Рішення № 61989696, 10.10.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 128/1534/14-ц Провадження № 22-ц/772/2089/2016Головуючий в суді першої інстанції Бондаренко О. І.Категорія 30 Доповідач Сало Т. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючого Сало Т.Б., суддів: Іващука В.А., Стеблюк Л.П., секретар - Агеєва Г.І, за участі: представника позивача - ОСОБА_2 та представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 10 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна», ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, завданої ДТП, -

встановила:

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила: стягнути з ПАТ «СК «Провідна» на її користь 25500,00 грн. в якості страхового відшкодування збитків; стягнути з ОСОБА_5 на її користь 26409,20 грн. решту від загального розміру матеріальної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 17.07.2008 року на автодорозі Вінниця-Бар на повороті на с. Широка Гребля Вінницького району сталась ДТП, в якій було пошкоджено належний ОСОБА_4 на праві власності автомобіль НОМЕР_1.

Постановою Барського районного суду Вінницької області від 26 серпня 2008 року, ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП України.

Після ДТП ОСОБА_4 повідомила ПАТ «СК «Провідна»» про страховий випадок та звернулася до них із заявою про виплату страхового відшкодування.

Відповідно до висновку спеціаліста, розмір матеріального збитку завданого ОСОБА_4 складає 51909,20 грн.

11.02.2014 року на адресу ОСОБА_4 надійшла відповідь ПАТ «СК «Провідна»» про відмову у виплаті страхового відшкодування.

Вини ОСОБА_4 у вчиненні ДТП не має.

Таким чином, відмова відповідача у виплаті страхового відшкодування є незаконною.

З урахуванням права на отримання позивачем страхового відшкодування від страховика в сумі 25500,00 грн. (по страховому полісу), ОСОБА_5 зобов'язаний відшкодувати їй решту від 51909,20, що становить 26409,20 грн.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 10 вересня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 05 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано. Ухвалено нове, яким позов задоволено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року рішення Апеляційного суду Вінницької області від 05.10.2015 року скасовано. Справу передано до апеляційного суду на новий розгляд.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, суд помилково відмовив у позові у зв'язку з пропуском строків позовної давності; суд безпідставно врахував надані відповідачем висновки експертів та постанову про закриття кримінальної справи; суд вийшов за межі компетенції, фактично визнавши ОСОБА_4 винною у вчиненні ДТП.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Підставою для відмови судом першої інстанції в задоволенні позову ОСОБА_4 стало пропущення останньою строків позовної давності, оскількі їй стало відомо про порушення свого права в 2008 році.

Рішення суду першої інстанції апеляційним судом скасовано, та ухвалене нове, яким позов задоволено.

В ухвалі ВССУ від 13 квітня 2016 року при черговому перегляді даної справи в касаційному порядку вказано, що апеляційний суд не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності. Зокрема, судом касаційної інстанції звернуто увагу на дослідження строків позовної давності; на встановлення ступеня вини кожного із водіїв; апеляційним судом не перевірялись наслідки розгляду адміністративного матеріалу, складеного відносно ОСОБА_4, що має суттєве значення для вирішення даного спору; апеляційний суд залишив поза увагою порядок стягнення франшизи.

Відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої інстанції чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Судом встановлено, що 17 липня 2008 року близько 09 год. 20 хв. на автодорозі сполученням м. Вінниця - м.Могилів-Подільський, в районі перехрестя, що веде в напрямку с. Широка Гребля Вінницького району сталося зіткнення автомобіля «Фольксваген» д.н.НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4, яка здійснювала повороту ліворуч в напрямку с. Широка Гребля, із автомобілем НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5, який здійснюючи маневр обгону рухався в напрямку м.Могилів-Подільський. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Постановою Барського районного суду Вінницької області від 26.08.2008 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 24.12.2008 року, ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні правопорушення передбаченого ст. 124 КупАП та накладено штраф у розмірі 34 грн. (т.1 а.с.5).

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок постанову суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчиненні вони цією особою.

Стаття 124 КУпАП - порушення водіями правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів.

Отже, саме ОСОБА_5 визнано винним в порушенні правил дорожнього руху, що призвело до пошкодження автомобілів.

Інспектором ДАІ Вінницького РВ було складено протокол про адміністративне правопорушення № 151716 відносно ОСОБА_4 (Т.1 а.с. 64).

В матеріалах справи (Т.1 а.с. 51) міститься лист-відповідь на адресу ЗАТ «СК «Провідна», про те, що адміністративна справа про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 за ст.. 124 КУпАП була надіслана на адресу Вінницького РВУ МВС України у Вінницькій області на доопрацювання.

При попередніх розглядах даної цивільної справи суди першої та другої інстанцій, з метою встановлення результатів розгляду адміністративної справи складеної відносно ОСОБА_4, з метою її огляду, вживали заходів шляхом направлення запитів як до суду, так і до правоохоронних органів про надання відповідної інформації.

На час розгляду цієї справи даним складом апеляційного суду, встановлено, що адміністративна справа відносно ОСОБА_4 була втрачена. Це підтверджується матеріалами кримінального провадження, порушеного за ст. 286 ч. 1 КК України. З вказаного кримінального провадження вбачається, що старшим слідчим СВ Вінницького РВ ГУМВС України у Вінницькій області витребовувались матеріали службової перевірки по факту втрати даної адміністративної справи працівником Замостянського районного суду м. Вінниці ОСОБА_7, з метою допиту ОСОБА_7, виносилась постанови про привід, досліджувалась документація по діловодству (журнали вихідної та вхідної кореспонденції) та оглядались вказані документи, про що свідчать протоколи огляду.

В решті решт слідчим органом був зроблений остаточний висновок про їх втрату.

Приймаючи до уваги вказівку суду касаційної інстанції в частині необхідності встановлення ступеня вини кожного із водіїв, колегія суддів приходить до висновку про необхідність дослідження доказів у кримінальному провадженні, в тому числі висновки судових авто-технічних експертиз.

Згідно абзацу 4 пункту 4 Постанови Пленуму ВССУ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами КПК України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.

Кримінальна справа була порушена 06.04.2008 року. Остання постанова про закриття кримінальної справи винесена слідчим 17 травня 2013 року.

В матеріалах кримінальної справи міститься відмовний матеріал № 2413 зареєстрований у ЖРЗПЗ № 3283/1 від 21.08.2008 року по факту згаданої ДТП.

В даному відмовному матеріалі містяться першочергові протоколи допиту ОСОБА_4, її чоловіка ОСОБА_9 та ОСОБА_5, з яких вбачається що ОСОБА_4, включивши лівий покажчик повороту, здійснювала поворот ліворуч, а ОСОБА_5, здійснював обгін автомобіля ОСОБА_4, при цьому перевищив дозволену швидкість, виїхав на зустрічну смугу руху, і здійснював обгін фактично на перехресті доріг.

Також в цих же матеріалах є протокол судового засідання Барського районного суду від 26 серпня 2008 року, який вівся секретарем судового засідання при розгляді адміністративного матеріалу стосовно ОСОБА_5 за ст. 124 КУпАП. Згідно з даним протоколом, ОСОБА_5 вину у скоєнні ДТП визнав частково, і підтвердив, що він почав обгін ще до повороту на с. Широка Гребля, виїхавши на зустрічну смугу руху, що здійснював обгін на перехресті і лише там помітив увімкнений поворот на попередній машині. При цьому його швидкість була 100-110 км/год.

За результатами розгляду адміністративної справи відносно ОСОБА_5, судом винесено Постанову про визнання його винним у скоєнні ДТП. Дана постанова набрала законної сили.

Під час розслідування кримінальної справи призначалась декілька судових авто-технічних експертиз, в тому числі додаткових.

Відповідно до висновку експерта від 23.12.2009 року № 297 (арк..кр.спр. 127а) у дорожній ситуації, що склалась, саме дії автомобіля «КІА», ОСОБА_5 знаходяться в причинному зв'язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди.

У висновку експерта від 05.08.2010 року № 147а (арк.. кр.спр. 229-231) вказано, що при умові, що ОСОБА_4 ввімкнула показчик повороту ліворуч, тоді водій ОСОБА_5 повинен був відмовитись від виконання маневру обгону автомобіля ОСОБА_4, тобто зменшити швидкість до такої, при якій забезпечувалась безпечна дистанція і рухатись позаду автомобіля ОСОБА_4.

У цьому ж висновку зазначається, що, при умові наявності двох смуг для руху в кожному напрямку, в діях ОСОБА_5 вбачається невідповідність вимогам п.11.4 ПДР, яка з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з виникненням події дорожньо-транспортної пригоди.

Крім цього, вказано, що в даній дорожній обстановці, при умові, що проїзна частина в місці ДТП має по дві смуги для руху в кожному напрямку, водій ОСОБА_5 виконуючи вимоги п.п.11.4, 14.6(а) Правил дорожнього руху мав би технічну можливість попередити зіткнення з автомобілем, під керуванням ОСОБА_4

Для проведення даної експертизи слідчим було надано ксерокопію схеми огляду місця події ДТП, з якої слідує, що в місці зіткнення транспортних засобів наявно дві смуги для руху в кожному напрямку.

Вбачається з матеріалів кримінальної справи, що дана схема підписана учасниками ДТП, і зауважень з приводу схеми від учасників не поступало.

В подальшому при розслідувані кримінальної справи, на запит слідчого, Філія «Вінницької дорожньої експлуатаційної дільниці» надала відповідь № 116 від 08.09.2010 року, що в місці примикання дороги на с. Широка Гребля до а/д Житомир - Могилів- Подільський кількість основних смуг руху - дві.(арк..кр.спр. 306)

Листом від 15.09.2010 року Вінницька ДЕД додатково проінформувала слідчого про те, що вказана автодорога має по одній смузі руху в кожному напрямку. (арк..кр.спр. 308).

Колегія суддів, виявивши розбіжності з приводу кількості смуг в одному напрямку руху, які містяться в схемі ДТП та згаданій довідці Вінницької ДЕД, прийшла до висновку, що в даній ситуації слід враховувати першоджерела, оскільки вони містять інформацію, яка є більш об'єктивною, а отже, правдивою, та всебічно висвітлює всі питання з приводу ДТП, в т.ч. кількість смуг в одному напрямку. Даним джерелом є схема ДТП та первинні пояснення учасників ДТП.

Суд не бере до уваги висновок судової авто-технічної експертизи № 10689 від 05.01.2011 року (арк..кр.спр. 321-326), яка теж проводилась з врахуванням план-схеми ДТП, в частині тих, що в даній дорожньо-транспортній ситуації ОСОБА_4 мала можливість попередити зіткнення шляхом виконання вимог п.10.1 Правил дорожнього руху, і в даній ситуації дії ОСОБА_4, які не відповідали вимогам п. 10.1 ПДР знаходились в причинному зв»язку з виникненням даної пригоди.

Пункт 10.1 Правил дорожнього руху каже, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Однак, слід нагадати, що відповідно до 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими, а відповідно до п. 1.4. ПДР - кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

Пункт 10.1 Правил необхідно розглядати виходячи з вимог п.1.3 та 1.4, тобто змінюючи напрямок водій повинен переконатись, що це буде небезпечно і не створить перешкод або небезпеку іншим учасникам дорожнього руху, які дотримуються Правил дорожнього руху.

Як встановлено судом, ОСОБА_5 грубо порушив Правила дорожнього руху (перевищення швидкості; перетин суцільної роздільної смуги і виїзд на зустрічну смугу та обгін на перехресті), які знаходяться в причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою.

Крім цього, даний висновок експерта у вказаній вище частині не береться до уваги, оскільки, не зрозуміло з чого виходив експерт, а в подальшому і слідчий, який проводив досудове слідство, стверджуючи, що ОСОБА_4 не виконала вимог п. 10.1 ПДР. Не має жодних доказів на підтвердження даної обставини. Сама ж ОСОБА_4 стверджує, що вона вчинила всі необхідні дії для вчинення маневру - повороту ліворуч.

Те, що ОСОБА_4 включила показчик повороту ліворуч не заперечувалось і ОСОБА_5 при наданні ним першочергових пояснень з приводу обставин ДТП.

Вина ОСОБА_5 у скоєнні ДТП підтверджується і постановою Барського районного суду Вінницької області, якм набрала законної сили.

Інші висновки судових авто-технічних експертиз, які містяться в матеріалах кримінальної справи, суд теж не бере до уваги, оскільки вони вже зроблені на підставі вищевказаної довідки Вінницької ДЕД, і не зрозуміло, в чому полягала необхідність проведення повторних авто-технічних експертиз, оскільки питання, які ставились перед наступними експертами були аналогічними попереднім та повторювались.

В свою чергу, майже у всіх інших висновках авто-технічних експертиз лише стверджується те, що в даній пригоді дії ОСОБА_4 регламентуються п. 10.1 ПДР України, однак, жодна з них не стверджує, що її дії знаходяться в причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою.

Отже, встановлюючи ступінь вини кожного із водіїв, проаналізувавши докази у справі, колегія суддів прийшла до висновку, що вини ОСОБА_4 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди не має, а вся вина в цьому покладається на ОСОБА_5.

За правилом ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоду, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/ 1717954 від 04.012008 року застраховано автомобіль KIA Carens, 2008 року випуску, н.з. НОМЕР_2, що належить ОСОБА_5 Статтею 3 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (ст. 6 Закону, який діяв на час ДТП).

В пункті 22.1 ст. 22 Закону (чинна на час вчинення ДТП), при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до вказаного полісу ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну (на одного потерпілого) складає 25 500 грн. Франшиза складає 510 грн.

Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту (п. 12.1 ст. 12 Закону про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності)

Відповідно до п. 37.5 ст. 37 Закону, страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, потерпілому має бути компенсована сума франшизи у повному обсязі одночасно з виплатою страховиком страхового відшкодування.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до висновку спеціаліста НДЕКЦ УМВС України у Вінницькій області №404 від 15.08.2008 року розмір матеріального збитку, завданий власнику автомобіля Volkswagen Golf 4, н.з. НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП, з врахуванням фізичного зносу деталей складає 51 909,20 грн. (т.1 а.с.16-19).

Отже, враховуючи вказані норми права та вищезазначені обставини у справі, колегія суддів прийшла до переконання, що з страхової компанії слід стягнути страхове відшкодування в розмірі, вказаному в полісі за мінусом франшизи.

Решта матеріального збитку та розмір франшизи слід стягнути з ОСОБА_5

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_4 не пропустила строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав ані до страхової компанії, ані до ОСОБА_5

При цьому, колегія суддів бере до уваги правову позицію Верховного Суду України викладену в Постанові від 26 червня 2016 року при розгляді аналогічної справи - за позовом фізичної особи до страхової компанії про відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок ДТП. В дані правовій позиції розкривається зміст поняття «позовна давність», і в ній зазначене наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.

Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права.

Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Судом встановлено та доведено, що після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 повідомила ПАТ «СК «Провідна»» про страховий випадок та звернулася із заявою про виплату страхового відшкодування. Звернулась вона вчасно. Дані обставини не заперечувались страховою компанією.

05 жовтня 2009 року страхова компанія розглянувши заяву ОСОБА_4 повідомила останню, що на час її звернення відсутні правові підстави для виплати, оскільки не встановлена ступінь вини водія ОСОБА_5 у скоєні ДТП. ОСОБА_4 запропоновано звернутись до судових органів з метою визначення ступеня вини кожного з учасників ДТП, і лише після надання ОСОБА_4 рішення про ступінь вини водія ОСОБА_5 буде прийняте рішення щодо проведення страхової виплати(Т.1 а.с. 14).

Колегія суддів звертає увагу, що на момент надання відповіді страховою компанією була порушена кримінальна справа по факту даної ДТП. В даній кримінальній справі ОСОБА_4 була визнана потерпілою. Отже, фактично ступінь вини кожного з водіїв повинна бути встановлена при розслідуванні кримінальної справи, і підстав звертатись окремо до суду доля встановлення ступеня вини кожного із учасників ДТП у ОСОБА_4 не було.

Водночас, у своїх запереченнях на позов (Т.1 а.с.39-42) страхова компанія підтверджує, що ОСОБА_4 вчасно звернулась до них з вимогами про виплату страхового відшкодування, однак, так як ступінь вини учасників ДТП не була визначена виплата не була здійснена.

Також у своїх запереченнях компанія вказує, що 26.11.2013 року ОСОБА_4 повторно звернулась до страхової компанії щодо перегляду рішення про виплату страхової виплати, однак такої виплати здійснено так і не було, оскільки, на їх думку, відсутні правові підстави для цього.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнанні сторонами не підлягають доказуванню.

ОСОБА_4 повторно звернулась з вимогою про перегляд рішення про виплату страхового відшкодування після того, як було закрито кримінальне провадження (17.04.2013р.)

Отже, на думку колегії суддів, початок перебігу строку позовної давності за вимогами до страхової компанії слід рахувати, з моменту закриття кримінального провадження - 17.04.2013 р., оскільки саме з цього часу ОСОБА_4 набула реальну можливість захистити своє право в судовому порядку після закриття кримінального провадження, у якому досліджувались всі обставини ДТП, і саме тоді настало її очікуване право на задоволення своїх вимог про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП.

На думку колегії суддів саме з 17.04.2013 року слід рахувати початок перебігу строку позовної давності за вимогами до ОСОБА_5.

Кримінальна справа по даному факту ДТП була порушена за ч. 1 ст. 286 КК України. В подальшому ОСОБА_4 було визнано потерпілою у даній кримінальній справі, про що слідчим було винесено відповідну постанову (арк.кр.спр. 58).

Відповідно до ст. 49 КПК України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

В даному випадку беззаперечним фактом є те, що ОСОБА_4 заподіяно і фізичну шкоду (тілесні ушкодження середнього ступеню) і майнову шкоду, яка полягає в пошкоджені її автомобіля.

Відповідно до ст. 50 КПК України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), громадянин, який зазнав матеріальної шкоди від злочину може бути цивільним позивачем в кримінальній справі, має право подати позов. Отже, особа, яка у справі визнана потерпілим має право подати позов, бути визнана цивільним позивачем, і підтримувати свої вимоги позову.

Як при закритті кримінальної справи (ст. 214 КПК України) та при постановленні вироку (ст. 324 КПК України) вирішується питання щодо цивільного позову.

Враховуючи вказані норми КПК України, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_4 мала право розраховувати на захист своїх майнових прав, в т.ч. відшкодування шкоди, в рамках та порядку кримінально-процесуального законодавства, подавши до ОСОБА_5 цивільний позов, однак не встигла скористатись свої правом в зв'язку з закриттям кримінального провадження.

Крім того, колегія суддів бере до уваги, що відповідно до вимог ЦПК України, позов, з яким особа, звертається до суду (чи в рамках кримінального провадження) повинен відповідати певним вимогам, серед яких є ціна позову щодо вимог майнового характеру.

Слідчим органом при розслідуванні кримінальної справи не призначалась судова авто-технічна експертиза на предмет встановлення розміру матеріального збитку, яким міг бути або більшим, або меншим в порівнянні з розміром збитку, встановленим спеціалістом НДЕКЦ УМВС України у Вінницькій області.

Отже, колегія суддів, приймаючи до уваги вищезгадану правову позицію ВСУ та беручи до уваги описані вище обставини справи, приходить до висновку, що перебіг строку позовної давності за вимогами до ОСОБА_5 почався з моменту закриття кримінального провадження.

ОСОБА_4, звертаючись до суду надала висновок спеціаліста НДЕКЦ УМВС України у Вінницькій області, який встановив розмір матеріальної шкоди - 51 909,2 грн.

Розмір матеріального збитку, встановлений даним висновком не заперечувався сторонами у справі жодного разу, а тому, даний висновок треба брати до уваги як доказ розміру заподіяної шкоди та розміру відшкодування.

Отже, суд першої інстанції, неповно з'ясував всіх обставин у справі, що мають значення для справи, внаслідок чого неправильно застосував норму матеріального права, що призвело до неправильного висновку про пропущення ОСОБА_4 строку позовної давності.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позов слід задовольнити, стягнувши з ПАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_4 страхове відшкодування в розмірі 25 000 грн. та стягнувши з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 завдану матеріальну шкоду в розмірі 26 399,20 грн. та франшизу в розмірі 510 грн.

Статтею 309 ЦПК України закріплено, що неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення або неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 10 вересня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове, яким позов задоволити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» на користь ОСОБА_4 25 000 грн. (двадцять п'ять тисяч гривень) страхового відшкодування.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 26 399,20 грн. (двадцять шість тисяч триста дев'яносто дев'ять гривень двадцять копійок) завданої матеріальної шкоди та 510 грн. (п'ятсот десять гривень) франшизи.

Стягнути в рівних частках з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 520 грн. судового збору за подання позовної заяви та 259,56 грн. за подання апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/

Судді : /підпис/ /підпис/

Згідно з оригіналом: