Постанова № 61995097, 13.10.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 жовтня 2016 року письмове провадження № 826/581/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури м. Києва, третя особа Генеральна прокуратура України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання дій Прокуратури м. Києва щодо проведення тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури протиправними; про скасування рішення конкурсної комісії; про скасування наказу Прокуратури м. Києва про звільнення з посади ОСОБА_1; про стягнення моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. з Прокуратури м. Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що тестування були проведені без надання можливості підготуватися, без урахування галузевого принципу організації діяльності органів прокуратури, програмне забезпечення Системи тестування було розроблено компанією, яка не мала ліцензій Держспецзв'язку України на проведення діяльності у сфері технічного та криптографічного захисту інформації, Порядком проведення тестування не передбачена можливість ознайомитися з тим, на які питання була надана правильна відповідь, а на які - ні. Крім того, позивач зазначила, що її було звільнено під час перебування на лікарняному, а з наказ про звільнення не ознайомлено. Такі дії відповідача призвели до погіршення самопочуття позивача, порушення її нормальних життєвих зв'язків, потягли невпевненість у майбутньому, тому позивач просила стягнути з відповідача завдану їй моральну шкоду, яку вона оцінила в 100 000 грн.

Відповідач проти позову заперечував, зазначивши, що по-перше, відповідач не вчиняв дій стосовно проведення тестування на для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури; по-друге, позивача було попереджено про звільнення зв'язку із змінами до штатного розпису Прокуратури м. Києва щодо ліквідації підпорядкованих їй прокуратур районів та затвердження новоутворених місцевих прокуратур. Крім того, позивач пройшла тестування неуспішно і посіла 49 місце в рейтингу, отримавши 63,7 бали, а листок непрацездатності на день звільнення нею не надавався.

Доповнюючи свої заперечення, відповідач зазначив, що він скористався правом на залишення на роботі працівника, який має більш високий рівень кваліфікації та продуктивності праці, передбаченим ст.42 КЗпП України.

Третя особа також заперечувала проти задоволення позову з огляду на те, що тестування проводилися відповідно до вимог закону у зв'язку з організаційними змінами в систем прокуратури, а позивач, яка не погоджується з результатами тестування, х не оскаржувала у встановленому порядку.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього докази, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, керуючись ч.6 ст.128 КАС України, суд встановив:

Згідно з матеріалами справи позивач призначена на посаду прокурора прокуратури Святошинського району м. Києва наказом Прокурора міста Києва № 1414к від 14.06.2013.

28.09.2015 листом № 11-2330 вих15 прокурора прокуратури Святошинського району міста Києва ОСОБА_1 попереджено про звільнення на підставі ст.12, п.1-1 Перехідних положень та п.1Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 у зв'язку з припиненням з 15.12.2015 функціонування прокуратур міст, районів, районів у містах і міжрайонних прокуратур та утворенням у системі органів прокуратури України місцевих прокуратур, згідно з п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» у разі не проходження або неуспішного проходження тестування на заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі 14.12.2015.

Позивач ознайомлена з попередженням 13.10.2015, про що свідчить її підпис (а.с.68).

Відповідно до розділу ІХ Порядку проходження тестування рейтинг кандидата формується за результатами тесту на знання законодавчої бази та тесту на загальні здібності за загальним для двох тестів підсумковим балом від більшого до меншого (п.п. 9.1, 9.2).

Згідно з рейтинговим списком (а.с.69) позивач за результатами тестування зайняла 49 місце з кількістю балів 63,7.

Наказом в.о. Прокурора міста Києва від 14.12.2015 № 4555к позивача звільнено з посади прокурора прокуратури Святошинського району міста Києва у зв'язку із змінами в організації праці та виробництва згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України з 14.12.2015.

Згідно з Актом від 11.01.2016, складеним прокурором відділу роботи з кадрами Прокуратури міста Києва Ладного С., головного спеціаліста відділу роботи з кадрами Прокуратури міста Києва Кунц Н. та головного спеціаліста відділу роботи з кадрами Прокуратури міста Києва Кепишової-Клич О., ОСОБА_1 11.01.2016 в приміщенні канцелярії відділу роботи з кадрами Прокуратури міста Києва отримала свою трудову книжку, про що здійснено запис в книзі обліку трудових книжок. Зі слів ОСОБА_1 вона трудової книжки не отримувала у зв'язку з тим, що хворіла, а з наказом про звільнення відмовилася ознайомлюватися, оскільки з ним не згодна.

Проаналізувавши викладені вище обставини, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.5-1 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу XII "Прикінцеві положення" цього Закону:

1) прокурорами місцевих прокуратур призначаються, зокрема, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, - за умови успішного проходження ними тестування.

Проведення тестування, стажування здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором України.

20.07.2015 Генеральною прокуратурою України видано Наказ № 98 «Про затвердження Порядків проведення тестування та чотирирівневого відкритого конкурсу на зайняття посад у місцевих прокуратурах», відповідно до якого затверджено Порядок тестування та Порядок проведення чотирирівневого конкурсу, затверджено перелік питань.

Відповідно до Порядку проведення тестування передбачено, зокрема, що тестові завдання затверджуються наказом Генеральної прокуратури України та оприлюднюються не пізніше ніж за 14 днів до дати проведення тестування (п.3.3 Порядку), а кожен кандидат після проходження професійного тесту ознайомлюється з кількістю набраних ним балів та переходить на наступний етап - тестування на загальні здібності, з результатами якого також ознайомлюється (п.п. 3.11, 3.14 Порядку).

Відповідно до розділу VIII Порядку проходження тестування результати тестування можуть бути предметом оскарження. Скарга повинна бути обґрунтованою та подаватись кандидатом особисто у письмовій формі секретарю робочої групи, зокрема, в день ознайомлення кандидата з результатами (п.п..1, 8.4 Порядку).

В разі необхідності зміни кількості набраних балів за результатом розгляду скарги про відповідне рішення обов'язково зазначається у протоколі, а зміна відображається у відомості тестування (п.8.6 Порядку).

28.08.2015 наказом № 167 Генеральної прокуратури України були внесені зміни до наказу Генеральної прокуратури України від 20.07.2015 № 98 у додатки № 1 та № 4 Порядку проведення тестування.

21.08.2015 наказом № 157 Генеральної прокуратури України були затверджені тестові завдання на знання законодавчої бази (професійний тест).

Як видно з матеріалів справи, позивач не згодна з тим, що відповідач провів тестування на зайняття посади прокурора місцевої прокуратури.

Водночас, згідно з розділом ІІІ Порядку проведення тестування організацію проведення тестування покладено не на відповідача, а на структурний підрозділ Генеральної прокуратури України, який відповідає за реформування органів прокуратури в частині необхідності оприлюднення інформації про проведення тестування (п.3.2); Генеральну прокуратуру України - в частині затвердження тестових завдань (п.3.3); на кадровий підрозділ відповідної регіональної прокуратури - в частині опрацювання заяви, анкети та документів кандидата, створення реєстру кандидатів для кожної місцевої прокуратури та передачі їх до відповідного регіонального центру (п.3.4); та на робочу групу відповідного регіона. Тобто, судом встановлено, що відповідач не вчиняв дій щодо проведення тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури.

Крім того, згідно з наданими сторонами нормативно-правовими актами, що регулювали порядок проходження тестування, передбачена можливість оскарження результатів тестування.

Разом з тим, позивач такою можливістю не скористалася.

Також суд звертає увагу, що обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказувала на недоліки Порядку проходження тестування, на Систему програмного забезпечення тестування, які були впровадженні за рішенням Генеральної прокуратури України, однак будь-яких дій в частині їх оскарження не вчинила.

Відтак, має місце ситуація, за якої позивач, не виконала умов, необхідних для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури, які викладені у попередженні про звільнення, тому відповідач прийняв рішення про її звільнення.

Стосовно посилання позивача на те, що день її звільнення співпадає з початком її непрацездатності, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч.3 ст.40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно з абз.6 п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» в усіх випадках звільнення за п.1 ст.40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, позивач була попереджена про наступне звільнення за два місяці.

Крім того, судом встановлено, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, передбачені вимогами Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 та виданим на його виконання наказом Генеральної прокуратури України № 98ш від 23.09.2015, а можливість позивача бути призначеною на посаду прокурора місцевої прокуратури була обумовлена успішним проходженням тестування.

Таким чином, в цій частині відповідач дотримався вимог КЗпП України.

Стосовно обґрунтованості видачі наказу про звільнення позивача у день перебування її на лікарняному, то суд з'ясував таке.

Відповідно до Табелю обліку використання робочого часу за грудень 2015 року, позивач значилася як така, що перебувала на роботі, 14.12.2015.

Однак, згідно з наданою позивачем відповіддю Директора Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 Святошинського району м. Києва» на адвокатський запит позивач перебувала на амбулаторному лікуванні у лікаря загальної практики амбулаторії № 6 філії № 1 закладу ОСОБА_6 з 14.12.2015 по 23.12.2015, що підтверджено виданим їй листком непрацездатності серії АГЧ №686916 на період з 14.12.2015 по 23.12.2015.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи і час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законодавством.

Зважаючи, що в день звільнення позивач хоч і була на роботі, але настав страховий випадок - її тимчасова непрацездатність, то позивач мала право на отримання матеріального забезпечення у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

Стосовно дати звільнення 14.12.2015, то суд не має повноважень самостійно вносити зміни до запису про дату звільнення на іншу, з якою пов'язане припинення непрацездатності позивача, враховуючи, що позивач такої вимоги не заявляла.

Підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що під час розгляду справи доводи, викладені позивачем у позові не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд звертає увагу, що заявляючи вимогу про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними, позивач має вказати які саме дії вчинені позивачем та в чому полягає їх протиправність, надавши відповідні докази. Разом з тим позивач цього не зробила.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідач у справі спростував доводи, викладені позивачем у позовній заяві.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин суд дійшов висновку, що позовні є необґрунтованими, а в їх задоволенні слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені адміністративного позову відмовити повністю.

Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

Суддя Р.О. Арсірій