Ухвала суду № 61995801, 12.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22-ц/796/7533/2016 Головуючий у І інстанції - Колдіна О.О.

Доповідач - Андрієнко А.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді Андрієнко А.М.

Суддів: Заришняк Г.М.

МараєвоїН.Є.

При секретарі Гарматюк О.Д.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення майна, набутого без достатньої правової підстави,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про повернення, відшкодування, наданих останньому коштів у сумі 5000 доларів США та 88000 грн., мотивуючи тим, що 13.11.2013 року позивач передала відповідачу грошові кошти в розмірі 5000 доларів США та 88000 грн. на оформлення 40% корпоративних прав на стоматологію по вул. Неманська, 6, що підтверджується відповідною розпискою. Однак відповідач всупереч вказаним домовленостям не вчинив дій щодо створення товариства з обмеженою відповідальністю та відповідного оформлення корпоративних прав позивача, а передані з цією метою кошти не повернув.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 березня 2016 року позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 5000 доларів США, що станом на момент винесення рішення за офіційним курсом НБУ становить 133 000 гривень, та 88 000 гривень. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1943 гривні 10 копійок.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила частково змінити резолютивну частину рішення відповідно до заявлених позовних вимог, мотивуючи тим, що суд неточно застосував норми матеріального та процесуального права, вийшов за межі позовних вимог. Крім того, судом не було зазначено в резолютивній частині рішення реквізити сторін.

Представник відповідача також звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в позові просив відмовити, обґрунтовуючи тим, що до спірних правовідносин судом було невірно застосовано норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, крім того, судом безпідставно не було проведено заочного розгляду справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13.11.2011 року позивач ОСОБА_2 передала ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 5000 доларів США та 88000 гривень для оформлення 40 % корпоративних прав в стоматологічній клініці по вул. Неманській, 6 в м. Києві, що підтверджується відповідною письмовою розпискою про отримання грошових коштів, оригінал якої був досліджений судом.

Відповідач не виконав зазначені зобов'язання, у зв'язку з чим позивач в 2014 році звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до відповідача про стягнення грошових коштів, переданих на підставі боргової розписки від 13.11.2011 року.

Відповідно до рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30.10.2014 року, яке було залишено без змін ухвалами Апеляційного суду м. Києва від 17.02.2015 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.05.2015 року, у задоволенні зазначеного позову було відмовлено, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами, не пов'язані з укладенням договору позики, а пов'язані із зобов'язаннями, що виникли з домовленості між сторонами щодо здійснення спільної діяльності і створення товариства для ведення спільного бізнесу.

Відповідно до ст.. 1212 ЦК України Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

повернення виконаного за недійсним правочином;

витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про те, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо створення і реєстрації юридичної особи з оформленням 40% корпоративних прав на позивача у справі, тому кошти , які були передані позивачем відповідачу і утримуються ним без виконання зобов'язання , підлягають поверненню на підставі ст.. 1212 ЦК України.

Посилання апелянта ОСОБА_3 на ті обставини, що майно, набуте на підставі зобов'язання, не може бути розцінено як безпідставно набуте майно , не може бути прийнято до уваги, оскільки в даному випадку хоч підставою набуття коштів дійсно було зобов'язання, що підтверджується розпискою , в якій зазначено, що кошти отримав для оформлення 40 % прав засновника товариства , однак, ця підстава відпала, так як Товариство відповідачем було створено, що підтверджується наданим ОСОБА_3 витягом із реєстру ( а.с.112), однак, ОСОБА_2 не ввійшла до співзасновників зазначеного товариства. Тобто зобов'язання виконано лише однією із сторін ОСОБА_2, яка передала кошти, однак, іншою стороною ОСОБА_3 зобов'язання не виконане , а тому кошти утримуються безпідставно і тому підлягають стягненню на підставі ст.. 1212 ЦК України.

Та обставина, що судом першої інстанції постановлено не заочне рішення, не є процесуальним порушенням, яке тягне за собою скасування рішення суду.

Апелянт просив до правовідносин, що склалися між сторонами, застосувати строк позовної давності.

Відповідно до ст.. 267 ч.3 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.5 ст. 267 ЦК України Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як вбачається із матеріалів справи до постановлення рішення судом першої інстанції ОСОБА_3 та його представник не зверталися із заявою про застосування строку позовної давності.

Крім того, як встановлено судом кошти ОСОБА_2 ОСОБА_3 передавалися в 2011 році, а до суду із даним позовом вона звернулася у серпні 2015 року, тобто дійсно по закінченню трирічного строку, передбаченого ст.. 257 ЦК України.

Однак, як вбачається із рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 30.10.2014 року , залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 17 лютого 2015 року( а.с.9-10) в 2014 року ОСОБА_2 зверталася до суду із позовом про стягнення із ОСОБА_5 цієї ж суми , однак, з інших правових підстав, а тому колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 переривався строк позовної давності і вважати його пропущеним немає підстав.

Колегія суддів також не погоджується із доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 про зміну рішення суду, оскільки судом першої інстанції постановлено рішення, яке відповідає вимогам закону.

Та обставина, що в резолютивній частині рішення не зазначені реквізити сторін, а саме ідентифікаційні коди та адреси, не є підставою для скасування чи зміни рішення суду, а є підставою для постановлення додаткового рішення.

Також колегія суддів вважає правильним рішення про зобов'язання повернути 5000 доларів США, що станом на момент винесення рішення за офіційним курсом НБУ становить 133 000 гривень та 88 000 гривень, оскільки як вбачається із позовної заяви позивач просила саме повернути кошти, а не стягнути їх, що за змістом і способом виконання рішення є різними способами, а тому суд першої інстанції задовольнив саме вимоги позивача і не міг вийти за межі цих вимог із власної ініціативи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку та прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, що наведені в апеляційних скаргах.

Керуючись ст..ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 22 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді :