Рішення № 61996192, 11.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110 м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а

Справа №755/796/16-ц Головуючий у 1 інстанції Гаврилова О.В.

Апеляційне провадження №22-ц/796/9959/2016 Суддя-доповідач Антоненко Н.О.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

у складі судді-доповідача АнтоненкоН.О.,

суддів Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І., при секретарі Юрченко А.С.,

за участю представника позивачів ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, який на підставі договору про надання правової допомоги діє в інтересах ОСОБА_4, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 7 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про визнання договору недійсним.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія

в с т а н о в и л а :

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 7 червня 2016 року задоволено позов ОСОБА_6, ОСОБА_7: визнано недійсним договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, укладений 06.07.2012 між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, посвідчений державним нотаріусом 9-ї Київської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі №1-1624; вирішено питання розподілу судових витрат.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачі по справі є батьками відповідача. 06.07.2012 сторони уклали договір дарування Ѕ частини квартири, відповідно до умов якого позивачі передали, а відповідач прийняв у дарунок належну дарувальникам на праві власності Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 та 09.08.2012 зареєстрував своє право власності на Ѕ частину квартири і залишився там проживати разом із батьками, своєю дружиною та двома дітьми.

Також судом установлено, що позивач ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, страждає на хронічні захворювання, а позивач ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, є інвалідом другої групи, діагноз енцефалопатія головного мозку, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що у позивачів існує потреба у догляді за ними та наданні матеріальної допомоги.

Виходячи з того, що позивачі є особами похилого віку, мають хронічні захворювання, у зв'язку з якими потребують стороннього догляду та матеріальної допомоги, враховуючи наявність у позивачів сподівань на отримання такої допомоги з боку відповідача внаслідок укладення з ним оспорюваного договору, що свідчить про помилку позивачів щодо природи правочину, враховуючи також відсутність фактичного виконання умов договору щодо передачі речі, вчинення позивачами дій по сплаті за комунальні послуги після укладення договору та відсутності у позивачів іншого житла, - суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

В апеляційній скарзі представник відповідача просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 7 червня 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

У судовому засіданні апеляційного суду відповідач та його представник просили задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній доводів. Представник позивачів проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити без змін законне і обгрунтоване рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору дарування частини квартири як вчиненого під впливом помилки. В обгрунтування своїх вимог ОСОБА_6 і ОСОБА_7 посилались на те, що за віком і станом здоров'я вони потребують допомоги і догляду, що при укладенні оспорюваного договору між сторонами була досягнута домовленість про те, що відповідач довічно надаватиме батькам допомогу, оплачуватиме житлово-комунальні послуги, надаватиме матеріальну допомогу на придбання ліків та продуктів харчування, а також що проживати у квартирі позивачі будуть до смерті, а відповідач зможе розпорядитись частиною квартири лише після їх смерті.

За змістом статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі (предмету договору), які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

З огляду на наведене предметом доказування у даній справі належними і допустимими доказами є наявність помилки позивачів щодо того, що 06.07.2012 вони домовились із своїм сином укласти договір про відчуження належної їм частини квартири за умови отримання від відповідача довічного утримання.

Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір довічного утримання відповідно до ст.744 ЦК України передбачає, що одна сторона (відчужувач) передає іншій стороні (набувачеві) у власність квартиру або її частину, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи недійсним договір дарування Ѕ частини квартири, суд першої інстанції безпідставно вважав доведеною ту обставину, що позивачі помилилися щодо природи оспорюваного ними правочину, а саме що вони здійснили відчуження належної їм частини квартири на користь сина не безоплатно, а взамін на їх довічне утримання ним.

В обгрунтування свого висновку у даній справі суд першої інстанції послався на те, що позивачі є особами похилого віку (ІНФОРМАЦІЯ_1 і ІНФОРМАЦІЯ_3, яким на день укладення оспорюваного договору виповнилося відповідно 70 років і 63 роки), їх стан здоров'я та в силу цього потребу у догляді, проте, належних і допустимих доказів про стан здоров'я та потребування стороннього догляду позивачів ні суду першої, ні апеляційної інстанції у передбаченому ст.ст.10,60 ЦПК України порядку не надано, а сам по собі їх вік 70 і 63 роки не дає підстав для висновку про їх потребу у сторонньому догляді чи утриманні. Крім того, сама по собі наявність зазначених обставин не дає підстав уважати, що при укладенні оспорюваного договору сторонами було досягнуто домовленості про їх довічне утримання (догляд) відповідачем.

Пояснення свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які суд вважав належними доказами про обставини, що мають значення для вирішення спору, не є такими, оскільки не містять у собі підтверджень чи спростувань обставин, які підлягають доказуванню у даній справі. Крім того, кожний зі свідків посилався на обізнаність про ті чи інші події зі слів сторін по справі і жоден з них не був безпосереднім учасником цих подій, а тому сумнівними є їх пояснення щодо обставин справи - предмету спору.

Встановлено і не заперечується сторонами, що з 2008 року спірна квартира на праві власності в порядку приватизації державного житлового фонду належала в рівних частках чотирьом особам: позивачам та двом їх дітям (відповідачу та його сестрі ОСОБА_9.). Підтверджено наявними у справі доказами і не заперечується жодною зі сторін, що і позивачі і відповідач як проживали у квартирі з 1982 року, так і продовжують у ній проживати після укладення оспорюваного договору (ас10,48). За таких обставин висновок суду про відсутність фактичної передачі спірного майна позивачами відповідачу не відповідає дійсним обставинам справи. Після укладення договору дарування спірної частини квартири 06.07.2012 відповідач зареєстрував своє право на Ѕ її частину у передбаченому законом порядку 09.08.2012 (ас8). Не заперечували сторони і того факту, що на момент розгляду справи судом співвласниками квартири є відповідач, якому належить ѕ частини квартири (1/4 внаслідок приватизації у 2008 році та 2/4 за договором дарування від 06.07.2012), та його сестра як власник ј частини квартири внаслідок приватизації.

Сама по собі та обставина, що позивачі після оформлення оспорюваного договору продовжують здійснювати комунальні платежі по спірній квартирі, не має правового значення при вирішенні спору, адже належних і допустимих доказів на підтвердження досягнення сторонами домовленості про зобов'язання відповідача здійснювати такі платежі матеріали справи не містять.

Оскільки належних і допустимих доказів на підтвердження того, що при укладенні договору дарування Ѕ частини спірної квартири відповідач зобов'язувався вчинити на користь позивачів будь-яку дію майнового або немайнового характеру, що свідчило би про те, що укладений сторонами договір не є договором дарування, правовою метою якого є передача позивачами свого майна у власність відповідача без отримання взаємної винагороди, суду у передбаченому ст.ст.10,60,137 ЦПК України не надано, а надані докази не підтверджують обставини, що підлягають доведенню у даній справі, - у суду першої інстанції були відсутні передбачені ст.229 ЦК України підстави для визнання оспорюваного договору недійсним.

Самі по собі зазначення судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні правових позицій Верховного Суду України у справах з аналогічних правовідносин не заслуговують на увагу, адже обставини, які у даній справі є підставами для визнання оспорюваного договору дарування частини квартири недійсним на підставі ст.229 ЦК України, не доведені.

За таких обставин доводи апеляційної скарги представника відповідача про недоведеність позовних вимог заслуговують на увагу. Оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі постановлено на недоведених обставинах, які суд уважав установленими, висновки суду не відповідають обставинам справи. Відповідно до ст.309 ЦПК України наведене є підставами для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303,309,313,316 ЦПК України, колегія

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, який на підставі договору про надання правової допомоги діє в інтересах ОСОБА_4, задовольнити. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 7 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про визнання недійсним як вчиненого під впливом помилки договору дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, укладеного 06.07.2012, посвідченого державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі №1-1624, - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно, може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Суддя-доповідач Н.О. Антоненко

Судді А.М. Стрижеус

О.І. Шкоріна