Ухвала суду № 61981190, 10.10.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9718/16-ц

Провадження № 22-ц/779/1948/2016

Категорія 30

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Матківський Р.Й.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого: Матківського Р.Й.

суддів: Горблянського Я.Д., Фединяка В.Д.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю представників ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом представника ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі, начальника Управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі ОСОБА_5, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області Берчак Р.М., Богородчанського районного суду Івано-Франківської області, судді Богородчанського районного суду Івано-Франківської області Битківського Л.М., Львівського апеляційного адміністративного суду, судді Львівського апеляційного адміністративного суду Мікули О.І., судді Львівського апеляційного адміністративного суду Курилець А.Р., судді Львівського апеляційного адміністративного суду Кушнерик М.П., Державної казначейської служби України про визнання за позивачем права без дискримінації, припинення дій, які порушують право позивача, включно з рішеннями, на підставі яких порушується право позивача у спосіб застосування дискримінації, яка перетнула мінімальний рівень жорстокості щодо позивача та вилилась у владно-управлінські та процесуальні катування позивача, спрямовані на фізичне знищення позивача внаслідок позбавлення позивача з підстав застосування дискримінації законних засобів до існування та про відшкодування позивачу матеріальної та моральної шкоди, заподіяних здійсненням щодо позивача дискримінації, яка перетнула мінімальний рівень жорстокості щодо позивача та вилилась у владно-управлінські та процесуальні катування позивача, спрямовані на фізичне знищення позивача внаслідок позбавлення позивача з підстав застосування дискримінації законних засобів до існування, з апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 05 серпня 2016 року,-

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 05 серпня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у задній справі у зв'язку із тим, що заява не підлягає розгляду у суді у порядку цивільного судочинства .

На дану ухвалу представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, просить її скасувати, а справу повернути для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зазначає, що згідно законодавства в справах про припинення дискримінації позов оформлено за правилами ЦПК. Позивач ОСОБА_2 не зверталася до суду з підстав незадоволення відмовою у призначенні їй пенсії за вислугою років, а тому не підлягає застосуванню ст. 183-2 КАС України. Неправильним є висновок суду про те, що питання припинення цивільного права позивача внаслідок застосування дискримінації підлягає розгляду адміністративним судочинством, оскільки за своєю правовою природою дії про припинення права позивача є діями щодо припинення цивільного права позивача суб'єктом, який це право мав забезпечувати і діяв щодо позивача не як владно-управлінський суб'єкт, а перебуваючи з позивачем як з рівним учасником цивільних відносин саме в цивільних відносинах. У позові правомірно висловлене прохання позивача про визнання судових рішень Богородчанського районного Івано-Франківської області та Львівського апеляційного адміністративного суду дискримінаційними щодо прав позивача та формою пособництва у відповідній дискримінації з врахуванням роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 12 червня 2009 року «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів». Цими роз'ясненнями жодним чином не заборонено приймати та розглядати позови проти судів та суддів з питань їх процесуальної діяльності, що містить дискримінацію щодо позивача, який пред'явив позов для припинення дискримінації. Відповідальність за застосовану щодо особи видову дискримінацію несуть і судді, і імунітету у них щодо невідповідальності за рішення чи дії, що містить дискримінацію щодо особи не існує. Особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися із скаргою до державних органів, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого ВРУ з прав людини та/ або до суду в порядку, визначеному законом. Реалізація зазначеного права не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, яка скористалась таким правом та інших осіб. Позивач жодним чином не ставила вимог скасувати рішення адміністративних судів, а ставила вимогу про визнання цих рішень фактом процесуальної дискримінації позивача внаслідок припинення цивільного права позивача щодо отримання пенсії, виплату якої припинено з 29 вересня 2015 року, бо в той же час владно-управлінське рішення, згідно якого позивач отримувала пенсію з 13 травня 2004 року за вислугою років, ніхто в законному порядку не визнавав незаконним. Таким чином, посилання в ухвалі на рішення в справі «Пономарьов проти України» від квітня 2008 року, згідно якого, можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового судового розгляду. Позивач не мала за мету порушити принцип остаточності рішення суду, нею повною мірою дотримано принцип, згідно якого судом не може бути розглянуто декілька проваджень між тими сторонами і з того ж самого предмету і з тих ж підстав, бо позовом не закладено вимоги про перегляд будь-якого остаточного рішення.

Вислухавши суддю-доповідача, представника апелянта, яка вимоги скарги підтримала, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до заявлених позовних вимог представник ОСОБА_2 просив визнати, що постанова Кабінету Міністрів України №909 від 04 листопада 1993 року «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» не містить засад для її вибіркового застосування, а тому є недискримінаційним нормативним правовим актом, дія якої поширюється на усіх осіб, які виходять на пенсію, зокрема, на бібліотекарів, які мають відповідний стаж, позаяк робота по спеціальності в установах та організаціях на посадах, передбачених переліком цієї Постанови, дає право на пенсію незалежно від форм власності, або відомчої приналежності установ, організацій, а відповідно до ст.6 Закону України ,,Про бібліотеку та бібліотечну справу», шкільні бібліотеки по призначенню відносяться до спеціальних учбових закладів, оскільки в розділі Х «Соціальні гарантії працівників бібліотек» вказується, що на працівників бібліотек, незалежно від форм власності та статусу бібліотек, розповсюджуються гарантії встановлені законодавством про працю, соціального страхування, пенсійному забезпеченню, тому, враховуючи положення ч.1 ст.30 Закону України «Про бібліотеку та бібліотечну справу» на працівників бібліотек незалежно від форм власності та статусу бібліотеки поширюються гарантії, встановлені законодавством про працю, соціальне страхування, пенсійне забезпечення;

визнати право ОСОБА_2 щодо отримання з 13 травня 2004 року пенсії за вислугою років, призначеної протоколом №371 від 17.06.2004 року, законним недискримінаційним правом ОСОБА_2;

визнати, що рішення від 29.09.2015 року УПФУ в Надвірнянському районі Івано-Франківської області про припинення виплати пенсії по пенсійній справі ОСОБА_2 156536 є таким, що містить пряму дискримінацію, а також є таким, яке перетнуло мінімальний рівень жорстокості внаслідок чого щодо ОСОБА_2 стало застосовуватись владно-управлінське катування, спрямоване на те, щоб ОСОБА_2 фізично знищити внаслідок позбавлення законних засобів до існування, тому правомірно та законно відновити становище ОСОБА_2, яке щодо виплати їй пенсії існувало до прийняття рішення29.09.2015 року УПФУ в Надвірнянському районі Івано-Франківської області;

визнати, що рішення від 28.10.2015 року Богородчанського районного суду Івано-Франківської області, Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2016 року прийняті за результатом розгляду справи №338/1418/15-а за позовом ОСОБА_2 є такими, які містять непряму дискримінацію щодо права ОСОБА_2, а також пособництво у здійсненні прямої дискримінації щодо ОСОБА_2 зі сторони УПФУ в Надвірнянському районі, є такими, які перетнули мінімальний рівень жорстокості щодо ОСОБА_2 внаслідок чого щодо ОСОБА_2 стало застосовуватись катування в процесуальному аспекті, спрямоване на те, щоб ОСОБА_2 фізично знищити внаслідок позбавлення законних засобів до існування;

визнати, що рішення від 27.01.2016 року №9/Л-4 заступника начальника Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області Р.М. Берчак містить пряму дискримінацію щодо ОСОБА_2, а також пособництво у здійсненні прямої дискримінації щодо ОСОБА_2 зі сторони УПФУ в Надвірнянському районі, в т.ч. містить ознаки владно-управлінського катування, спрямованого на те, щоб ОСОБА_2 Миколаївнуфізично знищити внаслідок позбавлення законних засобів до існування;

припинити дію рішень від 29.09.2015 рокуУПФУ в Надвірнянському районі про припинення виплати пенсії по пенсійній справі ОСОБА_2 156536, від 28.10.2015 року Богородчанського районного суду Івано-Франківської області та від 16.03.2016 року Львівського апеляційного адміністративного суду, що прийняті за результатом розгляду справи №338/1418/15-а за позовом ОСОБА_2, а також від 27.01.2016 року №9/Л-4 заступника начальника Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області Р.М. Берчак, як таких, що містять загальнозаборонену дискримінацію щодо ОСОБА_2, якими її позбавлено пенсійного законного забезпечення, отже - соціального захисту, а також якими перетнуто мінімальний рівень жорстокості, який потягнув для ОСОБА_2 наслідок, що є владно-управлінським катуванням та катуванням в процесуальному аспекті щодо ОСОБА_2, що здійснюється за результатами виконання вказаних рішень з єдиною метою фізичного знищення ОСОБА_2 із-за позбавлення її законних засобів до існування, що триває з 30 вересня 2015 року;

відшкодувати ОСОБА_2 матеріальну шкоду, безспірно списавши в солідарному порядку з рахунків УПФУ в Надвірнянському районіта Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області за аналогією застосування ч.2 ст.230 ЦК України майнові збитки в подвійному розміру від розміру невиплаченої суми з 30.09.2015 року пенсії ОСОБА_2(за попереднім підрахунком ця сума по стану на 30.07.2015 року становить 30000 грн. проте може бути уточнена за результатом додаткових обчислень за наявності відомостей пенсійної справи УПФУ в Надвірнянському районі 156536;

відшкодувати ОСОБА_2 моральну шкоду, що заподіюється та заподіяна з 30.09.2015 року і дотепер, у спосіб застосування дискримінації у владно-управлінському та процесуальному аспектах, яка перетнула мінімальну межу жорстокості та вилилась у владно-управлінське і в процесуальному аспекті катування щодо ОСОБА_2, яке спрямоване на фізичне знищення ОСОБА_2 із-за припинення її законного соціального захисту у виді виплат законної пенсії, що призначена протоколом №371 від 17 червня 2004 року, безспірно списавши в солідарному порядку з рахунків УПФУ в Надвірнянському районі, Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області, Богородчанського районного суду Івано-Франківської області, Львівського апеляційного адміністративного суду на відшкодування цієї шкоди в сумі 30000 грн.

Суд першої інстнції правильно встановив, що заявлені позовні вимоги обгрунтовано неправомірністю рішень та дій УПФУ в Надвірнянському районі, Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області їх посадових осіб, щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_2 пенсії за вислугою років згідно рішеня від 29 вересня 2015 року, яку вона отримувала з 13 травня 2004 року на підставі протоколу №371 від 17 червня 2004 року. У зв'язку із припиненням виплати пенсії ОСОБА_2 за вислугою років представник вважає. що дії усіх відповідачів є дискримінаційними, спрямовані на фізичне знищення позивача та позбавлення засобів для існування.

За змістом статті 15 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України).

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4 КАС України).

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Відповідно до пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року N 28-2, управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах (далі - управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України.

Серед основних завдань управління, відповідно до пункту 3 згаданого Положення, зокрема, є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Тому, відповідно до покладених завдань і функцій, Пенсійний фонд України є суб'єктом владних повноважень у цій сфері правовідносин, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

Конституцією встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, та що однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом (ст. ст. 126, 129).

Згідно із зазначеними положеннями Конституції рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя (пов'язаних із підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо) можуть оскаржуватись у чинному в даний час апеляційному та касаційному порядку, а не шляхом оскарження їх в інший суд першої інстанції, що одночасно порушувало б і принцип незалежності суддів і заборону втручання в її вирішення належним судом.

Суд є органом, який вирішує такі скарги, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються в порядку, визначеному ст. 129 Конституції і законодавством про судочинство.

Тому, суд першої інстанції правильно встановив, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя.

Суд першої інстанції відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України правильно вважав, що усі заявлені позовні вимоги представником позивача ОСОБА_2 не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, тому правомірно відмовив у відкритті провадження у даній справі.

Керуючись ст. ст. 218, 307, 308, 312-315 ЦПК України колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 05 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Р.Й. Матківський

Судді Я.Д. Горблянський

В.Д. Фединяк