Ухвала суду № 61995952, 06.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/11815/2016 Головуючий у 1-й інстанції - Даниленко В.В.

Доповідач - Рубан С.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Желепа О.В., Кравець В.А.

при секретарі Перетятько А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Розвиток» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Розвиток», Міністерства внутрішніх справ України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 липня 2016 року позов ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Розвиток», Міністерства внутрішніх справ України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Розвиток» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 24 116,40 грн. та завдану моральну шкоду в розмірі 2 500, 00 грн., а всього 26 616, 40 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Державного підприємства «Розвиток» на користь держави судовий збір в розмірі 1 929, 20 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, тимчасово виконуючий обов'язки директора Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Розвиток» - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача та позивач заперечували проти доводів апеляційної скарги.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

У січні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: стягнути з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Розвиток» на його користь суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 24 920 грн. 28 коп., стягнути з Міністерства внутрішніх справ України та Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Розвиток» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. 00 коп.

Свої вимоги мотивував тим, що 01.09.2014 року його було звільнено з посади директора ДП «Розвиток». В день звільнення позивачу не було повідомлено про нараховані суми та не здійснено жодних виплат. Остаточний розрахунок з позивачем ДП «Розвиток» провело 12.01.2015 року, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з ДП МВС України «Розвиток» середній заробіток за весь період затримки, а також стягнути з відповідачів завдану йому моральну шкоду.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції вірно виходив з наступного.

Судом встановлено, що позивач в період з 10.12.2012 року по 01.09.2014 року працював в Державному підприємстві «Розвиток» на посаді директора на підставі контракту № 6 від 10.12.2012 року.

Наказом МВС України від 01.09.2014 року № 1736 о/с «По особовому складу» позивача було звільнено за п. 8 ч. 1 ст. 36 (підстави, передбачені контрактом) КЗпП України.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23.12.2015 року у цивільній справі № 753/18013/14 за позовом ОСОБА_1 до МВС України, ДП «Розвиток», третя особа: ОСОБА_3, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28.04.2016 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23.12.2015 року скасовано та постановлено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визнано незаконним наказ МВС України від 01.09.2014 року № 1736 о/с щодо звільнення ОСОБА_1 за п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України в частині підстав та формулювання звільнення; вирішено вважати ОСОБА_1 звільненим за закінченням строку дії контракту № 6 від 10.12.2012 року, що був укладений між МВС України та ОСОБА_1, як директором ДП «Розвиток» згідно п. 8 ст. 36 КЗпП України; стягнуто з МВС України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 000 гривень.

Тобто, днем звільнення ОСОБА_1 з ДП «Розвиток» є 01.09.2014 року.

Однак в день звільнення, 01.09.2014 року, ДП «Розвиток» не здійснило жодних виплат позивачу. Відповідно до відомості ДП «Розвиток» за січень 2015 року та банківської виписки позивача за договором № 382811-BUD/2013 за період з 01.12.2014 року по 20.01.2015 року остаточний розрахунок з позивачем по заробітній платі проведено 12.01.2015 року шляхом зарахування на його банківський рахунок грошової суми в розмірі 177, 56 грн., що не заперечувалось відповідачами.

Відповідно до ч. 1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно роз'яснень, викладених у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (з наступними змінами і доповненнями).

Як вбачається з довідки про нараховану заробітну плату позивача, наданої ДП «Розвиток», розмір нарахованої заробітної плати позивачу у липні 2014 року становив 5 761 ,04 грн., у серпні 2014 року - 5 761,04 грн.

Період, за який позивачу розраховується середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати становить з 02 вересня 2014 року по 12 січня 2014 року включно, тобто загалом 90 робочих днів. При цьому суд першої інстанції врахував наказ ДП «Розвиток» від 09 грудня 2014 року № 65 «Про перенесення робочих днів», згідно з яким в 2015 році в ДП «Розвиток» були перенесені робочі дні.

На підставі вищенаведеного, судом вірно задоволено вимоги в частині стягнення з ДП МВС України «Розвиток» на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні за період з 02.09.2014 року по 12.01.2015 року у розмірі 24 116, 40 грн.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд дійшов вірного висновку, що

затримка розрахунку при звільненні більш як на чотири місяці порушила законні права позивача, призвела до втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагала від нього додаткових зусиль для організації свого життя, чим спричинила моральні страждання.

Колегія суддів погоджується, що компенсацію моральної шкоди на користь позивача належить стягнути лише з ДП МВС України «Розвиток», оскільки саме ним було допущено затримку розрахунку при звільненні позивача з роботи.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги виходячи з наступного.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року набрало законної сили з моменту його проголошення і станом на сьогодні не скасоване. Отже, факт звільнення позивача з роботи 01 вересня 2016 року був встановлений рішенням суду, яке набрало законної сили, а отже, відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, даний факт є преюдиційним та не потребує доведення.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин, у суду першої інстанції були всі підстави вважати днем звільнення позивача 01 вересня 2014 року. Подача позивачем касаційної скарги, як і відкриття касаційного провадження у іншій справі не мають правового значення для вирішення цієї справи та за жодних обставин не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення з апелянта середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо часткового задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди з відповідача ДП «Розвиток» на користь позивача, колегія суддів також вважає висновок суду вірним, оскільки відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Виходячи з наведеного, висновок суду про те, що затримка розрахунку при звільненні більш як на чотири місяці порушила законні права позивача є вірним.

Доводи апеляційної скарги про те, що в описовій та вступній частині рішення судом допущено технічну помилку та зазначено, що позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва і ця помилка являється підставою для скасування рішення суду, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до ч.1 ст. 219 ЦПК України, суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки.

Крім цього, відповідно до ч.2 ст. 308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Розвиток» - відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 липня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий

Судді