Ухвала суду № 61976908, 11.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 752/12068/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Мірошниченко О.В. Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіГлущенко Я.Б.,

суддівПилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

секретаряСтрояновської О.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Правобережного обєднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання права, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 31 серпня 2016 року,

У с т а н о в и в :

ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до Правобережного обєднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив визнати його права на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 55 років, тобто з 24 вересня 2008 року.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 31 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду без змін, з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не порушено прав та законних інтересів позивача.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, 04 травня 2016 року через представника звернувся до Правобережного обєднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, у якій просив повідомити, чи має він право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на підставі доданих до заяви документів.

Приведеною нормою станом на день досягнення позивачем 55 років було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день, зокрема, на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць. Така пенсія призначається чоловікам після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Листом №329/03/Ч-185/1 від 25 травня 2015 року відповідач повідомив заявника, що він, оскільки досяг загального пенсійного віку, має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», і що для такого призначення йому слід звернутись до територіального органу Пенсійного фонду України із відповідною заявою та необхідними документами.

На додаток до вказаної відповіді, листом №434/03/М-185/1 від 04 липня 2016 року відповідачем повідомлено заявника про розмір його загального стажу, обчисленого згідно поданих ним документів, і повторно запропоновано йому звернутись за призначенням пенсії.

Посилаючись на те, що відповідачем неправильно обчислено його страховий стаж, і що є достатні підстави для визнання його права на пенсію на пільгових умовах, визначених пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», позивач звернувся у суд із даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Механізм подання та оформлення документів для призначення пенсій окремим категоріям працівників, які за результатами атестації робочих місць працюють (працювали) в умовах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за рахунок коштів підприємств та організацій (далі - пільгова пенсія) та перерахування коштів на її виплату підприємствами та організаціями визначено Порядком, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року № 3-2.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що подання та оформлення документів для призначення пільгової пенсії здійснюється згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 N 22-1.

Пунктом 4.1 розділу IV вказаного Порядку встановлено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Відповідно до пункту 4.7 цього розділу Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Таким чином, вирішення питання чи має право особа на одержання пенсії, в тому числі на пільгових умовах, відноситься до компетенції територіального органу Пенсійного фонду України. У разі відсутності підтвердження відповідного права уповноважений орган приймає рішення про відмову в призначенні пенсії.

Як свідчать матеріали справи, звертаючись до суду із даним позовом, позивач просить захистити його права на пільгову пенсію.

Разом із тим, під час розгляду справи не встановлено, що позивачем надавались відповідачу документи, передбачені вищевказаними нормативно-правовими актами, після досягнення віку, з якого виникає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, передбачених пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». І територіальний орган Пенсійного фонду України не приймав відносно позивача жодних рішень, в тому числі про відмову в призначенні пільгової пенсії.

У той же час, як свідчать матеріали справи, станом на день звернення позивача до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою від 04 квітня 2016 року, заявник досяг установленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії на загальних умовах. Відтак, на час спірних правовідносин позивач не вправі розраховувати на призначення пенсії відповідно до норм пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Ураховуючи встановлені обставини, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Згідно частини першої статті 2 цього Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто, право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її певні права чи законні інтереси у сфері публічно-правових відносин потребують захисту.

Однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення прав чи інтересів заявника, а ознакою такого порушення є зміна стану його суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Отже, поведінка суб'єкта владних повноважень, яка не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення її можливості їх реалізувати та не покладає на неї певні обов'язки, не може вважатись такою, що порушує права, свободи чи інтереси цієї особи.

Колегія суддів наголошує, що звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Відтак, навіть якщо поведінка субєкта владних повноважень не відповідає діючим нормативно-правовим актами, однак це жодним чином не впливає на права, свободи чи інтереси особи, констатація судом факту незаконності такої поведінки не виконуватиме завдання адміністративного судочинства, що виключає існування підстав для задоволення відповідного позову.

Предметом позову є матеріальний зміст позовних вимог, який проявляється в заінтересованості отримати певне матеріальне благо чи іншим чином захистити порушені права, свободи чи інтереси.

Способи захисту (відновлення) порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб в адміністративному судочинстві визначені частиною четвертою статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою адміністративний позов може містити вимоги про: 1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; 2) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; 5) виконання зупиненої чи невчиненої дії; 6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 7) примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

У той же час, вимоги позивача зводяться лише до необхідності визнання судом його права на пенсію. Тобто, такі вимоги не спрямовані на реальний судовий захист шляхом спонукання відповідача субєкта владних повноважень вчинити певні дії чи скасування рішень останнього.

Установлені обставини полягають у тому, що позивач на момент спірних правовідносин у будь-якому разі не має можливості реалізувати право на пенсію на пільгових умовах, про яке він стверджує, незалежно від поведінки субєкта владних повноважень.

Таким чином, під час розгляду даної справи колегією суддів не встановлено протиправного втручання відповідача в права та інтереси заявника. Позивачем не доведено, що поведінка територіального органу Пенсійного фонду України в установлених правовідносинах має безпосередній вплив на його суб'єктивні права та обов'язки.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення даного позову.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не підтверджують протиправності поведінки відповідача, неповного зясування судом першої інстанції суттєвих обставин справи, невідповідності висновків суду цим обставинам та помилкового застування норм права.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова без змін на підставі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 31 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяОСОБА_1 суддя ОСОБА_4 суддяОСОБА_5

(Повний текст ухвали складений 13 жовтня 2016 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

ОСОБА_5