Ухвала суду № 61994813, 11.10.2016, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

11 жовтня 2016 р. м. Чернівці Справа № 824/825/16-а

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Левицького В.К.

за участю секретаря судового засідання Бідней О. В.

сторін:

представника позивача ОСОБА_1

відповідачі - не зявилися,

розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання про забезпечення адміністративного позову в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_2

до Центральної атестаційної комісії № 2 Національної поліції України,

Національної поліції України

про визнання протиправними дій.

в с т а н о в и в:

В провадженні суду перебуває справа за позовом ОСОБА_2 про визнання протиправними дії Національної поліції України в частині проведення його атестації, визнання протиправними дії Центральної атестаційної комісії № 2 Національної поліції України щодо проведення його атестації та скасувати її висновок про те, що ОСОБА_2 займаній посаді не відповідає і підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

11.10.2016 р. представник позивача звернувся до суду з клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, в якому просить зупинити дію рішення (висновку) від 22.09.2016 р. Центральної атестаційної комісії № 2 Національної поліції України стосовно ОСОБА_2 до постановлення судового рішення по цій справі.

В обґрунтування вказував, що звільнення позивача на підставі протиправного рішення (висновку) атестаційної комісії призведе до призначення на цю посаду іншої особи, що в подальшому ускладнить та унеможливить захист порушених трудових прав та законних інтересів, оскільки посада вже буде зайнята, а підстав для звільнення новопризначеної особи не буде.

В судовому засіданні представник позивача підтримав подане клопотання про забезпечення та просив його задовольнити.

Відповідачі в судове засідання призначене на 11.10.2016 р. не зявилися, про причини не прибуття не повідомили, явку представників не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно приписів ч. 3 ст. 118 КАС України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розглядові клопотання про забезпечення позову.

Розглянувши клопотання про забезпечення позову, перевіривши наявні у справі матеріали, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 117 КАС України суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Частинами 3 та 4 вищевказаної статті визначено, що забезпечення позову в адміністративних справах допускається лише у двох формах: 1) зупинення дії рішення субєкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються; 2) заборони вчиняти певні дії. Наведений перелік форм забезпечення позову є вичерпним.

Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа, певних заходів щодо охорони прав та свобод позивача, для створення можливості реального виконання рішення суду, у разі задоволення позову. При цьому інститут забезпечення адміністративного позову згідно ст. ст. 3, 117 КАС України повинен відповідати завданню адміністративного судочинства забезпечувати захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових, чи службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, процесуальним законом встановлені виключні обставини, які можуть бути підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Згідно п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд звертає увагу, що для вжиття заходів забезпечення позову повинні існувати реальні обставини наведені у вказаній нормі. Однак, позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів та не наведено в клопотанні обставини, які б вказували на те, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або що захист цих прав та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Суд також зазначає, що згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 р. № 9 та Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008 р. № 2, при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до ст. 57 Закону України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 р. № 580-VIII атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Атестування поліцейських проводиться: 1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; 2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; 3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Атестування проводиться атестаційними комісіями органів (закладів, установ) поліції, що створюються їх керівниками.

Рішення про проведення атестування приймає керівник поліції, керівники органів (закладів, установ) поліції стосовно осіб, які згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначаються на посади їхніми наказами.

Порядок проведення атестування поліцейських затверджується ОСОБА_3 внутрішніх справ України.

Пунктом 3 розділу І Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Національної поліції України від 17.11.2015 р. № 1465 (далі - Інструкція), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18.11.2015 р. за № 1445/27890, передбачені такі ж підстави проведення атестації, що й ч. 2 ст. 57 Закону України Про національну поліцію.

Відповідно до п. п. 9, 15 розділу IV цієї Інструкції атестаційні комісії на підставі всебічного розгляду всіх матеріалів, які були зібрані на поліцейського, під час проведення атестування шляхом відкритого голосування приймають один з таких висновків: 1) займаній посаді відповідає; 2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду; 3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність; 4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Прямі керівники зобов'язані всебічно розглянути зміст атестаційного листа, з'ясувати відповідність викладених у ньому даних дійсному стану справ у службовій діяльності поліцейського, який атестується, та внести до відповідного розділу атестаційного листа один з висновків таких, наведених у зазначеному вище пункті.

Атестаційний лист після розгляду прямими керівниками передається на розгляд до атестаційної комісії.

Згідно з п. 24 розділу IV цієї Інструкції за результатами атестування висновки, зазначені в протоколі атестаційної комісії, заносяться до атестаційного листа, який підписується головою та секретарем комісії та в місячний строк направляється до керівника, якому надано право на призначення поліцейського на посаду та звільнення з посади або зі служби в поліції.

Пунктом 28 даної Інструкції передбачено, що керівники органів поліції, яким надано право призначення поліцейського на посаду та звільнення з посади або зі служби в поліції, зобов'язані через 15 календарних днів з дня підписання атестаційного листа з висновками, визначеними підпунктом 3 або 4 пункту 15 цього розділу, забезпечити його виконання шляхом видання відповідного наказу.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що питання організації та проведення атестації поліцейських та прийняття рішень за результатами атестації належить до виключної компетенції керівників органів Національної поліції України.

Суд враховує, що наведеними нормами передбачено, що за результатами атестації керівник органу Національної поліції України, якому надано право на призначення поліцейського на посаду та звільнення з посади або зі служби в поліції, має право (повноваження) прийняти за результатами атестації поліцейського одне з рішень, передбачених зазначеними нормами, шляхом видання відповідного наказу.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету ОСОБА_3 Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом ОСОБА_3 Європи 11.05.1980 р. на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Тобто керівник органу Національної поліції України в межах своїх повноважень та з урахуванням результатів атестації уповноважений на власний розсуд приймати одне з передбачених законодавством рішень щодо поліцейського, який проходив атестацію.

В свою чергу, у суду відсутні повноваження зобов'язати керівника органу Національної поліції України прийняти конкретне рішення, оскільки, як зазначено вище, такі його повноваження є дискреційними. Суд є правозастосовуючим органом, тобто вирішує справи на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку, не створюючи нових правових норм та не підміняючи собою органи законодавчої і виконавчої влади.

Таким чином, суд приходить до висновку, що забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення (висновку) від 22.09.2016 р. Центральної атестаційної комісії № 2 Національної поліції України стосовно ОСОБА_2 до постановлення судового рішення по цій справі, фактично спрямовано на майбутнє та безпосередньо вирішує спір по суті без розгляду справи, тому задоволення клопотання позивача про забезпечення позову в даному випадку є неможливим, оскільки це суперечить інституту забезпечення адміністративного позову.

Також забезпечення позову у названий спосіб буде фактичним продовженням службових відносини між позивачем та роботодавцем (суб'єктом владних повноважень) з відповідними наслідками - виконанням службових обов'язків, виплатою заробітної плати тощо, що в свою чергу буде виходом за межі підстав для забезпечення позову, які передбачені ст. 117 КАС України та розглядом спору по суті.

В судовому засіданні представник позивача не надав суду належних доказів існування обставини, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову заподіє шкоди правам позивача, чи захист цих прав стане неможливим без вжиття таких заходів або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Посилання представника позивача на те, що за результатами атестації позивача може бути звільнено з органів поліції чи застосовано інші негативні наслідки, суд вважає необґрунтованими і не бере до уваги, оскільки такі дії керівників органів національної поліції безпосередньо передбачені наведеними вище нормами законодавства і, як зазначено вище, належить до їх виключної компетенції і є дискреційним повноваженням, а для відновлення прав позивача в такому випадку законодавством передбачені конкретні механізми, зокрема, оскарження рішення керівництва в адміністративному чи судовому порядку.

При цьому, оскарження рішення керівництва щодо його подальшої служби в поліції (звільнення з органів поліції, переведення на нижчу посаду тощо) до вищестоящого керівництва чи до суду, на думку суду, не можна розцінювати як ускладнення відновлення прав чи як необхідність докладення значних зусиль та витрат для їх відновлення як підстави забезпечення позову в розумінні ст. 117 КАС України.

Також представник позивача не надав жодних доказів існування очевидних ознак протиправності оскаржених рішення відповідачів.

Крім того, суд вважає, що представник позивача не довів належними доказами існування інших визначених законодавством підстав для забезпечення адміністративного позову.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення даного позову, а тому відмовляє у задоволенні клопотання.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 117, 118, 160, 165 КАС України,-

У Х В А Л И В:

В задоволенні клопотання про забезпечення адміністративного позову відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 254 КАС України судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Ухвала, згідно ч. 3 ст. 186 КАС України, може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом пяти днів з моменту проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя В.К. Левицький

Ухвалу в повному обсязі складено 17 жовтня 2016 р.