Ухвала суду № 61996067, 11.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]

11 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді: Мазурик О.Ф.,

суддів: Левенця Б.Б., Махлай Л.Д.,

секретаря: Синявського Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2016 року

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент проперті протектед» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестмент проперті протектед» (далі - ТОВ «Інвестмент проперті протектед»), посилаючись на те, що до нього на підставі договору купівлі-продажу боргових зобов'язань перейшло право вимоги по страховому випадку, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (змінила прізвище на «ОСОБА_1») про стягнення в порядку регресу виплаченого страхового відшкодування у розмірі 12 321,27 грн.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2016 року позов задоволено.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 червня 2016 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2016 року відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням, відповідач через свого представника звернулася до суду з апеляційною скаргою в якій посилалася на незаконність та необґрунтованість рішення суду просила його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволені позовних вимог.

Вказувала на те, що договір купівлі-продажу боргових вимог, укладений між ПрАТ «СК «Нова» та ТОВ «Інвестмент проперті протектед» є неправомірним, а покупець неповноважним.

Зазначала, що договір купівлі-продажу боргових вимог за своєю природою є договором відступлення права вимоги, тобто договором факторингу, відповідно послуги з відступлення права вимоги є фінансовими, та вказані договори можуть укладатися виключно фінансовими установами, яким позивач не являється. Фактор повинен бути включений до держаного реєстру фінансових установ. Таким чином позивач не є належним покупцем за договором.

Вказувала, що у зв'язку з тим, що суд не задовольнив її клопотання про відкладення розгляду справи, вона не змогла захистити свої права у суді. Суд не надав їй можливості подати заперечення та контраргументи проти позову під час публічного слухання справи.

Просила заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2016 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволені позовних вимог.

Представник відповідача - ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити з підстав наведених в ній.

Позивач, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, в судове засідання свого представника не направив, причини неявки суду не повідомив. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 13 червня 2014 року з вини ОСОБА_1, яка 02.07.2014 року змінила прізвище на «ОСОБА_1» (а.с. 56), сталася дорожньо-транспортна пригода внаслідок якої був пошкоджений транспортний засіб «автомобіль «Фіат Пунто», номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4

Згідно постанови Голосіївського районного суду м. Києва у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124, 122-4 КУпАП судом встановлено, що після скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 залишила місце зіткнення, до якого вона була причетна (а.с. 10).

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1187 ЦК України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, зокрема, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно звіту № 14/07-АZ06 від 15.07.2014 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу потерпілої сторони становить 14 002,53 грн.

З матеріалів справи вбачається, що цивільна відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформленого в АТ «СК «Нова» за полісом АС/6753910 від 27.01.2014 року.

Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

На виконання страхового акту № 1111 від 03.11.2014 року АТ «СК «Нова» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 12 321,27 грн. на користь потерпілої сторони, що підтверджується платіжним дорученням № 20749 від 03.11.2014 року.

Відповідно до п.п. 33.1.4 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка.

Згідно з п.п. ґ п. 38.1.1. ст. 38 вказаного Закону страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

02 січня 2014 року між ПрАТ «СК «Нова» та ТОВ «Інвестмент Проперті Протектед» було укладено договір купівлі-продажу боргових зобов'язань, в тому числі, зобов'язань щодо сплати вказаних коштів (згідно з додатком № 1 до договору).

10 серпня 2015 року позивач звертався до відповідача з претензією про виплату страхового відшкодування в порядку регресу № 229/0/3-15, яка була отримана ОСОБА_1 21.08.2015 року та залишена без задоволення.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що до відповідача не перейшло право вимоги з посиланням на неправомірність укладеного між ПрАТ «СК «Нова» та ТОВ «Інвестмент Проперті Протектед» договору про купівлю-продаж боргових зобов'язань, оскільки вказаний правочин є оспорюваний, а відповідачем зустрічні позовні вимоги про визнання вказаного договору недійсним не заявлялися.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження визнання судом такого правочину недійсним.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення права відповідача на публічний розгляд справи.

Публічність є одним з принципів судочинства, закріплених у п. 1 ст. 6 Конвенції. У поняття «публічність» Європейський суд з прав людини включає, по-перше, проведення судових засідань у відкритому режимі. Як було зазначено в рішенні у справі Мальхоус проти Чеської Республіки від 12 липня 2001 року, такий характер розгляду надає сторонам у справі гарантію, що правосуддя не здійснюватиметься таємно, без публічного освітлення. По-друге, до вимоги публічності також відноситься публічне проголошення судового рішення. По-третє концепція «публічного розгляду справи», передбачена п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, охоплює також право на усний розгляд принаймні на рівні першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що судом дотримано порядку публічного розгляду справи.

ОСОБА_1 належним чином повідомлялася про час та місце розгляду справи, шляхом направлення судових повісток повідомлень. Крім того інформація щодо розгляду справи є публічною та публікувалася на офіційному сайті суду. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач скористалась своїми правами на власний розсуд, в судове засідання не з'явилася. Оскаржуване рішення суду було проголошено у відкритому судовому засіданні.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, чим порушив її право на захист у суді, колегія судді відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу.

Згідно ст. 157 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на п'ятнадцять днів.

При цьому, підставою для відкладення є не відсутність сторони, а саме неможливість вирішити спір у судовому засіданні, тобто відкладення справи є правом, а не обов'язком суду.

З матеріалів справи вбачається, що справа надійшла в провадження судді у вересні 2015 року, а рішення суду ухвалено 18.03.2016 року, тобто справа перебувала в провадженні понад 6 місяців.

Про розгляд справи в суді ОСОБА_1 було відомо з 30 .09.2015 року, про що вона зазначила в апеляційній скарзі на ухвалу суду від 23.09.2015 року про відкриття провадження у справі (а.с. 51).

За наведених обставин доводи апеляційної скарги щодо позбавлення права на захист прав та законних інтересів є необґрунтованими.

Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону дійшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України колегія суддів перевіряє законність й обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. 309 ЦПК України як підстави для скасування рішення.

За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін як такого, що є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий:

Судді:

Справа № 752/14629/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/10939/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Шевченко Т.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.