Постанова № 61992235, 11.10.2016, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 жовтня 2016 р. Справа № 802/4126/15-а

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

головуючого судді: Воробйової Інни Анатоліївни,

суддів: Вільчинського Олександра Ванадійовича

Сала Павла Ігоровича

за участю:

секретаря судового засідання: Фурмана В.В.

позивача: ОСОБА_2

у відсутність відповідачів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_2

до: Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області, Крижопільського районного суду Вінницької області

про: визнання відмов протиправними та зобов'язати вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України, відповідач 1), територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області (далі - ТУ ДСА у Вінницькій області, відповідач 2), Крижопільського районного суду Вінницької області (далі - Крижопільський райсуд Вінницької області, відповідач 3) з адміністративним позовом, у якому просить:

- визнати протиправними відмови Державної судової адміністрації, територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області, Крижопільського районного суду Вінницької області щодо виплати вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку;

- зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити невиплачену вихідну допомогу в розмірі 32 місячних заробітних плат в сумі 662 592 (шістсот шістдесят дві тисячі п'ятсот дев'яносто дві гривні ) виходячи із заробітку станом на виповнення судді 65 років.

На обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_2 працював на посаді судді Оратівського та Крижопільського районних судів Вінницької області з 15.05.1983 року по 5.08.2015 р.

03.06.2014 р. позивач звернувся з заявою про відставку до Вищої Ради юстиції та Верховної Ради України, у зв'язку з досягненням 65 років та закінченням повноважень судді.

04.11.2015 р. у зв'язку із звільненням із зазначеної вище посади, позивач звернувся з заявами до ДСА України та ТУ ДСА у Вінницькій області про виплату вихідної допомоги у відповідності до положень частини третьої статті 43 Закону України "Про статус суддів", яка діяла на момент призначення його на посаду. Однак, на вказаний лист отримав відповіді в яких зазначено, що правових підстав для виплати такої допомоги немає, оскільки нині чинним Законом України "Про судоустрій та статус суддів" не передбачено право суддів, звільнених з посад у зв'язку із виходом у відставку, на отримання вихідної допомоги. Окремо, територіальним управлінням, також вказано, що будь - які виплати (в тому числі вихідної допомоги) здійснюються відповідно до наказів голови відповідного суду, як керівника бюджетної установи, однак такий наказ відносно виплати вихідної допомоги позивачу не надходив.

У зв'язку з чим 14.12.2015 р. позивач звернувся з заявою до Крижопільського районного суду Вінницької області про видачу наказу щодо здійснення виплати вихідної допомоги у відповідності до положень частини третьої статті 43 Закону України "Про статус суддів", яка діяла на момент призначення його на посаду. Однак, на зазначений лист отримав відповідь, що видати такий наказ суд не вправі оскільки положеннями Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (в редакції чинній на момент Вашого звільнення) виплата вихідної допомоги у зв'язку з виходом судді у відставку, не передбачена.

З такими відмовами позивач не погоджується, в зв'язку з чим звернувся з цим позовом до суду.

В судовому засіданні ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та просив позов задовольнити.

Представник відповідача - 3 в судове засідання не з'явився, надавши заяву про розгляд справи без його участі (вх.№21827 від 11.10.2016р.).

Інші особи, що беруть участь у справі в судове засідання, також не з'явились, хоча про дату час і місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать розписка та повідомлення про вручення поштового відправлення.

В свою чергу представником відповідача-1 через канцелярію суду подано письмові заперечення за вх.809 від 16.01.16р., за вх.1006 від 20.01.16р., відповідно до яких просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову, зазначаючи, про те, що станом на день звільнення ОСОБА_2 з посади судді згідно з діючим законодавством підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги були відсутні.

Відповідно до частини четвертої статті 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 з 15 травня 1983 р. по 5 серпня 2015 р. працював на посаді судді Оратівського та Крижопільського районних судів Вінницької області.

03.06.2014 р. у зв'язку із досягненням 65-річного віку позивач завчасно звернувся до Вищої ради юстиції із заявою про відставку.

12.09.2014 у ОСОБА_2 закінчились повноваження судді, оскільки йому виповнилося 65 років.

16 липня 2015 року Верховною Радою України прийнято Постанову № 636-VIII, якою, у зв'язку з поданням заяви про відставку, крім інших, звільнено з посади судді Пителя Степана Миколайовича.

Згідно наказу Крижопільського районного суду Вінницької області №54-о від 5.08.2015р. ОСОБА_2 відраховано із штату суддів з 5.08.2015 р. Одночасно, пунктами 2, 3 зазначеного наказу відділу планово-фінансової діяльності, обліку та звітності наказано провести розрахунок з ОСОБА_2, виплатити йому компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку (за період роботи з 15.05.2013 р. по 15.05.2014 р.) тривалістю 32 календарні дні та компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку (за період роботи з 15.05.2014 р. по 15.05.2015 р.) тривалістю 42 календарні дні, додаткову відпустку (за період роботи з 15.05.2014 р. по 15.05.2015 р.) тривалістю 15 календарних днів та виплатити компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки (за період роботи з 15.05.2015 р. по 04.08.2015 р.) тривалістю 9 календарних днів.

04.11.2015 р. позивач звернувся з заявою до ДСА України та ТУ ДСА у Вінницькій області про виплату вихідної допомоги у відповідності до положень частини третьої статті 43 Закону України "Про статус судів" , яка діяла на момент призначення його на посаду в розмірі 32 посадових окладів.

Листами від 20.11.2015р. за вих. № П1400-15-1439/15, від 03.12.2015р. за вих. 04-36/4406, управліннями позивачу відмовлено у виплаті та зазначено, що чинним Законом України "Про судоустрій та статус суддів", який діяв на момент звільнення ОСОБА_2 з посади, не передбачено право судді, звільненого з посади у зв'язку із виходом у відставку, на отримання вихідної допомоги.

Крім того, територіальним управлінням також вказано, що будь - які виплати (в тому числі вихідної допомоги) здійснюються відповідно до наказів голови відповідного суду, як керівника бюджетної установи, однак такий наказ відносно позивача не надходив.

14.12.2015 р. позивач звернувся з заявою до Крижопільського районного суду Вінницької області про видачу відповідного наказу щодо виплати вихідної допомоги у відповідності до положень частини третьої статті 43 Закону України "Про статус суддів", яка діяла на момент призначення його на посаду.

За наслідком розгляду даного листа, отримав відповідь за вих. № 6933/15-Вих від 14.12.2015р., в якій зазначено, що відповідно до Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (в редакції чинній на момент Вашого звільнення) виплата вихідної допомоги у зв'язку з виходом судді у відставку, не передбачена, а відтак видати відповідний наказ не є можливим.

З такими відмовами позивач не погодився та звернувся до суду з цим позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, станом на набуття позивачем права на відставку визначав Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (далі в редакції чинній на 05.08.2015р.) (далі - Закон № 2453-VI).

Відповідно до частини першої статті 111 Закону № 2453-VI, суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Так, частина перша статті 120 Закону № 2453-VI зазначає, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади (ч.3 ст. 120 Закону № 2453-VI).

Згідно частини четвертої даної норми суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Разом з тим, положеннями Закону № 2453-VI, що діяв на момент звільнення ОСОБА_2 з посади судді не передбачено, що судді, які вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога.

Як свідчать матеріали справи та зазначалось вище, позивач звільнений відповідно до постанови Верховної Ради України від 16.07. 2015 року № 636-VIII, у зв'язку з поданням заяви про відставку, та відрахований зі штату Крижопільського районного суду Вінницької області 05.08.2015р..

Суд наголошує, що на момент звільнення ОСОБА_2 з посади судді Закон України "Про статус судів" не діяв, оскільки втратив чинність на підставі Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України" від 23 грудня 2010 року N 2856-VI.

Окремо щодо доводів позивача, суд зазначає наступне.

В обґрунтування своєї позиції, позивач посилається на положення Конституції України, якими визначено, що при прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

З цього приводу слід зазначити, що у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) № 1 № 1-рп/99 від 9 лютого 1999 року вказано, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

З наведеного видно, що у статті 58 Конституції України йдеться про застосування норм у часі саме щодо юридичної відповідальності фізичної особи, тоді як у спірній ситуації мова йде про оплату праці.

Таким чином, доводи позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин зворотної дії закону судом до уваги не беруться та про таке застосування не може йти мова.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (05.08.2015 року), зокрема норми Закону № 2453-VI .

Аналогічна позиція висловлена в ухвалах ВАСУ від 25.11.2015р.,12.07.2016р.

Також слід зазначити, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону України "Про Конституційний Суд України", саме до повноважень цього суду належить прийняття рішень та надання висновків у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, в тому рахунку щодо звуження змісту та обсягу існуючих прав прийнятими законами або внесеними змінами до чинних законів. А отже адміністративний суд при вирішені спору не може надавати оцінку щодо конституційності певного закону чи його окремих положень.

Крім того, колегія суддів зазначає, що право позивача на отримання гарантій матеріального та соціально-побутового забезпечення суддів у зв'язку з відставкою виникає одночасно з набуттям останнім права на відставку, а не з моменту призначення його на посаду судді.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене із урахуванням правової позиції Конституційного Суду України, зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а також беручи до уваги , що нормативно - правовим актом діючим на час звільнення не передбачено право судді на виплату вихідної допомоги, суд доходить висновку, що у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги за останньою посадою.

Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 86 КАС України).

При вирішені даного спору суд також керується положеннями частини 3 статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, колегія суддів доходить висновку, що мотивація та докази, на які посилається позивач, не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи відповідача, а встановлені у справі обставини не підтверджують позиції позивача, покладеної в основу позовних вимог, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо судових витрат у справі, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору. Відтак позивачем при подачі позову до суду судовий збір не сплачувався

А тому, керуючись положеннями статті 94 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

в задоволенні позову відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий суддя: Воробйова Інна Анатоліївна Судді: Вільчинський Олександр Ванадійович Сало Павло Ігорович