Ухвала суду № 61989638, 04.10.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 128/4336/15-ц Провадження № 22-ц/772/2904/2016Головуючий в суді першої інстанції Гриценко І. Г.Категорія 44Доповідач Іващук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючогоІващука В.А.,суддів:Денишенко Т.О., Марчук В.С.,при секретаріКирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, за участю третіх осіб без самостійних вимог - військової частини А 4610, військової частини А1880, про виселення із житлового приміщення,

за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 04 серпня 2016 року,

у с т а н о в и л а :

із зазначеним позовом Квартирно-експлуатаційний відділ м.Вінниці звернувся в суд 18 листопада 2015 року.

Зазначав, що за результатами проведеної планової перевірки казарменно -житлового фонду військових містечок, що знаходяться на території військових частин, було виявлено факт безпідставного утримання службового житлового приміщення громадянином ОСОБА_6 Спірне службове житло було зайнято незаконно, внаслідок чого це житло не може бути розподілене іншим військовослужбовцям, які потребують поліпшення житлових умов та рахуються в черзі на отримання житла від Міністерства оборони України у Вінницькому гарнізоні. З огляду на вищезазначені обставини позивач просив суд виселити ОСОБА_6 з членами його сім'ї - ОСОБА_7, ОСОБА_8 із службової квартири другого поверху будівлі №10 по генеральному плану у військовому містечку №116 військової частини А4610 с. Бохоники Вінницького району Вінницької області без надання іншого жилого приміщення та вирішити питання по судових витратах.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 25 березня 2016 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_7, ОСОБА_8 та прийнято до розгляду позовну заяву з вимогою до відповідачів про виселення (а.с.177 том 1).

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 4 серпня 2016 року позов задоволено.

Виселено ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 із квартири другого поверху будівлі АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь Квартирно - експлуатаційного відділу м. Вінниці судові витрати по судовому збору в сумі 406 грн. з кожного на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці.

У апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача заперечувала доводи апеляційної скарги через їх безпідставність та просила апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи із наступного.

У відповідності до положення статті 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом вказаної норми не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Із судового рішення вбачається, що воно по суті є правильним і справедливим, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Судом першої інстанції встановлено і не заперечується сторонами, що ОСОБА_6 проходив військову службу у військовій частині А4610.

Військова частина А4610 розташована в с. Бохоники Вінницького району Вінницької області, є підрозділом і підпорядковується військовій частині А1880, що розташована в м. Васильків Київської області.

Поряд з військовою частиною А4610 розташоване житлове містечко, де розташовані чотири будинки, які рахуються за номерами АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_1 та які у 2006 році прийняті на баланс КЕВ м. Вінниця на підставі наказу начальника Західного територіального КЕУ № 9 від 13.02.2006 року.

У період проходження військової служби відповідач ОСОБА_6 разом із дружиною ОСОБА_7 та сином ОСОБА_10 був забезпечений житловим приміщенням тимчасового проживання.

Згідно рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 21.03.2002 року № 473 «Про надання звільнених, незаселених квартир та часткові зміни в рішенні виконкому від 29.01.2002 року № 132, від 29.01.1990 року № 33, від 07.12.1994 року № 1082, 17.02.1977 року № 116, від 18.05.1993 року № 343, від 15.12.2000 року № 1817» ОСОБА_6 видано ордер на 3-х кімнатну квартиру по АДРЕСА_5. Дана квартира була розподілена ОСОБА_6 на склад сім'ї 4 особи: ОСОБА_6, дружина - ОСОБА_7, дочка - ОСОБА_8, син - ОСОБА_10 Загальна площа квартири становить 71,8 кв.м.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується поясненнями ОСОБА_6, що він та його сім'я вселились у вказану квартиру, прописався в ній з 2 квітня 2002 року. 17 вересня 2002 року квартиру приватизовано відповідачем та членами його сім'ї, а 15 грудня 2004 року він та члени його сім'ї були зняті з реєстрації за цією адресою та зареєстровані з 15 грудня 2004 року у військовому містечку с. Бохоники. Квартиру по АДРЕСА_5 відповідачі продали.

Згідно довідки начальника КЕВ м. Вінниця від 24.04.2014 року № 1753, станом на 24 квітня 2014 року підполковник ОСОБА_6 у списках військовослужбовців, які перебувають на квартирному обліку в черзі на одержання житлових приміщень у Вінницькому гарнізоні не перебуває.

Встановлено, що відповідачі з 2004 року по теперішній час зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1, здійснюють оплату за житлово-комунальні послуги, якими користуються у даному приміщенні.

11 березня 2014 року позивачем направлено ОСОБА_6 попередження із вимогою про виселення із житлового приміщення на території закритого військового містечка в/ч А4610 (а.с.12).

Вирішуючи спір та задовольняючи позов про виселення відповідачів з квартири другого поверху будівлі АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, суд виходив із того, як це вбачається із змісту судового рішення, що відповідачі самоправно зайняли вказане жиле приміщення, а тому в силу частини 3 статті 116 ЖК України підлягають виселенню без надання їм іншого жилого приміщення.

Такі висновки суду є правильними та відповідають встановленим судом обставинам справи.

Доводів про порушення судом норм матеріального і процесуального права, які дають підстави для скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у позові, апеляційна скарга не містить.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд неправильно застосував положення частини 3 статті 116 ЖК України до встановлених обставин справи, через що рішення суду підлягає скасуванню, як таке, що ухвалено при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до положення статті 3 статті 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Судом встановлено і це не заперечує ОСОБА_6, що в порядку поліпшення житлових умов у м. Вінниці він та члени його сім'ї отримали та прописались 2 квітня 2002 року в квартирі по АДРЕСА_5.

Встановлено і не заперечується сторонами, що правових підстав для надання відповідачам іншого житла немає.

Отже, при отриманні житла в АДРЕСА_5, зайнятті його та реєстрації місця проживання там, жильці набули статус тимчасових жильців у жилому приміщенні яке вони не звільнили, а тому вони підлягають виселенню з цього приміщення, як такі, що не набули права користування ним незалежно від строку проживання в цьому приміщенні.

З часу одержання наймачем у порядку поліпшення житлових умов іншого житлового приміщення, укладення договору найму на це приміщення і його заселення, договір найму у попередньому житловому приміщенні, відповідно статті 107 ЖК України, вважається розірваним, зокрема в тому разі, коли наймач продовжує виконувати обов'язки за цим договором і не звільнив його. За цих обставин наймача (членів його сім'ї) слід вважати тимчасовим жильцем, який відповідно до положення частини 3 статті 98 ЖК України підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до положення статті 58 ЖК України ордер на жиле приміщення є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Видача ордерів на жилі приміщення у військових містечках провадиться в порядку, передбаченому законодавством України.

За умови повторного заселення у жиле приміщення, після його звільнення для отримання іншого житла в порядку поліпшення житлових умов, без дотримання встановленого законом порядку (отримання ордера на заселення квартири), таке заселення є самоправним і жильці підлягають виселенню в порядку встановленому частиною 3 статті 116 ЖК України без надання іншого жилого приміщення.

Отже, за обох умов проживання відповідачів у спірному житловому приміщенні (не вивільненні його після отримання іншого житла в порядку поліпшення житлових умов, чи повторному його заселенні самоправно після набуття права на інше житло) відповідачі підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачі зайняли спірне жиле приміщення самоправно, а тому підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Виходячи із зазначеного доводи апеляційної скарги в цій частині, зокрема про заселення спірного житла не самовільно, є безпідставними. Такі доводи не дають правових підстав для відмови у задоволенні позову.

Посилання у апеляційній скарзі на ті обставини, що спірне жиле приміщення не являється жилим, оскільки цей статус не підтверджений належними доказами, а тому немає правих підстав для виселення з нього за правилами статей ЖК України, не дають підстав для скасування правильного по суті рішення суду, оскільки за встановлених обставин, зокрема і на підставі наданих відповідачами доказів, йдеться про статус будинку казарменно - житлового фонду військових містечок для тимчасового проживання, а не для жилого фонду для постійного проживання.

Суд першої інстанції правильно застосував спеціальну норму до спірних правовідносин, а саме Інструкцію про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджену наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року №737, яка містить деякі відмінності від загальних правил, ураховуючи правила проходження військової служби, спеціальні умови забезпечення житлом та специфіку військової служби .

Оскільки судом встановлено, що спірне жиле приміщення знаходиться у будинку для тимчасового проживання військовослужбовців, будинок фактично є житловим та тривалий період використовується для проживання військовослужбовців, знаходиться на балансовому утриманні у КЕВ м. Вінниці, то відсутність правових документів про введення до експлуатації цього будинку як житлового, чи наявність рішення відповідного компетентного органу про надання статусу житлового цьому будинку, не змінює фактичного правового становища будинку і відповідно правових наслідків для осіб, які самоправно зайняли жилі приміщення у цьому будинку для особистого проживання.

У довідці від 10 жовтня 2010 року №283 виданій Командиру військової частини А4610, копія якої подана з апеляційною скаргою та на яку посилається апелянт, обгрунтовуючи відсутність правових підстав для його виселення з жилого приміщення, йдеться про відселення мешканців проживаючих у будинку військового містечка №1 с. Бохоники і виведення будинку зі складу постійної житлової площі, тому доказового значення у цій справі зазначена довідка не має.

Посилання у апеляційній скарзі на судову практику, зокрема судове рішення по аналогічному позову до ОСОБА_11, де судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні позову, не мають правового значення, оскільки таке рішення не є обов'язковим для суду при вирішенні цієї справи.

Обставини у вказаній справі не є однаковими і за змістом рішення суду вбачається, що суду не було надано доказів належності будинку КЕВ м. Вінниці, тобто у суду не було достатніх доказів у підтвердження правомірності розпорядження спірним будинком позивачем у справі.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права з посиланням при цьому на неправильне застосування судом положень ЦК України про позовну давність, є безпідставними. Зазначені доводи не дають підстав для скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.

Згідно з встановленими судом обставинами справи відповідач разом із членами його сім'ї самоправно зайняв спірне жиле приміщення (за поясненнями відповідача він це жиле приміщення, після отримання трьохкімнатної квартири у порядку поліпшення житлових умов, не звільняв), а тому відповідач підлягає виселенню з вказаного спірного житлового приміщення з усіма членами його сім'ї незалежно від строку проживання в ньому, зважаючи, що це порушення права позивача є триваючим. Отже суд дійшов правильного висновку, що позовна давність за цими вимогами не пропущена.

Посилання у апеляційній скарзі на положення статей 72, 73 ЦПК України щодо застосування їх при вирішенні питання про поновлення строку позовної за заявленими вимогами ґрунтуються на помилковому розумінні положень ЦК України про застосування судом позовної давності.

Правило частини 5 статті 267 ЦК України про захист порушеного права за умови, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, підлягає застосуванню самостійно при вирішенні спору по суті за відповідною заявою поданою однією із сторін, а не в порядку поновлення пропущеного процесуального строку за правилами статей 72, 73 ЦПК України вказаними апелянтом.

Отже, оскаржуване рішення суду є правильним і справедливим та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 04 серпня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена на протязі двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: /підпис/ В.А. Іващук

/підпис/ Т.О. Денишенко

/підпис/ В.С. Марчук

Згідно з оригіналом

Суддя В.А. Іващук