Ухвала суду № 61995779, 11.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Махлай Л.Д., Мазурик О.Ф.

при секретарі - Синявському Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 липня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання, визнання права власності на частину квартири, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2016 року позивачка звернулася із позовом, уточнивши який зазначила, що 29 лютого 2008 року був укладений договір довічного утримання за яким відповідач зобов'язувався довічно утримувати позивачку, забезпечувати харчуванням, одягом, ліками, необхідною медичною, іншою допомогою та доглядом, зберігаючи право довічного безкоштовного проживання позивачки у квартирі, у разі смерті поховати. Вартість матеріального забезпечення визначена у договорі у розмірі 300 грн. на місяць з подальшою індексацією.

За цим договором відповідач отримав у власність Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, на вказану частину квартири 29 лютого 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 накладено заборону її відчуження.

Зазначала, що із березня 2014 року відповідач не виконував обов'язків за договором довічного утримання та на його прохання ці обов'язки виконувались товаришем відповідача - ОСОБА_4 з останнім позивачка має бажання укласти договір довічного утримання.

Враховуючи вищевикладене, просила розірвати договір довічного утримання, укладений 29 лютого 2008 року, визнати за позивачкою право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1. (а.с.1-4, 34-35)

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 липня 2016 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання, визнання права власності на частину квартири залишено без задоволення. (а.с.65, 67-69)

В апеляційній скарзі позивачка просила рішення суду скасувати і ухвалити нове про задоволення позовних вимог. На обґрунтування скарги посилалася на недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, зазначила, що рішення суду суперечить вимогам законодавства, які викладені на обґрунтування заявленого позову. (а.с.71-74)

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 підтримала скаргу і просила її задовольнити.

Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, були сповіщені встановленим порядком про що у справі є докази. Представник ОСОБА_5 заявила про відкладення розгляду справи з причин поганого самопочуття ОСОБА_1, проте доказів поважності причин неявки позивачки до суду не надала. (а.с.99-101)

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 76, ст. 77, ч. 2 ст. 305 ЦПК України така неявка не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ст. 744 цього Кодексу, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно ч. 1 ст. 755 ЦК договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувана у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків незалежно від його вини.

Згідно до вимог ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Судом встановлено, що 29 лютого 2008 року був укладений договір довічного утримання за яким відповідач ОСОБА_2 зобов'язувався довічно утримувати позивачку, забезпечувати харчуванням, одягом, ліками, необхідною медичною, іншою допомогою та доглядом, зберігаючи право довічного безкоштовного проживання позивачки у квартирі, у разі смерті поховати. Вартість матеріального забезпечення визначена у договорі у розмірі 300 грн. на місяць з подальшою індексацією.(а.с.7)

За цим договором відповідач отримав у власність Ѕ частини однокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 38.6 кв.м., на вказану частину квартири 29 лютого 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 накладено заборону її відчуження. (а.с.7-8)

Надані до суду копії чеків касових апаратів про придбання продуктів за період з 04 лютого 2015 року до 06 квітня 2016 року самі по собі не дають підстав для висновку про наявність передбачених законом підстав для розірвання договору довічного утримання. (а.с.14-26)

При цьому, в суді першої інстанції позивачка ОСОБА_1 не заперечувала того факту, що у зазначений нею період із березня 2014 року на прохання відповідача ОСОБА_2 обов'язки щодо забезпечення позивачки ОСОБА_1 харчуванням, одягом, ліками, необхідною медичною, іншою допомогою та доглядом виконувались товаришем відповідача - ОСОБА_4 Так, позивачка зазначила, що ОСОБА_4 регулярно (щотижня) купував продукти харчування, провідував позивачку, спілкувався з нею, підтримував морально, в разі необхідності забезпечував потрібними ліками, у зв'язку з цим, з останнім позивачка мала бажання укласти договір довічного утримання. (а.с.1-4, 34-35)

Оскільки до суду не надано доказів невиконання або неналежного виконання ОСОБА_2 зобов'язань за договором довічного утримання, при цьому позивачка в позовній заяві не заперечувала факту повного його виконання на прохання відповідача та за її ОСОБА_1 згодою іншою особою - ОСОБА_4 протягом певного часу, за таких обставин та з огляду на положення ч. 1 ст. 61 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в позові.

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують, не впливають на правильність ухваленого судом рішення і, з огляду на вимоги ч. 2 ст. 308 ЦПК України, не можуть бути визнані підставою для його скасування, тому підлягають відхиленню.

Керуючись ст. 303, ст.ст. 308, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець

Л.Д.Махлай

О.Ф.Мазурик

Справа № 22-ц/796/12281/2016

Унікальний номер 761/14586/16-ц

Головуючий у першій інстанції - Волошин О.А.

Доповідач Левенець Б.Б.