вирішуються районними і обласними радами виключно на пленарних засіданнях.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Частиною 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" передбачено, що об'єкти освіти і науки, що фінансується з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та з науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

До того ж, згідно з п.3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язане з навчально-виховним процесом, не дозволяється. Вказані норми затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001 та розповсюджуються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І-ІІІ ступенів, спеціалізовані школи І, ІІ, ІІІ ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд встановлює наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого договору недійсним на момент його вчинення (укладення).

На момент вчинення спірного договору майно, що передане в оренду, перебувало на балансі відділу освіти Солонянської районної державної адміністрації, і відповідно до ст. 63 Закону України "Про освіту" не може використовуватися не за призначенням, а може бути передане в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом.

При цьому суд враховує, що невикористання школою спірного приміщення для навчального процесу не є підставою для визнання правомірним передачі такого приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з навчально-виховним процесом.

Майно, що знаходиться на балансі відділу освіти Солонянської районної державної адміністрації може бути використано лише для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом, таке майно належить до об'єктів освіти, утримання якого здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

З огляду на зазначені вище норми законодавства, господарський суд приходить до висновку про те, що передача в оренду приміщення навчального закладу дозволяється лише у випадках, якщо об'єкт оренди використовується за цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу.

Зважаючи на те, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 орендоване приміщення використовувалось не з метою проведення освітньої діяльності, що не спростовано останнім, тому при наданні спірного майна в оренду порушено вимоги ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту», п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України №63 від 14.08.2001, ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Як визначено ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З огляду на те, що рішення Солонянської районної ради №254-34/VI від 20.08.2014 „Про оренду нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ Солонянського району в частині передачі в оренду Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 нерухомого майна частини нежитлового приміщення Солонянської СЗОШ №1, І-ІІІ ступенів, площею 20,22 кв.м., розташованого за адресою: 52400, вул. Шевченка, б. 33, с. Солоне, Солонянського району Дніпропетровської області на 1 поверсі 3 поверхової будівлі - на підставі якого передано спірне приміщення в оренду, суперечить нормам законодавства, підлягає визнанню незаконним.

Такими чином, суд дійшов висновку про задоволення позову, оскільки, об'єкти освіти, навчальні заклади, засновані на комунальній власності, джерелами фінансування яких є кошти місцевих/державних бюджетів, не підлягають приватизації і використання їх не за призначенням, тобто не для навчального та наукового процесу суперечить вимогам чинного законодавства, а тому спірний договір визнається судом недійсним.

Враховуючи вищевикладене, укладення між відповідачем-1 та відповідачем-2 договору оренди земельної ділянки, відбулась з порушенням вимог чинного законодавства, що є підставою для визнання спірного правочину недійсним в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи визнання спірного договору недійсним, позовні вимоги прокурора в частині зобов'язання ФОП ОСОБА_1 звільнити та повернути орендоване приміщення за актом приймання-передачі - підлягають задоволенню.

Посилання відповідача-1 про те, що комунальний заклад освіти Солонянська середня загальноосвітня школа №1 І-ІІІ ступенів Солонянської районної ради Дніпропетровської області передано до комунальної власності Солонянської селищної ради, в зв'язку з чим договір оренди з ФОП ОСОБА_1 переукладено з орендодавцем Солонянською селищною радою, не підтверджено належними доказами. Відповдачами-1,2 не було надано до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження викладених обставин.

До того ж, довідкою Солонянської селищної ради №198/3 від 10.10.2016, підтверджується, що спірний договір оренди, станом на 10.10.16, не розірвано, тобто оскаржуваний договір є діючим на час розгляду справи. Відповідно й відсутні підстави для задоволення позову щодо відповідача-3 - Солонянської селищної ради.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Одночасно з цим, суд зазначає, що звертаючись з позовом до суду, прокурор зазначив, що відповідно до ст. 19 Конституції України , ч. 3 ст. 24, підпункту «б» пункту 2 ст. 32, п. 19 ч.1 ст. 43, ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 5 Закону України «Про освіту» районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

З посиланням на ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор вважає, що по даній справі він повинен виступати як позивач, оскільки Солонянська районна рада здійснює свої повноваження в порушення інтересів держави.

Натомість, така позиція прокурора не узгоджується з нормами господарського процесуального кодексу України.

Так, відповідно до ст. 29 ГПК України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Для участі у справі, провадження в якій уже порушено, прокурор подає до господарського суду відповідну заяву.

Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди (ч. 4 ст. 29 ГПК України).

Аналіз зазначених норм дозволяє дійти такого висновку: прокурор звертається до суду в інтересах держави, а не в інтересах органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах. Відповідно, прокурор стає позивачем по справі не тоді, коли відповідний орган використовує надані йому повноваження всупереч інтересам держави, а тоді, коли такий орган взагалі відсутній, або у нього відсутні повноваження звернутись до суду. При цьому користуючись правами сторони, прокурор не у будь-якому випадку є цією стороною, тобто позивачем.

Не суперечить цьому й норми ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Так вказаною статтею встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

У п. 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором). Виняток можуть становити випадки, коли однією з сторін є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається друга сторона.

Така позиція підтверджується й судовою практикою, а саме: Постановою Вищого господарського суду України від 27.07.2016 у справі №910/18350/15 та Постановою Вищого господарського суду України від 19.07.2016 у справі №923/821/15.

Приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій Солонянської районної ради, судові витрати по справі покладаються на відповідача-1 у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 75, 82 85, 115 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним рішення Солонянської районної ради №254-34/VI від 20.08.2014 „Про оренду нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ Солонянського району в частині передачі в оренду Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (52400, смт. Солоне, вул. Усенко, 86, код НОМЕР_1) нерухомого майна частини нежитлового приміщення комунального закладу освіти Солонянської середньої загальноосвітньої школи №1, І-ІІІ ступенів, площею 20,22 кв.м., розташованого за адресою: 52400, вул. Шевченка, б. 33, с. Солоне, Солонянського району Дніпропетровської області на 1 поверсі 3 поверхової будівлі.

Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна частини нежитлового приміщення комунального закладу освіти Солонянської середньої загальноосвітньої школи №1, І-ІІІ ступенів, площею 20,22 кв.м., розташованого за адресою: 52400, вул. Шевченка, б. 33, с. Солоне, Солонянського району Дніпропетровської області на 1 поверсі 3 поверхової будівлі, укладений 26.08.2014 між Солонянською районною радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (52400, смт. Солоне, вул. Усенко, 86, код НОМЕР_1).

Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (52400, смт. Солоне, вул. Усенко, 86, код НОМЕР_1) звільнити і повернути за актом приймання-передачі Солонянській районній раді нерухоме майно частину нежитлового приміщення комунального закладу освіти Солонянської середньої загальноосвітньої школи №1, І-ІІІ ступенів, площею 20,22 кв.м., розташованого за адресою: 52400, вул. Шевченка, б. 33, с. Солоне, Солонянського району Дніпропетровської області на 1 поверсі 3 поверхової будівлі.

Стягнути з Солонянської районної ради (52400, Дніпропетровська область, смт. Солоне, вул. Кірова, 3, код 25004697) на користь прокуратури Дніпропетровської області (49044, м. Дніпропетровськ, пр. Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р 35217020000291 в ДКСУ в м. Київ, код 02909938) витрати по сплаті судового збору у сумі 4134,00 грн., про що видати наказ.

В задоволенні позовних вимог до відповідача-3: Солонянської селищної ради -відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.10.2016

Суддя ОСОБА_2