Постанова № 61994899, 05.10.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

в порядку письмового провадження

м. Київ

05 жовтня 2011 року № 2а-11673/11/2670

За позовом

Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до

Державного підприємства «Український науково-дослідний інститут зв’язку»

про

стягнення 56253,80 грн.

Суддя: Кротюк О.В.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державного підприємства «Український науково-дослідний інститут зв’язку»з вимогами про стягнення 54315,29 грн. адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця інвалідами у 2010 році та 1938,51 грн. пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено вимоги Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»та Закону України “Про зайнятість населення”, що полягає у не працевлаштуванні інвалідів. При цьому, позивачем заявлено клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Відповідач в судове засідання прибув, письмові заперечення проти позову не надав. Разом з тим, позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

встановив:

Державне підприємства «Український науково-дослідний інститут зв’язку»подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік, яким вказано, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 138 осіб, з них: працевлаштованих інвалідів - 3; інваліди –штатні працівники, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»- 6; середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 18105,07 грн. при цьому, визначено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів –54315,30 грн.

За результатом розгляду справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню з урахуванням наступного.

Закон України «Про зайнятість населення»від 01.03.1991 N 803-XII (Далі –Закон № 803) в умовах ринкової економіки і рівноправності різних форм власності визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальної гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Закон № 803 в умовах ринкової економіки і рівноправності різних форм власності визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальної гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Частиною першою статті 2 Закону № 803 встановлено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Положеннями статті 4 Закону № 803 визначено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні, зокрема, безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку.

Державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки і перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації, в тому числі інвалідів.

Нормами частини першої статті 5 Закону № 803 визначено, що держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

Працевлаштування інвалідів здійснюється відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань. (стаття 7 Закону України «Про зайнятість населення»).

Відповідно до положень статті 19 Закону № 803 державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані по наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників; направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

Відповідно до норм статті 20 Закону № 803 підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності, їх службові особи зобов'язані сприяти проведенню державної політики зайнятості, зокрема, працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, в кількості, визначеній місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад, та інвалідів у кількості, визначеній згідно із Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Спірні правовідносини регулюються також Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21 березня 1991 року N 875-XII (Далі –Закон № 875).

Частиною 2 статті 4 Закону № 875 передбачено, що держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові та соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченню, посильній трудовій та громадській діяльності.

Стаття 18 Закону № 875 встановлює, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.

Інваліди можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.

Стаття 18-1 Закону № 875 встановлює, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень частини 1 та 2 статті 19 Закону № 875, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з вимогами частини 3 статті 19 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць відповідно до змісту частини 5 статті 19 Закону № 875, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань (частина 6 статті 19 Закону).

Статтею 20 Закону № 875 встановлено обов’язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Частинами 3 та 4 статті 20 Закону № 875 передбачено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом (частина 5 статті 20 Закону).

Аналізуючи викладені обставини в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Адже, частиною третьою статті 19 Закону № 875 встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Поряд з цим статтею 18 Закону № 875 встановлено, що:

1. забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості;

2. підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:

2.1 виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця;

2.2 створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

2.3 надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що закон поклав на підприємства, установи, організації обов’язок з самостійного працевлаштування інвалідів, зміст якого визначений статтею 18 Закону № 875, у відповідності до якого працевлаштування здійснюється за зверненням інваліда безпосередньо до працедавця, або за направленням від державної служби зайнятості.

Аналізуючи викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки до відповідача правомірно застосовано штрафні санкції, адже останнім не дотримано норм законодавства про захист прав інвалідів. Такого висновку суд дійшов, враховуючи те, що відповідачем не подано звіт до центру зайнятості, на обліку якого знаходиться останній, щодо наявності вільних вакантних місць, облаштованих місць для інвалідів, вимог до інвалідів, переліку посад, на які можливе працевлаштування інваліда, та вимог до фаху і компетенції такого інваліда чим не виконано вимоги статті 18 Закону № 875.

Відтак, наданий позивачем розрахунок розміру штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць із розрахунку середньої заробітної плати за рік обґрунтовано складає 54315,30 гривень.

Відповідно до пункту 11 Порядку контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення фонду відповідно до законодавства. У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону № 875 порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з розрахунком поданим Позивачем з Відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 1938,51 грн. за порушення терміну сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи зазначене, суд констатує, що обов’язок доказування за обставин стягнення коштів покладений як на позивача так і відповідача.

Відповідач не надав жодного доказу про те, що ним було вчинено всі можливі дії по виконанню нормативу робочих місць.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що не здавання відповідних звітів, та не вчинення відповідачем усіх інших дій результатом яких було б виконання нормативу робочих місць інвалідів, свідчать про відсутність об’єктивних причин невиконання нормативну, незалежних від волі відповідача, про зворотнє останнім не зазначено і суду не доведено.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 4 статті 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем –фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Оскільки спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача –суб’єкта владних повноважень, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства «Український науково-дослідний інститут зв’язку»(03680, м. Київ, вул. Солом’янська, 13, код ЄДРПОУ 01181529) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (13150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 104, код ЄДРПОУ 22869098) 54315 (п’ятдесят чотири тисячі триста п'ятнадцять) грн. 29 коп. адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця інвалідами у 2010 році та 1938 (тисяча дев’ятсот тридцять вісім) грн. 51 коп. пені за несвоєчасну сплату санкцій.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтею 186 та набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Кротюк